Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" червня 2015 р. Справа № 11/5014/694/2012
Суддя господарського суду: Бринцев О.В.
при секретарі судового засідання: Гула Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (вх. № 16 від 26.01.2015 р.) про визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про закінчення виконавчого провадження по справі
за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ;
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м.Сєвєродонецьк,
про стягнення 13391182,17 грн.
орган ДВС Державна виконавча служба України, м. Київ;
за участю представників:
боржника - Замкова М.О., довіреність № 45 від 25.12.2014 р., Сєньков Є.І., довіреність № 03 від 25.12.2014 р.;
ДВС - Трофімова Т.М., довіреність № 20-22/186 від 28.04.2015 р.;
решта представників учасників судового процесу не з"явилися.
26.01.2015 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" звернулося до господарського суду Харківської області зі скаргою про визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про закінчення виконавчого провадження від 16.01.2015 р. № 01-02-54/65 (вх. № 16 від 26.01.2015 р.), у якій просить суд визнати недійсною постанову Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 у розмірі 1097472,19 грн. та визнати недійсною постанову Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в частині виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в окреме провадження.
Разом із цим заявник звернувся до суду із заявою про відновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду зі скаргою у порядку ст. 121-2 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.01.2015 відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про відновлення пропущеного строку на звернення до суду зі скаргою. Скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на дії Державної виконавчої служби України залишено без розгляду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду України від 19.03.2015 ухвалу господарського суду Харківської області від 29.01.2015 року у справі № 11/5014/694/2012 скасовано. Справу № 11/5014/694/2012 передано на розгляд до господарського суду Харківської області.
03.04.2015 справа № 11/5014/694/2012 надійшла до господарського суду Харківської області і ухвалою суду від 06.04.2015 р. скарга призначена до розгляду.
В судовому засіданні 15.05.2015 р. оголошено перерву до 12:00 год. 02.06.2015 р.
Представники боржника у судовому засіданні підтримують заявлену скаргу в повному обсязі та наполягають на її задоволенні, звернулися з клопотанням про долучення до матеріалів справи письмових пояснень від 17.04.2015 р. № 01-02-54/715, які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.
Представник ДВС проти скарги заперечує та просить суд відмовити у її задоволенні, в поясненнях на скаргу від 15.05.2015 р. вх. № 19720 (т. ІІ а.с. 19-20) стверджує, що оскаржувані боржником дії виконавчої служби є законними та вчиненими у відповідності до вимог ЗУ "Про виконавче провадження". Крім того, представник ДВС звернувся із заявою про надання доказів по справі від 22.04.2015 р. № 34/139/4.1 (вх. № 19867 від 18.05.2015 р.), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.
Стягувач свого представника у судове засідання не направив, доказів витребуваних ухвалами суду, зокрема від 06.04.2015 р. та від 23.04.2015 р., не надав, причини неявки у судове засідання суду не повідомив.
Розглянувши скаргу боржника про визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 у розмірі 1 097 472,19 грн. та визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в частині виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в окреме провадження, заслухавши пояснення представників боржника та ДВС, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Як слідує з матеріалів скарги, рішенням господарського суду Луганської області від 24.05.2012 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2012 р., позов Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення грошових коштів задоволено частково та стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 8 084 654,06 грн., 3% річних у сумі 475 455,17 грн., інфляційні витрати у сумі 600 827,82 грн., пеню у сумі 1 761 274,80 грн., витрати зі сплати судового збору у сумі 52 510,08 грн., всього: 10 974 721,93 грн. В частині стягнення пені в сумі 236 909,65 грн. та 7 % штрафу у сумі 2 219 879,39 грн. у задоволенні вимог відмовлено.
12.06.2012 р. на виконання судового рішення видано наказ господарського суду Луганської області у справі № 11/5014/694/2012.
27.08.2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Луганської області від 12.06.2012 року №11/5014/694/2012 про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на користь ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" заборгованість у сумі 8 084 654,06 грн., 3% річних у сумі 475 455,17 грн., інфляційні витрати у сумі 600 827,82 грн., пені у сумі 1 761 274,80 грн., витрати зі сплати судового збору у сумі 52 510,08 грн., про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 34009450 (т. ІІ а.с. 62).
Вказану постанову було надіслано на адресу боржника згідно супровідного листа від 29.08.2012 року вих. № 12-0-34-3831/5.1297/7 та поштового штемпеля на конверті - 30.08.2012 р. (т. І а.с. 61, 63) з порушенням строків, передбачених ч. ч. 2, 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначену постанову одержано скаржником 04.09.2012, про що свідчить штамп підприємства на супровідному листі, вх. № 4022 (т. ІІ а.с. 62).
05.09.2012 р. скаржником до органу ДВС направлено заяву за вих. № 29/1-2788 з проханням зупинити виконавче провадження, до якого додано копію виписки з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу (у матеріалах ВП, поданих із заявою від 18.05.2015 р. вх. № 19867). Вказана заява вмотивована тим, що згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005 року № 568 ВАТ "Луганськгаз" (код ЄДРПОУ: 05451150, 91055, м. Луганськ, вул. Т.Г. Шевченка, 102) було включене до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" щодо порядку погашення заборгованості" від 13.01.2011 № 2940-VI, цифри та слова "01 січня 2011 року" замінені цифрами та словами "01 січня 2013 року".
