ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 8/493
м. Київ
30 січня 2015 року № 826/350/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомПолітичної партії «Європейська партія України»
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправними дій, -
15 січня 2014 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася Політична партія «Європейська партія України» (далі - ПП «Європейська партія України», Партія, позивач) з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, Міністерство, відповідач) щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань.
Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_16 Справі був присвоєний № 826/350/14.
У зв'язку із закінченням строку повноважень судді ОСОБА_16 здійснено повторний розподіл адміністративної справи № 826/350/14 та передано її для розгляду судді Саніну Б.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року заяву судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. про самовідвід у справі № 826/350/14 задоволено; відведено суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. від розгляду справи № 826/350/14 за позовом Політичної партії «Європейська партія України» до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій; передано адміністративну справу № 826/350/14 на автоматичний розподіл між суддями, згідно ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно Протоколу розподілу справи між суддями від 03 грудня 2014 року адміністративна справа № 826/350/14 була автоматично розподілена на суддю Погрібніченка І.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2014 року справу № 826/350/14 прийнято до провадження суддею Погрібніченком І.М.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на існування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2013 року у справі № 826/19020/13-а, якою задоволено позов Київської міської державної адміністрації, при цьому встановлено обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони відповідачам у справі № 826/19020/13-а та іншим суб'єктам, які реалізують право на мирні зібрання, тобто невизначеному колу осіб, проводити заходи за відповідними адресами, у тому числі на Європейській площі, з 01.12.2013 р. до 07.01.2014 р.
Кінець 2013 року ознаменувався мирними зібраннями громадян у м. Києві (Майдан Незалежності, вул. Хрещатик) на підтримку євроінтеграційних процесів, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
11 грудня 2013 року працівниками МВС України були вжиті силові заходи щодо учасників мирних зібрань на підтримку євроінтеграційних процесів у м. Києві по вул. Хрещатик та на Майдані Незалежності.
Разом з тим, мирне зібрання громадян у формі мітингу, організованому, згідно з повідомленнями засобів масової інформації, Партією Регіонів, яке мало місце 14 грудня 2013 року, відбулось у присутності значної кількості працівників МВС України.
На думку позивача, зазначене мирне зібрання, організоване Партією Регіонів, відбувалось у тому місці, де проведення мирних зібрань було обмежено судом шляхом заборони. Позивач вказує на те, що відповідач був обізнаний з цією обставиною, оскільки Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києва було третьою особою в адміністративній справі № 826/19020/13-а.
Причому, як свідчать дані (ЗМІ, Інтернет) представники МВС України були постійно присутніми під час заходу 14 грудня 2013 року у місті Києві на Європейській площі та не чинили учасникам зібрання, організованому Партією Регіонів, жодних перешкод.
На переконання позивача, зазначені дії МВС України щодо різного поводження з різними групами учасників мирних зібрань є дискримінаційними. Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують його права та інтереси, закріплені та захищені Конституцією, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а тому мають бути визнані судом протиправними.
Представники позивача в судовому засіданні адміністративний позов повністю підтримали та просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених як у ньому, так і в додаткових письмових поясненнях від 12.06.2014 р. та від 16.01.2015 р.
Представник МВС України проти позову заперечив з тих підстав, що наявні владні управлінські функції апарату Міністерства внутрішніх справ України свідчить, що вказаний орган внутрішніх справ не уповноважений здійснювати охорону громадського порядку, зокрема під час проведення масових заходів.
Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 383/2011, чинного під час спірних подій, не передбачено надання МВС України повноважень із забезпечення охорони громадського порядку, зокрема під час проведення масових заходів.
Отже, забезпечення охорони громадського порядку не належить до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, як суб'єкта владних повноважень.
Відповідач вказує на те, що організація та забезпечення охорони громадського порядку покладається на територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України.
За вказаних обставин, оскільки події 11.12.2013 та 14.12.2013, що відбулися в центральній частині м. Києва, то в даному випадку охорона громадського порядку здійснювалася працівниками Головного управління МВС України в м. Києві, відповідальність же за належну організацію забезпечення громадського порядку в м. Києві покладається на начальника ГУ МВС України в м. Києві та його заступника - начальник міліції громадської безпеки.
