"16" листопада 2010 р. справа № 2а-331/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Коршуна А.О. Бишевської Н.А.
при секретарі судового засідання: Близнюк Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Дніпропетровська на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2010 року у справі № 2а-1139/09 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Дніпропетровськ про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги, -
В вересні 2009 року позивач звернувся до суду з вимогами, в яких просив визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з січня 2006 року по січень 2008 року в сумі 2732,00 грн., зобов'язати відповідача нарахувати щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»надалі при нарахування пенсії.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком -неправомірними, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплати позивачу підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 22.05.2008 року по 31.12.208 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволені позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст.41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції вірно відмовив позивачу в задоволені позовних вимог за 2006 рік. Так, Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік” було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, однак Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно -правових актів не видавалось, тому і підстав для нарахування підвищення у 2006 році не було.
Дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік була призупинена п. 12 статті 71 і ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ”.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо призупинення дії положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визнані неконституційними.
Отже, управління Пенсійного фонду України повинно було зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року -були відсутні, оскільки дії відповідача щодо невиплати у цей період підвищення до пенсії ґрунтувалися на Законі України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, який діяв на той час.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов'язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році не здійснював, а також не проводив виплату.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Задовольняючи позовні вимоги в частині недоплати суми за 2007 рік, суд першої інстанції не вірно застосував норми процесуального права.
Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, а позивач зазначив про те, що йому про порушення його права стало відомо з засобів масової інформації, після ухвалення рішення Конституційного Суду України, але не зазначив коли саме та не надав відповідних доказів. Суду першої інстанції належало вирішити питання щодо наявності поважних причин пропуску строку та прийняти рішення про поновлення строку чи застосувати наслідки пропуску строку, відмовивши в задоволені позовних вимог.
Проте, суд першої інстанції не вирішив заявлені клопотання сторонами.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне, застосувати положення ст. 100 КАС України, оскільки дана причина пропуску строку звернення до суду не може бути визнана поважною з огляду на відсутність доказів, та вважає за необхідне відмовити в задоволені позовних вимог за період 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, оскільки позивач звернувся до суду в вересні 2009 року.
Також колегія суддів не може погодитись з судом першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення пенсії за 2008 рік, оскільки судом порушено принцип диспозитивності, тобто суд ухвалив рішення стосовно правовідносин, по яким позивачем не було заявлено вимог.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст.198, ст. ст. 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Дніпропетровська - задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2010 року -скасувати.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: Н.А.Бишевська
ОСОБА_2