Кіровоградської області
про повернення заяви
05 червня 2015 року № 9/185
Суддя господарського суду Кіровоградської області Коваленко Н.М., розглянувши матеріали за заявою управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради, Кіровоградська обл., Маловисківський р-н, смт. Смоліно, вул. Козакова, 7,
до Смолінської селищної ради Маловисківського району Кіровоградської області, Кіровоградська обл., Маловисківський р-н, смт. Смоліно, вул. Козакова, 39
про визнання за відповідачем права власності на приміщення аптеки та визнання за позивачем права господарського відання на приміщення аптеки,
Заявник звернувся до господарського суду з заявою, яка містить вимоги: прийняти заяву про визнання права власності та права господарського відання на нерухоме майно до розгляду, визнати за відповідачем право власності на приміщення аптеки, яке розташоване за адресою вул. Геологів, 72 смт. Смоліно Маловисківського району Кіровоградської області та визнати за позивачем право господарського відання на приміщення аптеки, яке розташоване за адресою вул. Геологів, 72 смт. Смоліно Маловисківського району Кіровоградської області.
За ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
За ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI) (далі - Закон) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до п. 1-1 Розділу Х "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури".
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. ( п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України)
Відповідно до пункту 4 постанови № 10 від 24.10.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" до компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство, а також справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, за певними винятками (пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Зазначені справи відповідно до частини другої статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки і банківську діяльність". (Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 3 від 16.01.2013 року) (Абзац другий пункту 4 виключено на підставі Постанови Вищого господарського суду № 3 від 16.01.2013 року).
Відповідно до пункту 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 року "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)" частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, як-от: спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК (у редакції Закону) та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина статті 16 ГПК) та розглядаються, як і справи у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (частина восьма статті 23 Закону), у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (стаття 20 Закону); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (частини десята, одинадцята статті 28 Закону); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (частина восьма статті 44 Закону), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство.
Тобто, зазначений спір (заява) підлягає розгляду в господарському суді, але не в межах справи про банкрутство, а у позовному провадженні, оскільки цей спір не пов'язаних з майновими вимогами саме до боржника. Боржник в даному випадку виступає, як заявник (позивач), а не як відповідач.
Крім того, за редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI, можливість розгляду зазначеного спору в межах справи про банкрутство також не передбачалась.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, згідно приписів частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до положень пункту 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Доказів сплати судового збору у встановленому розмірі заявник не подав, однак просить звільнити його від сплати судового збору.
Згідно приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Тому, особа, яка заявляє відповідну вимогу, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
В обґрунтування своєї вимоги про звільнення від сплати судового збору заявник посилається на те, що Управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради визнане банкрутом, щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру і при винесенні господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом встановлено його стійку фінансову неспроможність. Стан стійкої фінансової неспроможності банкрута є виключною обставиною на підставі якої за можливе звільнення його від сплати судового збору.
Вказані заявником обставини спростовуються матеріалами справи № 9/185 про банкрутство Управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради, відповідно до яких - на дату відкриття ліквідаційної процедури Управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради на праві повного господарського відання у банкрута знаходилося, зокрема, приміщення аптеки, залишковою балансовою вартістю 27636,18 грн., вартість якого була відображена в балансі, що підтверджується даними відомості наявності основних засобів.
Таке майно в ході ліквідаційної процедури реалізовано ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Балєвим В.П. за 19 200, 00 грн. на аукціоні 16.02.2015 року (протокол № 363, лот № 363, акт про передання права власності на нерухоме майно від 19.02.2015 року).
При цьому господарський суд ухвалою від 26.05.2015 року в затверджені звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута відмовив. Клопотання № 02-01/163 від 10.04.2015 року ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Балєва В.П. задовольнив частково. Затвердив арбітражному керуючому Балєву В.П. за період виконання ним повноважень ліквідатора банкрута оплату послуг в розмірі двох мінімальних заробітних плат на місяць, встановленому комітетом кредиторів - управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради. В решті вимог ліквідатора, арбітражного керуючого Балєва В.П., в тому числі щодо затвердження звіту про оплату послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 44 198, 89 грн., відмовив.
Враховуючи викладене, суддя вважає вимоги заявника про звільнення від сплати судового збору необґрунтованим та таким, що не підлягають задоволенню.
Отже, відсутність доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.
За вказаних обставин, заява і додані до неї документи підлягають поверненню заявнику без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.
За частиною 3 статті 63 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Окрім того, необхідно вказати, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому за змістом пункту 3 частини 2 статті 54 і статті 55 Господарського процесуального кодексу України обов'язок визначення вартості майна за відповідними вимогами покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI), ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI), ст. 12, п. 3 ч. 1 ст. 57, п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву № 02-01/210 від 29.05.2015 року та додані до неї документи повернути без розгляду заявнику - Управлінню житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалу направити заявнику, відповідачу, кредиторам, грошові вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів (ухвала суду від 20.02.2007 року), ліквідатору - арбітражному керуючому Балєву В.П., Універсальній біржі "Південь" (вул. Садова, 3-в, м. Миколаїв, 54001).
Суддя Н.М. Коваленко