З цих підстав, відповідач вважає, що не є суб'єктом владних повноважень, уповноваженим на організацію та забезпечення охорони громадського порядку в м. Києві, а внаслідок цього не є належним відповідачем у справі.
Також відповідач вказує на те, що події, що відбулися 11 грудня 2013 року на Майдані Незалежності та 14 грудня 2013 року на Європейській площі не є тотожними.
Так, в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року працівниками ГУ МВС України в м. Києві здійснювалася охорона громадського порядку під час проведення виконавчих дій з виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2013 № 757/27190/13-ц, якою задоволено заяву позивача у цій справі - Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам у цивільній справі та будь-яким іншим особам чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам; вчиняти дії щодо блокування в будь-який спосіб тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг тощо.
Вказана ухвала суду була звернена Київською міською радою до примусового виконання через Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, державний виконавець якого відкрив виконавче провадження ВП № 41157938 з примусового виконання вказаної ухвали.
В рамках виконавчого провадження ВП № 41157938 постановою головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 10.12.2013 з метою забезпечення громадського порядку при примусовому виконанню ухвали № 757/27190/13-ц виданої Печерським районним судом м. Києва 09.12.2013 р. були залучені працівники ГУ МВС України в м. Києві та Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві.
11 грудня 2013 року працівниками ГУ МВС України в м. Києві було забезпечено охорону громадського порядку під час оголошення державним виконавцем ухвали про забезпечення позову, а також забезпечено охорону громадського порядку під час виконання робіт працівниками комунальних служб із очищення вулиць перелічених в ухвалі суду для вільного проїзду.
Отже, протягом 11.12.2013 р. працівники міліції не вчиняли дій спрямованих на припинення масових зібрань на Майдані Незалежності, а лише забезпечували охорону громадського порядку під час проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП № 41157938 на підставі постанови державного виконавця.
На відміну від подій, що мали місце 11 грудня 2013 року, 14 грудня 2013 року відбулися масові заходи прихильників євроінтеграції України, та її противників на площах Європейська та Майдан Незалежності, частині вулиці Хрещатик в рамках реалізації права передбаченого ст. 39 Конституції України.
Про проведення безстрокових мирних зібрань на Європейській площі повідомлялося громадською організацією «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції», а також Партією Регіонів України, що проводила мітинг з підтримки курсу Президента України на підставі заявки від 03.12.2013 р.
Рішенням начальника ГУ МВС України в м. Києві для забезпечення охорони громадського порядку в центральній частині міста Києва у вказаний період було залучено додаткові сили та засоби на позмінній основі. Так, 2009 осіб було виділено для охорони правопорядку на території Європейської площі на час проведення активної фази масових заходів, вказані особи забезпечували розмежування учасників мітингів, що відбувалися в той день на Майдані Незалежності та Європейській площі.
Під час проведення масових заходів на Європейській площі її учасники та організатори не чинили перешкоди у вільному пересуванні перехожим та транспортним засобам та не блокували тротуари, пішохідні переходи, автомобільні дороги, не закликали до вчинення актів непокори владі, своїми виступами не розпалювали ворожнечу на соціально-політичному підґрунті. Учасники мирного заходу не вчиняли порушень громадського порядку.
Аналогічна ситуація спостерігалася і на Майдані Незалежності, де в цей час також проводилися громадсько-політичні заходи, пов'язані з ситуацією в країні.
За вказаних обставин, у керівництва ГУ МВС України в м. Києві не було правових підстав вимагати негайного припинення цих масових заходів, внаслідок протиправної поведінки їх учасників, а також застосовувати примусові заходи задля їх припинення.
Таким чином, правові підстави для припинення 14.12.2014 мирних масових заходів на території Майдану Незалежності та Європейської площі у працівників органів внутрішніх справ були відсутні.
Беручи до уваги викладене вище, відповідач вважає, що викладені події за своїм характером не є подібними за місцем та часом проведення, складом учасників та правовими підставами участі у них працівників органів внутрішніх справ й інших представників державної публічної влади.
Крім того, відповідач зазначає, що ним ніяким чином і не могла бути виконана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2013 р. у справі № 826/19020/13-а, протиправність дій працівників органів внутрішніх справ яких позивач пов'язує з її невиконанням, оскільки в період з 30.11.2013 по 30.12.2013 рр. до МВС України та ГУ МВС України в м. Києві вказана постанова суду та/або виконавчий лист з приводу виконання вказаної постанови суду не надходили.
