номер провадження справи 27/64/15
26.05.2015 Справа № 908/1592/15-г
За позовом: Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод" (03062 м. Київ, пр. Перемоги, 77/1, кв. 20)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомерцгруп" (84116 Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Бульварна, буд. 10, кв. 116)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4 від 20.12.2012 р.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Магда В.Ю., дов. № 01-18/03/15 від 18.03.2015 р.
Господарським судом Запорізької області розглядається позов Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомерцгруп", Донецька область, м. Слов'янськ про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4 від 20.12.2012р.
Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 12.03.2015р., справу № 908/1592/15-г передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", якщо місцевий господарський суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то заява подається до господарського суду за територіальною підсудністю судових справ
Відповідно до розпорядження Вищого господарського суду України від 08.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ", у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами Донецької і Луганської областей, Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 р. № 8-4166/14 та від 29.08.2014 р. № 8-4211/14, керуючись статтею 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням анти терористичної операції", статтею 34 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що розгляд господарських справи, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється зокрема: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області - господарським судом Запорізької області.
Ухвалою суду від 13.03.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1592/15-г, присвоєно справі номер провадження 27/64/15 та призначено судове засідання на 16.04.2015р.
02.04.2015р. на адресу господарського суду надійшло клопотання Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод", м. Київ про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 06.04.2015р., клопотання Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод", м. Київ про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення, у зв'язку з тим, що відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті https: vr.court.gov.ua у розділі "Бронювання систем відеоконференцзвя'зку", у господарському суді м. Києва 16.04.2015р. на 11 год. 00 хв. вже заброньовано час, у який здійснюється відеоконференцзв'язок.
Ухвалою суду від 16.04.2015 р. розгляд справи відкладався на 07.05.2015р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.
Ухвалою суду від 07.05.2015р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, відповідно до ст. 69 ГПК України, за письмовою заявою відповідача. Розгляд справи відкладено на 26.05.2015р.
26.05.2015р. продовжено судовий розгляд справи № 908/1592/15-г.
26.05.2015р. до початку розгляду справи представник відповідача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику відповідача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача у судове засідання 26.05.2015р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.
12.05.2015р. позивач надіслав на електронну адресу суду письмові пояснення (оригінал надіслано на адресу суду 20.05.2015р.) Просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідач в засіданні суду 26.05.2015р. проти позову заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві (міститься в матеріалах справи).
Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Позивач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Неявка позивача в судове засідання не звільняє позивача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.
Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод", згідно статті 28 ГПК України.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника відповідача, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Позов обґрунтовується наступним:
В лютому 2015 року Публічному акціонерному товариству «Феодосійський механічний завод» стало відомо, що відділом державної виконавчої служби Святшинського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення господарського суду АР Крим від 24.02.2014р.
Оскільки повноважні представники від ПАТ «Феодосійський механічний завод» у часті у судовому розгляді справи не приймали, 25.02.2015р. представник позивача ознайомився з матеріалами справі та дізнався, що 20.12.2012р. між ПАТ «Феодосійський механічний завод» та ТОВ «Бізнес-Брок Ф» був укладений договір купвлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4.
Відповідно до умов даного договору ПАТ «Феодосійський механічний завод» придбало у ТОВ «Бізнес-Брок Ф» один простий документарний вексель серії АА № 2484439, виданого ТОВ «Облтрансгаз», номінальною вартістю 370000 грн. 00 коп. Договірна вартість цінного паперу становить 351 500 грн. 00 коп.
28.12.2012р. ТОВ «Бізнес-Брок Ф»переступило право вимоги за цим договором ТОВ "Укркомерцгруп".
При зверненні до суду з позовом про визнання договору недійсним, позивач посилається на укладення договору особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення такого правочину.
Господарським судом встановлено, що 20.12.2012р. між ТОВ "БИЗНЕС-БРОК Ф" в особі директора Начевного Сергія Олександровича (продавець) та ПАТ «Феодосійський механічний завод» в особі г.в.о. Гаврилюка Юрія Васильовича (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити цінні папери на умовах договору.
Згідно п. 1.2 договору предметом договору є вексель простий, документарної ордерної форми існування, серії АА № 2484439 номінальною вартістю 370 000 грн. 00 коп.
Сума договору становить 351 500 грн. 00 коп., без ПДВ (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору оплата вартості цінного паперу провадиться у безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця без участі повіреного у термін до 31.12.2012р.
Пунктом 2.3 договору встановлено, що передача цінних паперів, що є предметом даного договору здійснюється з оформленням іменного індосаменту протягом 10 (десяти) банківських днів після дня укладення цього договору. Факт передачі цінних паперів від продавця покупцю підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.
Згідно п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань.
