ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
21 травня 2015 року № 826/4859/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
доВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1
про зобов'язання вчинити певні дії, -
20 березня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», позивач) з адміністративним позовом про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, відповідач) винести постанову про звільнення з-під арешту майна боржника, який накладено виконавцем в межах виконавчого провадження № 41444629, що належить боржнику ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) та знаходиться в іпотеці в ПАТ «Укрсоцбанк», а саме: двохкімнатної квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва про відкриття провадження в адміністративній справі від 23 березня 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, третя особа).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що накладеним арештом на все майно боржника - ОСОБА_1 (в т.ч. і на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1) у виконавчому провадженні № 41444629 та оголошеною забороною на його відчуження, маючи в розпорядженні заяву позичальника стосовно добровільної реалізації вищевказаної квартири для погашення заборгованості за кредитним договором, порушені його права на предмет іпотеки, як іпотекодержателя, та, для відновлення його прав та інтересів відповідно має бути винесена постанова про звільнення з-під арешту майна боржника, а саме: двохкімнатної квартири АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач своїми правами на подання заперечень проти адміністративного позову, пояснень, передбаченими статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався.
В судове засідання представник відповідача не з'явився. 21 травня 2015 року засобами електронного зв'язку на адресу суду виконавцем була направлена копія матеріалів виконавчого провадження № 41444629.
Третя особа в судове засідання не з'явилася.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 06.04.2015 р. представника відповідача та третьої особи, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
27 квітня 2007 року між ОСОБА_1 (Іпотекодавець, Позичальник) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор, Банк) був укладений Договір кредиту № 40.29-48/169, по умовам якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 144 500 (сто сорок чотири тисячі п'ятсот) доларів США 00 центів, зі сплатою 12,5 (дванадцять цілих п'ять десятих) процентів річних (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2 Договору Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири, загальною площею 56,40 кв.м., жилою площею 41,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В якості забезпечення зобов'язань за вищевказаним договором між ОСОБА_1 (Іпотекодавець) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Іпотекодержатель) був укладений Іпотечний договір № 013/193-I від 27.04.2007 p., по умовам якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Договором кредиту № 40.29-48/169 від 27.04.2007, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (Основне зобов'язання), нерухоме майно, що придбане Іпотекодавцем за кредитні кошти, що надані Іпотекодержателем у відповідності з умовами Основного зобов'язання, а саме: двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_1 - Предмет іпотеки.
В зв'язку з існуванням простроченої заборгованості за вказаним вище кредитним договором, Банком було подано заяву нотаріусу, який 16.12.2013 вчинив виконавчий напис № 3624, тим самим звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1.
З заявою про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2013 вих. № б/н Банк звернувся до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.
Розглянувши заяву про примусове виконання виконавчого напису № 3624, виданого 16.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. про стягнення з боржника (третя особа) на користь стягувача (позивач) боргу в розмірі 1 652 660,16 грн., державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві 13.01.2014 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41444629.
В процесі здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 41444629, виконавцем того ж дня було винесено також Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику: ОСОБА_1 та останній заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що їй належить.
На підставі заяви виконавця про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.01.2014 ВП № 41444629 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 16.01.2014 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9960933 та відомості щодо арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_1, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
03 червня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII (набрав чинності з 07.06.2014) (далі - Закон № 1304-VII), протягом дії якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
В зв'язку з набранням чинності вказаного вище закону звернення стягнення на майно боржника, визначене в ч. 1 Закону № 1304-VII, є неможливим до набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
Через наявну встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно, виконавцем у виконавчому провадженні ВП № 41444629 10.11.2014 було прийнято Постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Пунктом другим вказаної вище постанови вирішено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.
Маючи в розпорядженні заяву позичальника стосовно добровільної реалізації вищевказаної квартири для погашення заборгованості за кредитним договором, через існування арешту нерухомого майна, з вимогами про зобов'язання відповідача винести постанову про звільнення з-під арешту майна боржника, який накладено в межах виконавчого провадження № 41444629, що належить боржнику ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) та знаходиться в іпотеці в ПАТ «Укрсоцбанк», а саме: двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, позивач звернувся до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), Закону України «Про заставу» від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII (далі - Закон № 2654-XII).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою статті 11 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Приписами ч. ч. 1-3 ст. 57 Закону № 606-XIV визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Виходячи з приписів вказаних вище норм права, вбачається, що державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 52 Закону № 606-XIV (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з частиною 1 статті 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Окрім цього, Законом № 2654-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
У відповідності до статті 16 Закону № 2654-XII право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.
Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
Частиною другою статті 17 Закону № 2654-XII передбачено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Статтею 19 Закону № 2654-XII встановлено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Частиною 6 статті 20 Закону № 2654-XII передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором (ч. 7 ст. 20 Закону № 2654-XII).
Частиною першою ст. 21 Закону № 2654-XII визначено, що реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).
У той же час, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII введений мораторій на стягнення майна боржників, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
Приписами п. 1 ст. 1 Закону № 1304-VII визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У відповідності до ст. 3 Закону № 1304-VII Закону цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
З аналізу вказаних норм даного закону вбачається, що з прийняттям закону, яким будуть врегульовані питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості, суми заборгованостей за виконавчими документами можуть бути змінені.
Наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення є підставою для повернення виконавчого документу, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково (п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону 606-XIV).
Таким чином, на виконання вимог Закону № 1304-VII, керуючись приписами спеціального закону, державним виконавцем правомірно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Пунктом другим вказаної постанови припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.
Як вбачається з позовної заяви, вимогами позивача є зобов'язання відповідача винести постанову про звільнення з-під арешту майна боржника, який накладено виконавцем в межах виконавчого провадження № 41444629, що належить боржнику ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) та знаходиться в іпотеці в ПАТ «Укрсоцбанк», а саме: двохкімнатної квартири АДРЕСА_1.
Тобто, позивач просить суд зобов'язати відповідача винести постанову, на підставі якої майно боржника було б звільнено з-під арешту.
Втім, така постанова існує та наявна в матеріалах справи, а саме: постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2014, пунктом другим якої припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.
Відомостей про визнання її протиправною та скасування матеріали справи не містять.
Виходячи з того, що суди розглядають адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, і не можуть виходити за межі позовних вимог, суд вважає, що вимога позивача є необґрунтованою.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачам не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко