04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" травня 2015 р. Справа№ 910/25884/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г.
суддів: Рудченка С.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Степанець О.В.
за участю представників сторін:
від позивача - Макарчук Л.Л. довіреність № 409 від 14.04.15р.
від відповідача - Попова С.В. довіреність № б/н від 25.05.15р.
розглянувши апеляційну скаргу
публічного акціонерного товариства «Київводоканал»
на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 року,
у справі №910/25884/14 (суддя: Селівон А.М.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до комунального підприємства «Голосіївжитлосервіс»
про стягнення 253310,98 грн.,-
ПАТ «АК «Київводоканал» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до КП «Голосіївжитлосервіс» про стягнення 253310,98 (а.с.6-10).
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02 2015 року по справі №910/25884/14 позов задоволено частково. (а.с. 257-270)
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.02 2015 року у справі №910/25884/14 в частині відмови в стягненні з КП «Голосіївжитлосервіс» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» 43661,25 грн. основного боргу, 5628,24 грн. інфляційних витрат, 517,03 грн. 3% річних, 2362,84 грн. пені та 2183,06 грн. штрафу і прийняття в цій частині нове рішення.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом не було наведено у своєму рішенні правового обґрунтування відхилення наведених позивачем доводів і наданих доказів.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, позивач посилається на те, що судом першої інстанції невірно встановлено зміст правовідносини між сторонами спору, щодо постачання питної води для підігріву по тепловим пунктам, які не перебувають на балансі відповідача.
Крім того, позивач вважає безпідставною відмову суду у задоволенні вимог про стягнення з КП «Голосіївжитлосервіс» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» 43661,25 грн. основного боргу, 5628,24 грн. інфляційних витрат, 517,03 грн. 3% річних, 2362,84 грн. пені та 2183,06 грн. штрафу.
Згідно протоколу про автоматизований розподіл справи між суддями від 13 травня 2015 року, справу №910/25884/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Рудченко С.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2015 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу №910/25884/14 до розгляду на 26 травня 2015 року.
Представник ПАТ «Київводоканал» в судовому засіданні 26 травня 2015 року надав суду свої пояснення, в яких підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.02 2015 року у справі №910/25884/14 в частині відмови в стягненні з КП «Голосіївжитлосервіс» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» 43661,25 грн. основного боргу, 5628,24 грн. інфляційних витрат, 517,03 грн. 3% річних, 2362,84 грн. пені та 2183,06 грн. штрафу і прийняття в цій частині нове рішення.
В судовому засіданні 26 травня 2015 року представники КП «Голосіївжитлосервіс» надали суду свої пояснення, в яких заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 8 квітня 2015 року у справі №910/25884/14 - без змін.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 02 січня 2008 р. між ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» (Постачальник за договором, позивач у справі) та КП «Голосіївжитлосервіс» (Абонент за договором, відповідач у справі) був укладений Договір № 08103/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір).(а.с.11-12).
Відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва.
Облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом (п. 2.1.1 договору).
Згідно п. 2.2.2 та п. 2.2.3 договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважається безпідставною (п.2.2.4).
Згідно п. 5.3 всі питання, не передбачені цим договором, регулюються чинним законодавством України. Умови цього договору застосовуються до відносин між постачальником та абонентом, які виникли до його укладання.
Відповідно до п. 7.1 договору цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору в період з 01.10.2013 по 30.06.2014 ним були надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 2093683,38 грн. (а.с.56-210), з яких відповідачем сплачено 1857013,63грн. (а.с.27-35), внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 200538,59 грн. (а.с.13-14).
З пояснень представника позивача та наданих до матеріалів справи місцевим господарським судом встановлено, що у відповідності до Договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення, ПАТ «Київводоканал» було відкрито КП «Голосіївжитлосервіс» особові рахунки та присвоєно абонентські коди: 1-1589 (для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення) та 1-51589 (для обліку послуг з водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення).