Відповідно до п. 2 Розділу 1 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розрахунків у паливно-енергетичному комплексі», пункт 3.4 статті 3 викласти у такій редакції: "3.4. Процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2016 року", тобто процедуру погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу було продовжено.
Відповідно до п. 1.2., 3.7. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 № 2711-IV, погашення заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення та/або розстрочення кредиторської та дебіторської заборгованостей шляхом застосування механізмів списання, взаєморозрахунків, реструктуризації, часткової оплати на умовах, визначених цим Законом.
На строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Таким чином, на момент надходження до ВПВР ДВС України наказу Господарського суду Луганської області від 12.06.2012 року №11/5014/694/2012 вже існували обставини, що зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що письмове повідомлення скаржника про існування обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження від 05.09.2012 № 29/1-2788 отримано органом ДВС 11.09.2012 р. за вх. № 12-0-34-4219.
Проте, жодного рішення органом ДВС за наслідками отримання цього повідомлення та виписки з реєстру паливно-енергетичного комплексу у порушення п. 15 ч. 1 ст. 37, ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято не було.
У матеріалах виконавчого провадження міститься постанова про зупинення виконавчого провадження від 01.02.2013 р., винесена на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з порушенням у господарському суді Луганської області провадження у справі про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (т. І а.с. 66).
Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство Господарського суду Луганської області від 10.01.2013 справа №913/105/13-г порушено справу, прийнято заяву до розгляду та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зазначена ухвала також міститься у матеріалах виконавчого провадження.
19.07.2013 р. за вих. № 01-25.1/1986 скаржником до органу ДВС надіслано заяву про зупинення виконавчого провадження (т. І а.с. 87-88), у зв'язку з тим, що дію процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного було продовжено до 01.01.2014 р. До заяви боржником було додано виписку з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу від 24.02.2012 № 111/135 (у матеріалах ВП, поданих із заявою від 18.05.2015 р. вх. № 19867).
Згідно матеріалів виконавчого провадження, заява боржника була отримана органом ДВС 29.07.2013 р. за вх. № 13-0-34-3460.
06.06.2014 за вих. № 01-02-54/2584 до органу ДВС направлено заяву про закінчення виконавчого провадження, яка отримана Державною виконавчою службою України 12.06.2014 вх. № 14-0-34-3390 (т. І а.с. 68-69). До заяви скаржником додані копії платіжних доручень про повну сплату заборгованості (у матеріалах ВП, поданих із заявою від 18.05.2015 р. вх. № 19867).
Таким чином, у період, коли виконавче провадження було зупинено та діяла процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, яку відповідними змінами до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005, № 2711-ІV, було продовжено до 01.01.2016, боржником самостійно поза заходами примусового стягнення з боку відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та без порушень умов самостійного виконання рішення, було припинено грошове зобов'язання перед стягувачем, шляхом самостійного погашення заборгованості у розмірі 10 974 721,93 грн.
Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.06.2014 р., виконавче провадження № 34009450 було поновлено (т. І а.с. 72).
20.06.2014 р. державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 34009450, у розмірі 1 097 472,19 грн. У мотивувальній частині цієї постанови вказано, що боржником наказ у наданий строк не виконано (т. І а.с. 78).
Того ж дня, 20.06.2014 у виконавчому провадженні ВП № 34009450 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (т. І а.с. 75). Постанова винесена на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" та мотивована отриманням від скаржника платіжних доручень.
Пунктом 4 резолютивної частини цієї постанови, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 ВП № 34009450, у розмірі 1 097 472,19 грн. виділено в окреме виконавче провадження.
Оцінивши наявні в справі докази, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже відповідно до приписів даної норми Конституції, органи і посадові особи, що здійснюють дії спрямовані на виконання судового рішення зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами України.
Стаття 124 Конституції України визначає, що, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Як передбачено ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Отже, обов'язок боржника вчинити певні дії, а саме сплатити кошти на користь стягувача встановлений у рішенні суду.
Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що боржник виконав свій обов'язок, як сторони виконавчого провадження та повідомив державного виконавця про обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Тому, строк для самостійного виконання рішення, встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2012 року боржником не порушувався, оскільки до надходження на виконання наказу Господарського суду Луганської області від 12.06.2012 року №11/5014/694/2012, вже існували обставини, що зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"
Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1-17 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Пунктом 4 цієї статті передбачено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться.
Оскільки обставини, що зумовлювали обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового стягнення діяли під час відкриття виконавчого провадження та надання строку для самостійного виконання рішення, а також у подальшому у період перебування виконавчого документа у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, то здійснення заходів примусового стягнення було заборонено в силу дії Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005, № 2711-ІV та дії мораторію, встановленого господарським судом Луганської області в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство боржника від 10.01.2013 № 913/105/13-г.