Також, в період з 01.12.2013 по 20.02.2014 рр. органи Державної виконавчої служби України або Київської міської державної адміністрації не зверталися до МВС України або ГУ МВС України в м. Києві з вимогами щодо забезпечення охорони громадського порядку в рамках примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2013 р. у справі № 826/19020/13-а шляхом припинення масових зібрань, як на Майдані Незалежності так і на Європейській площі або іншим шляхом.
Відповідач зауважує, що сам факт існування постанови суду не створював додаткових обов'язків ні для МВС України, ні для ГУ МВС України в м. Києві, оскільки в Україні наявний правовий режим, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Таки чином, організація виконання судового рішення покладається виключно на органи примусового виконання (Державної виконавчої служби України), відповідач не є уповноваженим суб'єктом владних повноважень, що має право організовувати примусове виконання судових рішень та контролювати хід їх виконання.
Як наслідок, відповідач у своїх запереченнях вказує, що 14.12.2013 р. під час проведення мирних масових заходів в центрі м. Києва працівники ГУ МВС України в м. Києві діяли в межах наданих повноважень, не створюючи обмежень або привілеїв до учасників масових заходів за ознакою політичної приналежності або за іншими ознаками, надаючи змогу всім бажаючим громадянам України реалізувати їх право на мирні зібрання.
В наданих запереченнях представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову представник відповідача заперечував.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 13.01.2015 р. представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів, -
27 листопада 2013 року Головою Партії Катеринчуком М.Д. прийнято Розпорядження № 1-38/13 про скликання засідання Ради Партії з наступним порядком денним:
- про політичну ситуацію в Україні;
- про оперативні дії Європейської партії України під час мирних зібрань на Майдані Незалежності;
- різне.
06 грудня 2013 року відбулось засідання Ради Партії, на якому було вирішено розмістити наметове містечко Європейської партії України на Майдані Незалежності та забезпечити присутність там членів партії цілодобово.
Як встановлено, в листопаді та грудні 2013 року в місті Києві на вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності відбувалися мирні зібрання громадян на підтримку євроінтеграційних процесів, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
11 грудня 2013 року до учасників мирних зібрань в місті Києві на вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності було вжито силових заходів.
Факт цієї події вже засуджений як в Україні, так і міжнародною спільнотою.
Водночас, проведене 14 грудня 2013 року мирне зібрання громадян у формі мітингу, організованому Партією Регіонів на Європейській площі, відбувся в присутності значної кількості працівників Міністерства внутрішніх справ України.
Крім того, колегією суддів встановлено, що 30 листопада 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва (справа № 826/19020/13-а) було ухвалено постанову, якою, з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2013 р. про виправлення описок в судовому рішенні, адміністративний позов Київської міської державної адміністрації до Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» задоволено, а саме: встановлено обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів) шляхом заборони: Всеукраїнському об'єднанню «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії (згідно з заявою від 30.11.2013 р. № 249/ов, від 30.11.2013 р. № 250/ов, від 30.11.2013 р. № 251/ов); ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Депутатській фракції Політичній партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» (згідно з заявою від 30.11.2013 р.); іншим суб'єктам, які реалізують права на мирні зібрання, проводити заходи з 01.12.2013 р. по 07.01.2014 р. у м. Києві по вул. Банковій, вул. Грушевського, вул. Богомольця, на Європейській площі, Майдані Незалежності, в парку «Хрещатий».
Також, колегією суддів встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року (справа № 757/27190/13-ц за позовом Київської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії, Голови Депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» Кличка Віталія Володимировича про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії) задоволено заяву позивача - Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі № 757/27190/13-ц, якою вказаним вище особам та будь-яким іншим особам заборонено чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, будь-яким іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському, а також заборонено вчиняти дії щодо блокування в будь-який спосіб тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг, в тому числі і шляхом розміщення на проїзній частині різних предметів, що перешкоджають проїзду транспортних засобів у місті Києві та вільному пересуванню пішоходів по тротуарам і пішохідним переходам по вулицям: Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському.
Зазначена вище ухвала підлягала негайному виконанню.