На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано відповідачеві послуги з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.10.13 р. по 30.06.14 р. на суму 2093683,38 грн., а саме: послуг з холодного водопостачання та водовідведення на суму 1373470,62 грн., послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму 315262,94 грн. та послуг з постачання питної води на підігрів на суму 404949,82 грн., що підтверджується відповідними підписаними та погодженими уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками з рахунку Абонента за відповідний період та дебетово-інформаційними повідомленнями та їх реєстрами за жовтень 2013 р. - червень 2014 р., що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Як вбачається із матеріалів справи, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, докази опротестування виставлених позивачем актів про зняття показань з приладів обліку та дебетових повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «АК «Київводоканал» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з холодного водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод), а також водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення через приєднані мережі, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.
З Розшифровки рахунків абонента вбачаються обсяги наданих послуг з водопостачання та водовідведення, тарифи, а також вартість вказаних послуг пооб'єктно для кодів абонента. (а.с.45-53).
Згідно ст. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За умовами ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що спірний договір не регулює постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, облік якої здійснюється за кодом 1-50589. Спірний договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений позивачем з відповідачем на постачання питної холодної води, тоді як інші договори, на підтвердження укладення позивача з відповідачем договорів на постачання гарячої води, в матеріалах справи відсутні.
Згідно з п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, визначено, що розрахунки з виробником послуг на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.
Таким чином, з огляду на викладене та матеріали справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 43661,25 грн., який виник внаслідок нарахування позивачем відповідачу плати за послуги постачання позивачем холодної води для виготовлення гарячої води, задоволенню не підлягають, як безпідставні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ «АК «Київводоканал» послуги з постачання питної води та приймання стічних вод, в тому числі з приймання стічних вод гарячого водопостачання, на суму 156877,34 грн. у встановлений строк, відповідач в повному обсязі не виконав, в результаті чого, враховуючи здійснені відповідачем оплати в сумі 1516039,32 грн. (з урахуванням перерахунків в сумі -36131,16 грн.), у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.
При цьому відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 08103/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.01.2008 р. суду не надано.
У суму заборгованості із водопостачання та водовідведення позивачем також включено вартість води, яка використовується для виготовлення гарячої води (підігріву) та яка обліковується за кодом № 1-51589 в сумі 43661,25 грн..
Із наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представників сторін вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебувають у обслуговуванні та на балансі ПАТ «Київенерго» та/або його структурних підрозділів, зокрема, філіалу «Теплові розподільчі мережі «ПАТ «Київенерго», на території обслуговування КП «Голосіївжитлосервіс».
Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.
Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.
Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.
Судом встановлено, що між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні; укладений сторонами Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.08 р. не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом № 1-51589 в сумі 43661,25 грн., а відтак, нарахування на вказану суму заборгованості інфляційних втрати, 3% річних, пеня та штрафу також є безпідставним та вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 910/13142/13 та 26 березня 2015 року у справі № 910/12492/13.
Окрім того між КП «Голосіївжитлосервіс» та КП «Головний інформаційно - обчислювальний центр» (далі - КП «ГІОЦ») укладено договір № 1700 від 02.11.09 р., на виконання умов якого КП «ГІОЦ» здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово - комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти на рахунки виробників та виконавців житлово - комунальних послуг.
При цьому на розрахунковий рахунок ПАТ «АК «Київводоканал» за Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08103/2-01 від 02.01.08 р. надходили кошти із призначенням платежу: «холодна вода та водовідведення холодної води, водовідведення гарячої води та питна вода для підігріву» (форми 3.7, 3.19, 3.20) та зараховувались в рахунок сплати за надані послуги відповідно до зазначеного призначення платежу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зведених відомостей розщеплення сплат КП «ГІОЦ» за період з 01.10.13 р. по 30.06.14 р..
При цьому КП «ГІОЦ» здійснює, на замовлення відповідача, приймання на розподільчому рахунку КП «ГІОЦ» платежів фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг з подальшим розщеплення платежів споживачів на окремі платежі по видам житлово-комунальних послуг (опалення, водопостачання, вивіз сміття тощо) та перераховує розщеплені платежі на зазначені відповідачем у дислокаціях до Договору поточні рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг.
