Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" червня 2015 р.Справа № 922/2268/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гонтару А.Д.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововодолазькі теплові мережі" (АДРЕСА_1.)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1.)
про стягнення 7705,65 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Циганчук О.А. (довіреність № 05/15 від 17.02.2015 року);
відповідача - не з'явився
Позивач, ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі" , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії, укладеним між сторонами 15.10.2013 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 7705,65 грн., з яких 4900,42 грн. - сума боргу за договором; 1330,07 грн. - сума пені; 137,35 грн. - 3% річних; 1337,81 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про постачання теплової енергії від 15.10.2013 р. щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Представник позивача в судовому засіданні 02 червня 2015 р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у призначене судове засідання 02 червня 2015 р. не з'явився, ухвала про порушення провадження у справі від 09.04.2015, що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданому позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача, повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15.10.2013 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (споживач, відповідач) було укладено договір № 34/13 про постачання теплової енергії, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надати споживачу послуги з постачання пари та гарячої води, а споживач зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги.
Порядок здійснення розрахунків за надані послуги встановлений сторонами у 4 розділі договору № 34/13, зокрема у п. 4.2 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до п. 4.3 договору, споживач зобов'язався за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням самостійно постачальнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.
Пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що у випадку коли споживач розраховується за показанням приладів обліку, то при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення додатково сплачується споживачем не пізніше 28-го числа поточного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року включно позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснивши відпуск теплової енергії відповідачу на загальну суму 5126,67 грн., що підтверджується актами про виконання робіт по відпуску теплової енергії № 23 від 31.10.2013 та № 72 від 30.11.2013, актами про надання послуг з постачання пари та гарячої води № 123 від 24.12.2013 № 28 від 31.01.2014, № 83 від 28.02.2014, № 133 від 31.03.2014, № 133 від 15.04.2014, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідно до п.п. 6.2.2. договору, відповідач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши за отриману від позивача теплову енергію у жовтні 2013 року 226,25 грн.
Таким чином, відповідач, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість спожитої теплової енергії, внаслідок чого, за період з листопада 2013 року по квітень 2014 року включно, у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 4900,42 гривень, яка на теперішній час залишається непогашеною. Доказів на підтвердження оплати відповідної суми заборгованості за спірний період відповідач до суду не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
За приписом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вказані обставини та вимоги ст.526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 4900,42 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В розумінні частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2.2 договору передбачена відповідальність споживача за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується починаючи з 16 числа місяця, наступного за звітним.
Позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені у сумі 1330,07 грн., яка нарахована позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до умов, передбачених вищевказаним договором, відповідає вимогам діючого законодавства, розрахунок пені перевірено судом та є вірним, тому підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 137,35 грн. суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 137,35 грн.
Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 1337,81 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 1337,81 грн.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності зі ст. 44-49 ГПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововодолазькі теплові мережі" (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Гагаріна, 7-А; код ЄДРПОУ 38602733) 4900,42 грн. основного боргу, 1330,07 грн. пені, 1337,81 грн. інфляційних витрат, 137,35 грн. 3% річних та витрати зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.06.2015 р.
Суддя Г.І. Сальнікова