За заявою представника стягувача - Київської міської ради про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - виконавець) 10.12.2013 р. відкрито виконавче провадження ВП № 41157938.
З метою забезпечення громадського порядку при примусовому виконанню ухвали № 757/27190/13-ц, виданої Печерським районним судом м. Києва від 09.12.2013 р., постановою виконавця про залучення працівників органу МВС України для участі у виконавчому провадженні від 10.12.2013 р. були залучені працівники Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві та ГУ МВС України у м. Києві.
За наслідками розгляду подання виконавця про утворення виконавчої групи начальником Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 10.12.2013 р. винесено постанову про утворення виконавчої групи.
11 грудня 2013 року в нічні часи державними виконавцями з виконавчої групи були складені акти державних виконавців, в яких було зафіксовано оголошення всім присутнім резолютивної частини ухвали суду.
20 лютого 2014 року виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 41157938.
Позивач, вбачаючи в діях працівників органів внутрішніх справ різне ставлення до різних груп населення, зокрема за політичною ознакою, не погодившись з неоднаковим поводженням з різними групами учасників мирних зібрань, з вимогами про визнання дій відповідача протиправними, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представників позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів погоджується з доводами Політичної партії «Європейська партія України», виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 р. № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI) та іншими нормативно-правовими актами.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Закон, що відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, є Закон № 1382-IV.
Частиною першою статті 2 Закону № 1382-IV (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Стаття 12 Закону № 1382-IV містить обмеження свободи пересування.
Так, свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.
Свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Закон, що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина, є Закон № 5207-VI.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 5207-VI (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.
Як встановлено під час розгляду справи, на засіданні Ради Партії, яке відбулось 06.12.2013 р. було вирішено підтримати та приєднатись до вже існуючого на той час мирного зібрання, про яке органи місцевого самоврядування були належним чином повідомлені його організаторами.
Як вбачається з постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)» від 21.05.2012 р. № 6, мирні зібрання визначаються як: «масові заходи громадян, відкриті й доступні кожному, хто бажає взяти у них участь. Мирні заходи найчастіше проводяться з метою вираження ставлення тих чи інших груп, об'єднань громадян до суспільних явищ та проблем, привернення уваги органів влади до них та є однією із форм безпосередньої демократії. Основною рисою мирних зібрань є мирний характер їх проведення».
З вказаного слідує, що як будь-яка особа, так і позивач може долучитись до мирних зібрань, стати їх учасником у процесі їх проведення, не будучи при цьому організатором мирних зібрань.
Таким чином, виходячи з приписів ст. 39 Конституції України, підтримка мирних зібрань і участь у вже розпочатих зібраннях, про які було належним чином повідомлено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування - не заборонено норами чинного законодавства, що спростовує твердження відповідача що учасник обов'язково повинен бути і організатором мирних зібрань.
Стосовно належності відповідача, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи були досліджені розрахунки сил і засобів міліції, задіяних для забезпечення охорони громадського порядку в центральній частині міста Києва від 10.12.2013 р., 11.12.2013 р., 14-15.12.2013 р., 15-16.12.2013 р., які затверджені заступником начальника ГУ МВС України в місті Києві полковником міліції П.М. Федчуком та згідно яких для охорони громадського порядку та безпеки громадян під час проведення заходів у денні та нічні часи були виділені наряди міліції та додаткові сили.
Колегією суддів враховано той факт, що в спірні періоди (11 та 14 грудня 2013 року) виділення нарядів міліції та додаткових сил для охорони громадського порядку та безпеки громадян під час проведення заходів було здійснено територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що згідно з ст. 7 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону.
Відповідно до Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, затверджене додатком № 11 до наказу МВС України від 02.02.2004 р. № 94 «Про затвердження положень про територіальні і транспортні органи МВС України» Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
Так, з відео та з роздруківок з промовою колишнього Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_12 від 11.12.2013 р. вбачається, що колишній міністр виступає від імені всього Міністерства як органу державної влади і зазначає про наміри не влаштовувати силовий розгін Майдану, що свідчить про здійснення координації відповідачем дій свого територіального ргану.
Як вбачається з п. 7 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 383/2011 МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, районні, районні в містах, міські управління (відділи), лінійні управління (відділи).
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позов пред'явлено до суб'єкта владних повноважень, який хоча і не вчиняв безпосередніх дій щодо мітингувальників, втім координування нарядів міліції відбувалось з відома та під контролем службових осіб відповідача.
