Справа № 199/8695/14-ц
(2/199/1918/15)
іменем України
04 червня 2015 року м. Дніпропетровськ
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М.
При секретарі Карабань А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні,
За позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог - а.с. 96) ОСОБА_1 просить стягнути з ПАТ «Ідея Банк» на її користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 678912,63 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням суду від 15 березня 2014 року на її користь стягнуто невиплачену їй при звільненні 11 жовтня 2011 року від відповідача суму премії та витрати частини заробітку. Стягнуті суми були їй виплачені лише 12 лютого 2015 року. На думку позивачки, відповідач на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України зобов'язаний сплатити їй середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку у вказаному нею розмірі.
Сторони, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце, судове засідання не з'явилися.
Представник позивачки ОСОБА_2 надав суду письмову заяву, за якою підтримав в повному обсязі заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути за відсутності позивачки та її представника.
Відповідач ПАТ «Ідея Банк» також надав суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника та письмові заперечення проти позовних вимог. Заперечення обґрунтовуються тим що до банку не надходило жодних повідомлень чи звернень позивачки стосовно виконання рішення суду, а також постанов про відкриття виконавчого провадження. Вважають що позивачкою пропущено строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання. Крім цього, позивачці відповідачем була виплачена не заробітна плата, яка нараховується регулярно, а частина заробітної плати вигляді премії за результатами роботи за вересень 2011 року. На думку відповідача положення ст. 117 КЗпП України стосуються власне основної заробітної плати
На підставі досліджених доказів, судом встановлені наступні фактичні обставини:
До позову додана копія заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2012 року у цивільній справі (справа № 2-6352/11, провадження № 2/401/1874/12) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення невиплаченої заробітної плати (а.с. 6-9).
Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили 06 липня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі та стягнуто з ПАТ «Ідея Банк» на її користь 9548,91 грн., з яких 7871,93 грн. розмір належної, але не виплаченої премії, 676,98 грн. компенсація втрати частини заробітку та 1000 грн. - моральна шкода.
Цим же рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 11 жовтня 2011 була звільнена з посади регіонального керівника Східного регіону з авто кредитування відділу супроводу мережі Департаменту автомобільного кредитування ПАТ «Плюс Банк», яке 13 жовтня 2011 року змінило своє найменування на ПАТ «Ідея Банк». На порушення вимог ч. 1 ст. 116 та ст.. 47 КЗпП України відповідач не провів у повному обсязі остаточного розрахунку при звільненні. Враховуючи, що відповідач при звільненні позивача не провів у повному обсязі остаточного розрахунку, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно копії свідоцтва про шлюб (а.с. 14), 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 у зв'язку із укладенням шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1.
Рішення суду про стягнення коштів на користь позивачки фактично було виконане лише 12 лютого 2015 року, що підтверджується витягом з карткового рахунку (а.с. 97).
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у п. 20 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд також, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-114цс13 від 20 листопада 2013 року, за яким згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Крім цього, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-144цс13 від 29 січня 2014 року, за яким непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З вищезазначеного судового рішення вбачається, що між сторонами був спір щодо розміри належних позивачці сум при звільненні, однак такий спір був вирішений на користь позивачки.
Відповідачем не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивачки був проведений не з його вини.
Доводи відповідача щодо відсутності у нього відомостей про виконавче провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення судом до уваги не приймаються, оскільки обов'язок відповідача по здійсненню остаточного розрахунку не пов'язується з пред'явленням чи непред'явленням позивачкою виконавчих документів до підрозділів державної виконавчої служби.
Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачці її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Доводи відповідача щодо непоширення положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України на заборгованість з виплати премії судом до уваги не приймаються, оскільки ґрунтуються на довільному тлумаченні правової норми, яка таких обмежень не містить.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки, суд враховує вимоги абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Суд виходить з наступних розрахунків
· останніми двома повними місяцями роботи позивачки є серпень - вересень 2011 року (а.с. 17-18);
· кількість фактично відпрацьованих позивачкою календарних днів в зазначений період становить за серпень 2011 року - 22, за вересень 2011 року - 22 (а.с. 5);
· позивачці за цей період нарахована заробітна плата у розмірі за серпень 2011 року - 10065,28 грн., за вересень 2011 року - 14400 грн. (а.с. 5);
· середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (10065,28 + 14400) / (22 + 22) = 556,03 грн.;
· кількість робочих днів з 12 жовтня 2011 року по 12 лютого 2015 року складає 839;
· середній заробіток за зазначений період склав 556,03 х 839 = 466509,17 грн.;
Відповідні розрахунки позивачки судом відхиляються, оскільки вона провела розрахунок середнього заробітку шляхом множення середньоденного заробітку не на число робочих днів періоду затримки, а на число календарних днів, що суперечить вимогам п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 466509,17 грн.
При цьому суд враховує роз'яснення, викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача до доходу Держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3654 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, у розмірі 466509 (чотириста шістдесят шість тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 17 (сімнадцять) копійок.
У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до доходу Держави судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий :