ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
28 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м Києва в складі:
головуючого - судді Кирилюк Г.М.
суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Авторесурс», про визнання договорів поруки припиненими, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - Химчука Андрія Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 березня 2015 року,
встановила:
22.11.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати припиненим договір поруки №100.2.3-04/97п-10-1 від 05.08.2010 р., а також договір поруки №100.2.3-13/222п-11 від 26.12.2011 р., укладені між ним та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» ( надалі - ПАТ«ВТБ Банк»).
Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та ПАТ «ВТБ Банк» 5 серпня 2010 року укладено договір поруки №100.2.3-04/97п-10-1, за яким він поручився перед банком за виконання ТОВ «Торговий Дім-НІКО» (позичальник), правонаступником якого є ТОВ «ТД «Авторесурс», зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору №100.2.3-04/85к-10 від 05.08.2010 р. (надалі - кредитний договір №1), або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Крім того, 26 грудня 2011 року між ним та ПАТ «ВТБ Банк » укладено договір поруки№100.2.3-13/222п-11, за яким він поручився перед банком за виконання ТОВ «Торговий Дім-НІКО» (позичальник), правонаступником якого є ТОВ «ТД «Авторесурс», зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору №100.2.3-13/219к-11 від 23.12.2011 р. (надалі - кредитний договір №2), або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Посилаючись на те, що у подальшому ПАТ «ВТБ Банк», без отримання його згоди, як поручителя, було укладено з позичальником певну кількість договорів про внесення змін до вказаних кредитних договорів, чим збільшено обсяг його відповідальності. Оскільки відповідач не ознайомив його зі змінами, внесеними до кредитного договору №1, та не отримував його згоду виступити поручителем за зобов'язаннями позичальника, визначеними Договором №8 від 09.12.2011 р. про внесення змін до кредитного договору №1, Договором №10 від 25.07.2012 р. про внесення змін до кредитного договору №1, Договором №11 від 28.12.2012 р. про внесення змін до кредитного договору №1, Договором №1 від 28.06.2012 р. про внесення змін до кредитного договору№2 , Договором №3 від 28.12.2012 р. про внесення змін до кредитного договору №2, у зв'язку з чим вважав поруку відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України припиненою з моменту укладення Договору №8 від 09.12.2011 року про внесення змін до кредитного договору №1 та Договору №1 від 28.06.2012 р. про внесення змін до кредитного договору №2.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року позов задоволено.
Визнано поруку за договором поруки №100.2.3-04/97п-10-1 від 05.08.2010 р., укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк», припиненою з 09.12.2011 року. Визнано поруку за договором поруки №100.2.3-13/222п-11 від 26.12.2011 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк» припиненою з 28.06.2012 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ПАТ «ВТБ Банк» - Химчук А.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Свої доводи мотивує тим, що звертаючись до суду з позовом про визнання припиненими договорів поруки, позивач обрав спосіб захисту порушених прав, не передбачений законом та договорами поруки. Зазначивши у резолютивній частині рішення про визнання поруки припиненою за вказаними договорами, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Враховуючи позовні вимоги, заявлені у позовній заяві, суд повинен був відмовити у позові в повному обсязі.
Щодо припинення правовідносин поруки за договорами поруки зазначив, що у договорі поруки сторони узгодили, що кредитні договори включають в себе будь-які додаткові договори до таких договорів (в тому числі, що збільшують боргові зобов'язання). Відповідно до п.1.1 вказаних договорів ОСОБА_1 поручився перед ПАТ «ВТБ Банк» за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитних договорів або можуть виникнути на підставі них у майбутньому. За таких підстав поручитель наперед та завчасно погодився на те, що збільшення обсягу його відповідальності не потребує подальше отримання від нього згоди, погодження чи укладання будь-яких додаткових договорів з банком, у зв'язку з чим підстави для припинення порук за договорами поруки відсутні.
В судовому засіданні представник відповідача ПАТ «ВТБ Банк» Разумов М.А. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Авторесурс» просить слухати справу у відсутності свого представника.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ БАНК» 5 серпня 2010 року укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Торговий Дім-НІКО», правонаступником якого є ТОВ «ТД Авторесурс», перед банком за кредитним договором № 100.2.3-04/85к-10 від 5 серпня 2010 року на суму 67 268 796 грн. 36 коп.
26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ БАНК» укладено ще один договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Торговий Дім-НІКО», правонаступником якого є ТОВ «ТД Авторесурс», перед банком за кредитним договором № 100.2.3-13/219к-11 від 26 грудня 2011 року на суму 8 375 000 доларів США.