20.12.2012р. між сторонами складений акт прийому-передачі цінних паперів до договору, а саме векселя простого, документарної ордерної форми існування, серії АА № 2484439, номінальною вартістю 370 000 грн. 00 коп. Акт підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.
28.12.2012р. між ТОВ "БИЗНЕС-БРОК Ф" та ТОВ "Укркомерцгруп" був укладений договір про відступлення права вимоги № 2ВВ, відповідно до якого новий кредитор отримав право вимоги за укладеним раніше договором № ДД 12/4 від 20.12.2012р. про що ПАТ «Феодосійський механічний завод» був повідомлений листом № 2/29/12/12 від 29.12.2012р.
Під час судових слухань, представник відповідача зазначив, що стан суб'єкта ТОВ "БИЗНЕС-БРОК Ф" станом на дату подання позову до суду - припинено, згідно з Витягом з ЄДР (дата запису 12.02.2013р.).
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють) (пункт 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11).
Відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).
На підтвердження своїх доводів в якості доказу позивачем надано комп'ютерну роздруківку Статуту ПАТ "Феодосійський механічний завод", належним чином завіреної копії Статуту з мокрою печаткою підприємства суду не надано. На ньому відсутні будь-які відомості щодо його реєстрації у встановленому законом порядку та на вимогу суду не представлено оригінал Статуту, а тому надані позивачем комп'ютерні роздруківки викликають сумніви у їх достовірності та відповідності оригіналу.
Відповідно до підпункту 18 пункту 9.2.3 роздрукованого Статуту позивача до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є їх предметом, становить від 10 до 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.
В матеріалах справи містяться копія протоколу № 34 від 03.11.2011р. засідання Наглядової ради ПАТ "Феодосійський механічний завод", яким було встановлено ліміт суми, в межах якої директор може приймати фінансово-господарські рішення без попереднього погодження з Наглядовою радою у розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Згідно з копією протоколу № 37 від 20.11.2011р. засідання Наглядової ради ПАТ "Феодосійський механічний завод" передбачено проведення щоденного моніторингу фінансово-господарської діяльності, голові Наглядової ради делеговані повноваження по погодженню всіх вихідних документів (в т.ч. договорів, актів, платіжних доручень). Документи, які не мають такого погодження вважаються недійсними.
В судовому провадженні господарського суду АРК за № 901/145/14 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу пінних паперів № ДД/12/4 від 20.12.2012р. діючим директором ПАТ «Феодосійськнн механічний завод» та представниками за довіреністю було визнано позовні вимоги та проти задоволеного позову не заперечувалось, що викладено в самому рішенні господарського суду АРК № 901/145/14 від 24.02.2014р.
Рішення № 901/145/14 від 24.02.2014р. набрало законної сили та відкрито виконавче провадження № 44931527.
Крім того, слід зазначити, що в підтвердження того, що протоколи № 34 від 03.11.2011р. та № 37 від 20.11.2011р. були складені вже після 20 листопада 2012 року є рішенням господарського суду АРК у справі № 901/352/14 від 06.03.2014р. за позовом ТОВ "Укркомерцгруп" до ПАТ "Феодосійський механічний завод" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № БВ/12/45 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто на користь з ПАТ "Феодосійський механічний завод" 489 567 грн. 60 коп., з яких 478 000 грн. 00 коп. основний борг, 11 567 грн. 60 коп. - пеня. Рішенням встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу цінних паперів, який недійсним у судовому порядку не визнавався, відтак, є обов'язковим для виконання сторонами.
У судовому засіданні представник ПАТ «Феодосійський механічний завод» не заперечував проти позову та просив тільки зменшити розмір неустойки та розстрочити виконання рішення суду у зв'язку зі зміною керівництва на підприємстві.
Отже, станом на 06.03.2014р. ніяких обмежень щодо ліміту встановленого Наглядовою радою протоколом № 34 не було.
Рішення № 901/352/14 від 06.03.2014р. набрало законної сили та по цій справі вже відкрито виконавче провадження № 46072304.
Крім того, під час розгляду справи № 901/299/14 за позовом ТОВ «Укркомерцгруп» до ПАТ «Феодосійський механічний завод» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/3 від 19 грудня 2012 року, а саме станом на 20.03.2014 року, згідно рішення господарського суду АРК № 901/299/14 від 20.03.2014р., де директор Веремчук Володимир Павлович був особисто присутній на судовому засіданні, також не заперечував проти задоволення позову.
Дані факти підтверджують те, що у директорів на той час не було ніяких лімітів в рамках яких директор міг приймати фінансово-господарські рішення без попереднього узгодження з Наглядовою радою, а протоколи Наглядової ради № 34 та № 37 на той час не існували взагалі.
Належним чином завірені копії вищезазначених рішень суду містяться в матеріалах справи, які додані до відзиву відповідача.