Частиною 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до п. 3.7.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
Вимоги виконавчого документа були виконані боржником до початку примусового виконання, у період, коли виконавче провадження було зупинено та діяла встановлена законом заборона на звернення стягнення на кошти та майно підприємств паливно-енергетичного комплексу.
При цьому, строк для самостійного виконання рішення боржником порушено не було, а припинення зобов'язання відбулося у період, коли виконавче провадження було зупинено, тому у ДВС України не було підстав виносити постанову про стягнення виконавчого збору після поновлення виконавчого провадження.
Водночас слід зазначити, що згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 27.08.2012 р., зупинено виконавче провадження 01.02.2013 р., а постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 20.06.2014 р., що свідчить про беззаперечне порушення норм ЗУ "Про виконавче провадження" щодо строків винесення оскаржуваної постанови.
Так, згідно п. 3.7.1. Інструкцї з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.
Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 34009450, у розмірі 1 097 472,19 грн. винесена 20.06.2014 вже після поновлення виконавчого провадження.
Матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що після закінчення строку, наданого для самостійного виконання рішення, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена не була, а Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено випадків повторного надання строку для самостійного виконання рішення.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", частиною третьою статті 6, частиною першою статті 12, статтею 82 Закону України "Про виконавче провадження".
У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб ДВС предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ.
Скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судових рішень, ухвалених господарським судом відповідно до ГПК, підлягають розгляду господарськими судами (стаття 121-2 ГПК).
Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" враховуючи положення статті 121-2 ГПК роз'яснено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає лише місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду. Оскільки прийняття органами ДВС, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає відповідно до статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до зазначених судів (пункт 9.1).
Відповідно до п. 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
Відповідно до п. п. 3.17., 3.20. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент поновлення виконавчого провадження заборгованість за наказом Господарського суду Луганської області від 12.06.2012 року №11/5014/694/2012 була відсутня.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Застосування п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", як підстави для виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження можливе лише за умови здійснення органом державної виконавчої служби заходів примусового стягнення, направлених на фактичне (реальне) виконання рішення.
Тобто у п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень ч. 3 ст. 27 цього закону виділено поняття повного та фактичного виконання рішення, які мають різні правові наслідки відносно виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
А саме, у випадку повного виконання рішення боржником у самостійному порядку, здійсненому до початку його примусового виконання органом державної виконавчої служби, виконавчий збір з боржника не стягується та відповідно не підлягає виділенню в окреме виконавче провадження.
Фактичне (реальне) виконання рішення, здійснене у примусовому порядку органом державної виконавчої служби, шляхом вжиття заходів примусового стягнення, відповідно має наслідком виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження.
Таким чином, фактичного та реального виконання рішення відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України вчинено не було, тому застосування п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у контексті здійснення заходів примусового стягнення, направлених на фактичне виконання рішення суду та як наслідок виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Документальне підтвердження про відсутність заборгованості за виконавчим документом до ДВС України надійшло до початку примусового виконання, строк для самостійного виконання боржником порушено не було, а погашення заборгованості відбулось у період, коли виконавче провадження було зупинено, тому у ДВС України не було підстав приймати рішення в оскаржуваній постанові про виділення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
У постанові про закінчення виконавчого провадження у порушення п. п. 3.17., 3.20. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, відсутні посилання на результати виконання.
Самостійне перерахування боржником стягувачу заборгованості за наказом господарського суду Луганської області від12.06.2012 року №11/5014/694/2012 у розмірі 10 974 721,93 грн. підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться у матеріалах виконавчого провадження.
Отже, самостійна сплата коштів у розмірі 10 974 721,93 грн. відбулася у встановленому законом порядку поза будь-якими заходами примусового характеру з боку ВПВР ДВС України самостійно у період, коли виконавче провадження було зупинено та діяла встановлена законом заборона на звернення стягнення на кошти і майно боржника та всі виконавчі провадження підлягали обов'язковому зупиненню.
При цьому, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем обов'язково мали бути враховані положення ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.7.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5, відповідно до яких у резолютивній частині постанови про закінчення виконавчого провадження не має бути зазначено про виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження.
Враховуючи викладене, суд задовольняє скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 у розмірі 1 097 472,19 грн. та визнання недійсною постанови Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в частині виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в окреме провадження.
Керуючись п. п. 3.17., 3.20., 3.71 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, ст.ст. 11, 49, 50 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 22, 33, 43, 86, 1212 ГПК України,
Скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про визнання недійсними постанови Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про закінчення виконавчого провадження задовольнити в частині виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження від 16.01.2015 р. № 01-02-54/65 (вх. № 16 від 26.01.2015 р.) задовольнити.
Визнати недійсною постанову Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 у розмірі 1 097 472,19 грн.
Визнати недійсною постанову Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в частині виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.06.2014 року ВП № 34009450 в окреме провадження.
Суддя Бринцев О.В.
/Справа № 11/5014/694/2012/
Повний текст ухвали підписаний 04.06.2015р.