Крім того, судом також установлено, що 9 грудня 2011 року, 9 липня 2012 року та 28 грудня 2012 року між ПАТ «ВТБ «БАНК» і ТОВ «ТД Авторесурс» укладено додаткові договори до кредитного договору № 100.2.3-04/85к-10 від 5 серпня 2010 року, якими збільшено розмір комісійної винагороди та збільшено розмір штрафних договірних санкцій за порушення умов договору.
Також, 28 червня 2012 року та 28 грудня 2012 року між ПАТ «ВТБ «БАНК» і ТОВ «ТД Авторесурс» укладено додаткові договори до кредитного договору № 100.2.3-13/219к-11 від 26 грудня 2011 року, якими суттєво збільшено розмір комісійної винагороди, зокрема відповідно в розмірі 5 000 грн. і 531 350 грн.).
При цьому, 28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ «БАНК» укладено договір № 2 про внесення змін до договору поруки від 5 серпня 2010 року, яким погоджено відповідальність поручителя за кредитними зобов'язаннями ТОВ «ТД Авторесурс» перед банком за договором № 100.2.3-04/85к-10 від 5 серпня 2010 року.
Також 28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ «БАНК» укладено договір № 1 про внесення змін до договору поруки від 26 грудня 2011 року, яким погоджено відповідальність поручителя за кредитними зобов'язаннями ТОВ «ТД Авторесурс» перед банком за договором № 100.2.3-13/219к-11 від 26 грудня 2011 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилася у зв'язку зі зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Колегія суддів погоджується з таки висновком суду, оскільки від відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної відповідальності навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 року № 6-73цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Як вбачається зі змісту договору №8 від 09.12.2011 р. про внесення змін до кредитного договору №100.2.3-04/85к-10 від 05.08.2010 р., банк та боржник дійшли згоди викласти п. 3.4.1 статті 3 «Плата за кредит, порядок нарахування та сплати» вказаного кредитного договору в наступній редакції: « 3.4.1. За внесення змін до Договору позичальник в термін по 13 грудня 2011 року зобов'язаний сплатити Банку на рахунок для обліку/сплати комісійної винагороди, визначений п.11.1 цього Договору, комісійну винагороду за внесення змін до Договору в розмірі 5000 грн.» (а.с.27 т.1).
Відповідно до п.2 договору №1 від 27 червня 2012 року про внесення до кредитного договору № 100.2.3-13/219к-11 від 26 грудня 2011 року, сторони дійшли згоди викласти п. 3.4.1 статті 3 «Плата за кредит, порядок нарахування та сплати» вказаного кредитного договору в наступній редакції: « 3.4.1. За внесення змін до Договору позичальник в термін по 13 грудня 2011 року зобов'язаний сплатити Банку на рахунок для обліку/сплати комісійної винагороди, визначений п.11.1 цього Договору, комісійну винагороду за внесення змін до Договору в розмірі 5000 грн.».
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідно до умов укладених договорів поруки поручитель погодився з тим, що збільшення обсягу його відповідальності не потребує подальшого отримання від нього згоди та укладення будь-яких додаткових угод, є необґрунтованими.
Висновок суду першої інстанції про те, що поручитель не погоджувався з тим, що збільшення обсягу відповідальності можливе без узгодження з ним, тобто без повідомлення про такі зміни, відповідає обставинам справи та є правильним.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано взяв до увагу те, що лише 28.12.2012 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ БАНК» було укладено договори №1 та №2 про внесення змін до договорів поруки 1,2 про погодження нести відповідальність за збільшені кредитні зобов'язання ТОВ «ТД «Авторесурс» перед банком, тобто після припинення поруки внаслідок підвищення обсягу відповідальності поручителя з 09.12.2011 р. за договором поруки №1 та з 28.06.2012 р. за договором поруки №2.
Підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги й в тій частині, що невірно обраний позивачем спосіб захисту, не передбачений законом та договорами поруки, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом про визнання припиненими договорів поруки на підставі ч.1 ст. 559, позивач посилався на невизнання банком зазначеного факту.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
За положеннями ч. 1 ст. 559 припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок збільшення обсягу його відповідальності, презюмується.
Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч.1 ст. 559, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч.2 ст. 16 ЦК України.
Таким чином права поручителя підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки такою, що припинена.
Враховуючи те, що суд відповідно до норм статей 10, 11 ЦПК України розглядав справу в межах заявлених вимог - про визнання договорів поруки припиненими, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - Химчука Андрія Володимировича відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 31 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/6965/2015
Головуючий у суді першої інстанції : Саадулаєв А.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.