Враховуючи, що у м. Києві відсутній виробник комунальної послуги «гаряче водопостачання», то відшкодування вартості холодної води для підігріву, визначається КП «ГІОЦ» розрахунковим шляхом, на підставі листа Управління цінової політики КМДА.
Так, платежі споживачів за комунальну послугу «гаряча вода» розщеплюється у відповідності до листа Управління цінової політики КМДА на три складові: «холодна вода для підігріву», що становить 11,40% платежу, «теплова енергія для приготування гарячої води», що становить 76,00% платежу споживача, витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера де здійснюється виробництво послуги «гаряча вода», що становить 8,20% платежу споживача.
Складова «холодна вода для підігріву» направляється на рахунок ПАТ «АК «Київводоканал», складова «теплова енергія для приготування гарячої води» направляється КП «ГІОЦ» на рахунок підприємства, що подає до бойлера теплову енергію для приготування гарячої води в якості оплати вартості теплової енергії, а 8,20% - на рахунок балансоутримувача бойлера для обслуговування бойлера.
Беручи до уваги зазначений порядок розщеплення КП «ГІОЦ» платежів кінцевих споживачів житлово-комунальних послуг (населення), суд не знаходить підстав для зарахування коштів, сплачених населенням за гарячу воду, та з подальшим зазначенням КП «ГІОЦ» призначення платежу «вода для підігріву», у рахунок погашення заборгованості за послуги водопостачання питної води та водовідведення відповідача за Договором, оскільки таке зарахування буде суперечити нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976) та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р.. Крім того, докази погодження сторонами зміни призначення платежу у матеріалах справи відсутні.
Суд зазначає, що Вищим господарським судом України в постанові від 21 серпня 2012 р. у справі № 5011-67/3006-2012 висловлена аналогічна правова позиція.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 156877,34 грн. боргу за надані послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в т.ч. водовідведення гарячої води, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення, в т.ч. водовідведення стоків гарячої води, у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 12552,30 грн. за період з 04.11.13 р. по 30.06.14 р., проценти річних в сумі 2808,81 грн. за період з 04.11.13 р. по 30.06.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 27384,35 грн. за період з 04.11.13 р. по 30.06.14 р., а також 10026,93 грн. штрафу (5% від заявленої до стягнення суми заборгованості, включаючи питну воду на підігрів), які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В силу положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, за висновками суду, положення пункту 4.2 Договору щодо нарахування пені від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення та припинення нарахування через рік дає суду чітке визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за надані послуги за кодами 1-1589 (холодне водопостачання та водовідведення) та 1-51589 (приймання стоків гарячої води) відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору, є арифметично вірним, отже, позов у частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати заборгованості за отримані послуги з водопостачання та водовідведення, підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 10189,46 грн. пені, 2271,98 грн. процентів річних та 21756,11 грн. інфляційних нарахувань.
Згідно п. 4.6. Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.
Здійснивши перерахунок нарахованого позивачем штрафу у відповідності до умов Договору, враховуючи відмову судом у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів в розмірі 43661,25 грн., суд дійшов висновку, що з КП «Голосіївжитлосервіс» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» підлягає стягненню 7843,87 грн. штрафу (156877,34 грн х 5%), що є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 7843,87 грн.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доказів сплати боргу чи документально обґрунтованих заперечень з приводу розміру боргу відповідач не надав.
З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні Господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 року, у справі №910/521/15-г підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона» на рішення господарського суду міста Києва від 8 квітня 2015 року, у справі №910/25884/14 задоволенню не підлягає.
Судові витрати, згідно до ст. 49 ГПК України розподілити пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 року у справі №910/25884/14 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2015, у справі №910/25884/14 залишити без змін.
3.Справу №910/25884/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя М.Г. Чорногуз
Судді С.Г. Рудченко
О.В. Агрикова