"16" вересня 2010 р.справа № 2а-10704/08
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Католікяна М.О.
суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.
при секретарі судового засідання: Красоті А.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2009 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоприцеп-КамАЗ-Україна»до Дніпропетровської митниці про скасування податкового повідомлення,
25 жовтня 2008 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської митниці про скасування податкового повідомлення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 01.07.2008 р. по 01.09.2008 р. у позивача відповідачем було проведено перевірку стану дотримання законодавства з питань митної справи за період роботи з 01.01.2006 р. по 30.06.2008 р. За результатами проведеної перевірки 29.08.2008 р. було складено акт та згодом видано податкове повідомлення форми «Р»№ 53, у якому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 42 578,43 грн. (основний платіж -28 385,62 грн., штрафні санкції -14 192,81 грн.). Крім того, своїм листом відповідач вимагав сплатити позивачу митні збори в сумі 2 532,63 грн. Вказані рішення та лист є незаконними, оскільки при ввезенні товарів на митну територію України відповідач здійснив перевірку митної вартості товарів, що ввозилися і прийняв без зауважень подані декларації. Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з позовом про скасування податкового повідомлення форми «Р»№ 53 від 11.09.2008 р. та вимоги про сплату митних зборів (а.с.а.с. 2 -5).
20 березня 2009 року судом було ухвалено постанову, якою суд задовольнив позов частково, скасувавши податкове повідомлення. Постанова вмотивована тим, що відповідач під час прийняття оспорюваного рішення невірно розтлумачив поняття «подальші витрати», визначене у статті 267 МК України. Крім того, при ввезенні товарів на митну територію України відповідач здійснив перевірку митної вартості товарів, що ввозилися і прийняв без зауважень подані декларації (а.с.а.с. 147, 148).
16 квітня 2009 року відповідач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі позивач зазначив, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, закон дозволяє проводити перевірки правильності визначення митної вартості товарів також і після закінчення операцій митного контролю. Суд також неправильно розтлумачив поняття «подальші витрати». Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з апеляційною скаргою, якою він просив постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити у позові (а.с.а.с. 154 -158).
Представник відповідача у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу.
Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у період 01.07.2008 р. по 01.09.2008 р. у позивача відповідачем було проведено перевірку стану дотримання законодавства з питань митної справи за період роботи з 01.01.2006 р. по 30.06.2008 р.
За результатами проведеної перевірки 29.08.2008 р. було складено акт
№ 18/8/110000005/НОМЕР_1 (а.с.а.с. 7 -13), у якому було встановлено порушення позивачем положень статті 267 МК України (не утримано та не перераховано податок на додану вартість в сумі 28 385,62 грн. та митні збори в сумі 2 532,63 грн.). За змістом акту позивач, зокрема, не врахував витрати, пов'язані з перебуванням автомобілів на території Російської Федерації до моменту їх завантаження в м. Ставрополь. При цьому акт не містить положень щодо моменту, з якого позивач мав включати свої витрати до митної вартості товару.
На підставі складеного акту було прийнято податкове повідомлення форми «Р»
№ 53 від 11.09.2008 р., у якому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 42 578,43 грн. (основний платіж -28 385,62 грн., штрафні санкції -14 192,81 грн.) (а.с. 15).
Крім того, того ж дня відповідач направив на адресу позивача листа № 17-16-2/9035 з проханням доплатити митні збори, визначені в акті перевірки (а.с. 16).
Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Митним кодексом України, Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766.
В силу пунктів 5, 6 частини 2 статті 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
З аналізу цієї норми та встановлених фактів, висновок суду першої інстанції щодо тлумачення поняття «подальші витрати»є обґрунтованим та таким, що відповідає змісту та природі спірних правовідносин.
Крім того, цілком правомірними є посилання позивача на норми, закріплені у пункті 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, оскільки саме на їх виконання під час митного оформлення товарів, що ввозилися на митну територію Україну, позивач надав відповідачу усі документи щодо підтвердження транспортних витрат, які було включено до ціни товарів.
З'ясувавши у достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду та не спростовують ці висновки.
Таким чином, перевіривши справу у повному обсязі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність приведених в апеляційній скарзі доводів.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2009 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоприцеп-КамАЗ-Україна»до Дніпропетровської митниці про скасування податкового повідомлення, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її виготовлення у повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено 02 листопада 2010 року.
Головуючий суддя М.О. Католікян
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: М.В. Мірошниченко