Колегією суддів враховано також той факт, що присутність 11.12.2013 р. значної кількості працівників органів внутрішніх справ в центральній частині міста Києва було викликано вчиненням державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2013 р. (справа № 757/27190/13-ц) про вжиття заходів забезпечення позову, які постановою виконавця від 10.12.2013 р. у виконавчому провадженні ВП № 41157938 були залучені для забезпечення громадського порядку.
Втім, такі дії були вчинені не до 22-ї год., як того вимагають приписи норм чинного законодавства, а - в нічний час з 21:15 год. 10.12.2013 р. до 03:10 год. 11.12.2013 р.
На відміну від вказаної вище ухвали суду, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2013 р. (справа № 826/19020/13-а) до примусового виконання не надходила, а тому така постанова не могла створювати додаткових обов'язків для відповідача.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на мирні зібрання гарантовано громадянам України ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 21), учасником яких є Україна, імперативно визначено, що обмеження права на мирні зібрання є допустимими лише у випадках, коли вони «є необхідними у демократичному суспільстві». Крім того, рішення Європейського суду за статтею 11 є джерелом права в національній правовій системі.
Стаття 11 Конвенції встановлює, що кожен має право на свободу мирних зібрань. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві.
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 р. встановлено, що «визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання». Тим самим Рішенням саме право на мирне зібрання визначено як «невідчужуване і непорушне», яке «є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації, права на вільний розвиток своєї особистості тощо».
Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Бічікі проти Туреччини (Case of Bicici v. Turkey) наголошено, що держава зобов'язана не лише захистити право на мирні зібрання, але також повинна утриматись від безпідставного непрямого обмеження цього права. Окрім цього, Суд у даному рішенні наголосив, що на державу покладається позитивний обов'язок забезпечити ефективну реалізацію громадянами права на мирні зібрання. У іншому рішенні Суду у справі Християнська демократична народна партія проти Молдови (Case of Christian Democratic People's Party v. Moldova) Європейський суд з прав людини вказав, що у разі, коли демонстранти не вчиняють ніяких актів насильства, надзвичайно важливо, аби органи влади проявляли високу толерантність відносно учасників мирного зібрання.
Стаття 14 Конвенції закріплює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Положення статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції гарантують, що здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою.
Зміст поняття «дискримінація» розтлумачено у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі «Андреєва проти Латвії» (Case of Andrejeva v. Latvia) Суд вказав, що дискримінація означає неоднакове поводження з різними особами у подібних ситуаціях без об'єктивних та виправданих на це причин. При цьому відсутність об'єктивних та виправданих причин слід розуміти таким чином: різне ставлення до осіб не переслідує легітимної мети або не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, яка переслідується.
Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, пояснень представників позивача, колегія суддів приходить до висновку, що до різних груп учасників мирних зібрань, які проводились в абсолютно однакових умовах з боку міліції було проявлено різне (неоднакове) ставлення, а саме: щодо учасників мирних зібрань громадян на підтримку євроінтеграційних процесів, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, з одного боку, був застосований силовий характер, а щодо учасників мирних зібрань громадян, організованих Партією Регіонів, було проявлено невтручання в їх зібрання, з іншого боку.
Як наслідок, з боку відповідача було проявлене дискримінаційне поводження щодо тих учасників мирних зібрань, у тому числі й позивача, які підтримували євроінтеграційні процеси, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, порівняно з тими учасниками мирного зібрання, що було організоване Партією Регіонів.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що протиправність дій Міністерства внутрішніх справ України щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань, що відбулись 11.12.2013 р. на Майдані Незалежності та на вул. Хрещатик та 14.12.2013 р. на Європейській площі в м. Києві, є доведеною, а тому позов Партії має бути задоволеним повністю.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Політичної партії «Європейська партія України» повністю задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн. з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
1. Адміністративний позов Політичної партії «Європейська партія України» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань, що відбулись 11 грудня 2013 року на Майдані Незалежності та на вулиці Хрещатик та 14 грудня 2013 року на Європейській площі в місті Києві.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Політичної партії «Європейська партія України» понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні 08 коп.).
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: І.О. Іщук
В.П. Шулежко