Посилання позивача на те, що директор на час підписання договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4 від 20.12.2012р. діяв на підставі Статуту та наведене свідчить начебто про обізнаність його про ліміт встановлений Наглядовою радою, суд дійшов висновку, що даний доказ є недостатнім, так як Статутом ПАТ «Феодосійський механічний завод» не фіксується сума встановленого Наглядовою радою ліміту, а передбачено в Статуті лише право на встановлення ліміту.
Посилання позивача на те, що на офіційній сторінці ПАТ «Феодосійський механічний завод» розмішувалась інформація, визначена пунктами 1-3.5.6.10.11,13-16 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про акціонерні товариства» та інформація визначена ч. 3 ст. 35 цього Закону не приймаються судом до уваги, оскільки на офіційному сайті заводу Річний звіт 2012 рік, Статут ПАТ «Феодосійський механічний завод», Положення про Наглядову раду, положення про Виконавчий орган були викладені лише 20.01.2015р.
Отже, посилання на те, що ТОВ «УКРКОМЕРЦГРУП» був обізнаний та знав про обмеження повноважень директора щодо представництва юридичної особи не можуть бути прийняті судом.
Позивачем до позову був наданий аудиторський висновок станом на 31.12.2012р., де позивач зазначає, що результатів зобов'язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № ДД/12/4 від 20.12.2012р. не фіксуються. Згідно поштового конверту від 10.07.2013р., який представником позивача був наданий до господарського суду міста Києва по справі № 910/25616/14, оригінал договору ПАТ «Феодосійський механічний завод» отримав вхідною кореспонденцією № 144 (15.07.2013р.). Після чого усі результати в подальшому були відображені в звіті про фінансовий стан (Баланс) станом на 31 грудня 2013 року, який був підписаний керівником підприємства Макаровим М.В. та головним бухгалтером Захарцевою І.А.
В Звіті про фінансовий стан (Баланс - код рядку 1120) відображені векселі одержані на суму 1 565 тис. гри (сукупність одержаних векселів за договорами № БВ/12/45; № БВ/12/47; № ДД/12/3; № ДД/12/4).
Тобто, це також свідчить про те, що керівництво ПАТ «Феодосійський механічний завод» погодилось із справжністю договорів.
Також, підприємству ТОВ «УКРКОМЕРЦГРУП» був наданий гарантійний лист ПАТ «Феодосійський механічний завод» (Акт звірки станом на 31.03.2014 рік), що також підтверджує заборгованість ПАТ «Феодосійський механічний завод» перед відповідачем та підтверджує факт того, що ніяких сум лімітів для приймання фінансово-господарських рішень директором без попереднього узгодження з Наглядовою радою не було.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 ГПК України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч.1 статті 627 ЦК України.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, суд дійшов висновку, що укладаючи договір № ДД/12/4 від 20.12.2012р. сторони дотрималися вимог статті 203 Цивільного Кодексу України та мали на меті реальне настання правових наслідків, про що свідчить той факт, що сторони приступили до виконання договору, а відтак, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Приписами ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Частиною 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України (договори страхування, кредитні угоди та ін.), оскільки зазначена форми або процедури не є елементом форми правочину. І тільки у зазначених випадках правочин є нікчемним.
У випадку, якщо позивач вважає, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, він має право на захист своїх прав у інший спосіб, передбачений чинним законодавством.
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Аналогічні приписи встановлені ст. 638 ЦК України.
Статтею 627 ЦК визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.
Відповідно до п 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Враховуючи вище викладене, суд оцінивши матеріали та обставини справи, дійшов висновку, що зміст договору № ДД/12/4 від 20.12.2012р. не суперечить ні Цивільному кодексу України, ні іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені позивачем та відповідачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, суд звертає увагу Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод" на те, що ухвалами суду було витребувано у позивача оригінали відповідних документів суду для огляду, які необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.
Позивач вимог суду не виконав, в результаті чого суд роз'яснює наступне:
Відповідно до п.п. 2.2. - 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК.
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.
У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.
Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).
Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.
Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК України.
Відповідно до яких: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, викладені у позовній заяві, а тому позов не підлягає задоволенню.
Таким чином, виходячи з підстав заявленого позову, позивач не довів господарському суду, що в даному випадку має місце ознака, встановлена ЦК України, необхідна для визнання недійсним договору купівлі-продажу № ДД/12/4 від 20.12.2012р., на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Крім того, у розумінні ст. 1, ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
У справі № 908/1592/15-г позивач не визначив і не довів факт порушення будь-якого його права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого позивач звернувся до суду за захистом із позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ДД/12/4 від 20.12.2012р.
За таких обставин, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 26.05.2015р. прийнято рішення, в позові відмовлено.
Судовий збір, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладається на позивача - при відмові в позові.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Феодосійський механічний завод", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомерцгруп" м. Слов'янськ Донецька область відмовити.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано 03.06.2015р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.