"05" серпня 2010 р.справа № 23/494/08-АП
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Панченко О.М.
суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.
при секретарі судового засідання: Красоті А.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»
на постанову Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року у справі
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»
до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення -рішення №0000190805/0 від 19.06.2008 року,-
В жовтні 2008 року позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення -рішення №0000190805/0 від 19.06.2008 року.
В грудні 2008 року позивачем доповнено позовні вимоги та позивач просив суд скасувати та визнати противним податкове повідомлення-рішення №0000190805/0 від 19.06.2008 року, яким його підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 111 986,70 грн ( у тому числі за основним платежем -106 654,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -5 332,70 грн).
Постановою Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року у позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
Апелянт зазначає, що не погоджується з висновками суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме п. 1.2., п. 1.5. ст.. 1., п. 17.1., 17.1.4., 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ; ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.92 року № 2343-ХІІ; ст.. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.. 238, 239, 241 , ст.. 250 Господарського кодексу України.
Апелянт вважає, що судом помилково зроблено висновок про те, що штрафні санкції, застосовані до підприємства на підставі п. 17.2 ст. 17 Закону України № 2181 є податковим зобов'язанням, оскільки таке визначення суперечить п.1.2 ст. 1 Закону України № 2181.
Крім того, апелянт посилається на те, що суд не надав належної оцінки доводам позивача про відсутність у податкового органу правових підстав для нарахування штрафних санкцій на штрафи, оскільки в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 19.06.08 штрафні санкції у розмірі п'яті відсотків від суми податкового зобов'язання минулих податкових періодів в сумі 106 654, 00 грн визначені як основний платіж, а крім цього на цю суму ще нарахований штраф в розмірі 5 відсотків.
Проте підстав для застосування цього штрафу не може бути, оскільки відповідно до п.п.. 17.1.1. Закону № 2181 такою підставою є визначення податкового зобов'язання податковим органом.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що відносно відповідача було порушено справу про банкрутство та протягом того періоду, за якій проводилася перевірка -з 01.04.07 року по 31.03.08 року - діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, отже штрафні санкції не повинні нараховуватись та сплачуватись, зокрема штрафні санкції за п. 17.2 Закону № 1281 в розмірі 5 %, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України № 15 від18.12.2009 року.
Вважає також помилковим висновок суду першої інстанції, що застосовані до підприємства штрафні санкції за своєю природою не є адміністративно-господарськими санкціями і строк, встановлений ст. 250 ГК України на них не розповсюджується.
Просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області та прийняти нову постанов, якою задовольнити адміністративний позов.
Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що повністю погоджується з постановою суду.
Зазначає, що за наслідками перевірки підприємству було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 111 986,70 грн, в т. ч. -основного платежу 106 654,00 грн, штрафних санкцій -5332,70 грн відповідно до п.17.2. ст.. 17 Закону № 2181 та в розумінні норм цього закону.
Вважає також, норми ст.. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не передбачають зупинення боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Зазначає також, що позивач господарським судом не був визнаний банкрутом і ліквідаційна процедура не відкривалася, отже абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»на спірні правовідносини не розповсюджується .
Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу.
Представник відповідача належним чином повідомлений, до судового засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду, дотримання норм процесуального та матеріального закону, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим повідомленням рішення від 19.06.2008 року № 000190805/0 позивачу на підставі акта перевірки № 127/08-05/03345716 від 06.06.2008 року визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за податком на прибуток в сумі 111 986,70 гривень, в тому числі - за основним платежем 106 654,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями -5332,70 грн.
Як вбачається з акту перевірки (а.с. 12, 14) сума штрафних санкцій в розмірі 106 654,00 гривень -є не нарахованими та несплаченими штрафними санкціями у розмірі п'яті відсотків від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів.
Проте, відповідно до ст. 17.2 Закону України № 2181-ІІІ, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку, а відповідно до ст.. 17.3. Закону -сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який надав правильну правову оцінку обставинам справи, визначивши, що штрафні санкції в розмірі 5 % від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів відповідно до вимог п. 17.2, 17.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ є податковим зобов'язанням платника податків.
Отже, нарахування 5% штрафу на суму цього податкового зобов'язання є цілком правомірним.
Щодо посилання позивача на дію мораторію протягом спірного періоду, колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що дія мораторію не розповсюджується на поточні зобов'язання, які виникли під час його дії, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.
З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов'язань по сплаті штрафних санкцій у розмірі 5 % від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів виник після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не розповсюджувалась.
Даний висновок кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення правової природи нарахованих підприємству штрафних санкцій та строків їх застосування.
Судом вірно зазначено, що відповідно до положень ст. 1,2, 4 Господарського кодексу України СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцію та правовідносини, що склалися між сторонами в справі з приводу нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених Законом України № від 21.12.2000 року № 2181-ІІ, не регулюється господарським законодавством, а знаходяться в площині публічно-правових відносин.
Отже, застосуванню до цих відносин підлягає спеціальний Закон - «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, якій встановлює, зокрема, порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, строки погашення податкового зобов'язання, строки давності, процедуру оскарження дій органів стягнення та інше.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що підстав для застосування до спірних відносин ст. 250 Господарського кодексу України не вбачається.
Колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції ухвалено відповідно до ст.. 159 КАС України з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. За таких обставин підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 196, 198, 200, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»-залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2008 року в справі № 23/494/08-АП - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст.. 212 КАС України.
Головуючий: О.М.Панченко
Суддя: А.В. Юхименко
Суддя : М.В. Мірошниченко