Справа № 643/17783/14-ц Головуючий І інстанції - Зінченко Ю.Є.
Провадження: 22-ц/790/3178/15 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.
Категорія: договірні
21 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - Бездітка В.М.,
суддів - Сащенка І.С., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря - Сашко Я.С.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановила:
У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № DNH4KP20190572 від 18.01.2006 року ОСОБА_1 06.01.2006 року отримав кредит у розмірі 7462 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № DNH4KP20190572 від 18.01.2006 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси.
Відповідач до теперішнього часу не виконує взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 10.11.2014 року складає 86058,78 грн., з яких: 4522,09 грн. - заборгованість за кредитом; 25413,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,00 грн., - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 51548,90 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 2,4,5.5 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4074,23 грн. - штраф (процентна складова).
Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № DNH4KP20190572 від 18.01.2006 року у розмірі 86058,78 грн., сплачений при подачі позову судовий збір.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам по справі, не застосував норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, натомість, позивачем надані усі належні докази, а саме кредитний договір та розрахунок заборгованості.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано суду належних та допустимих доказів укладення кредитного договору від 18.01.2006 року, перерахування грошових коштів на рахунок торгівельної мережі, отримання відповідачем товару за вказаним договором, належного розрахунку заборгованості.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
По справі встановлено, що згідно заяви позичальника № DNH4KP20190572 від 22.12.2005 року, банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 7462 грн. на строк 12 місяців по 21.12.2006 року включно з умовами сплати відсотків за його користування 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, згідно з Заявою та Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам із щомісячним платежем позичальника 710,77 грн. /а.с. 7-8/.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам по справі, не застосував норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін є безпідставними.
У позовній заяві та у апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що відповідно до укладеного договору № DNH4KP20190572 від 18.01.2006 року ОСОБА_1 06.01.2006 року отримав кредит у розмірі 7462 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Проте, на підтвердження надання вказаних грошових коштів позивачем не надано належних доказів, а саме виписки про перерахування вказаних коштів на рахунок ЧП «Техномаркет», рахунку-фактури про прийняття відповідачем товару, зазначеного у заяві.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви та додатків до заяви, та як вірно зазначено у рішенні районного суду предметом позову є кредитний договір (тобто підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», яка складена між позичальником і Банком) № DNH4KP20190572 від 18.01.2006 року, тоді як до матеріалів справи надана заява № DNH4KP20190572 від 22.12.2005 року.
Крім того, згідно розрахунку заборгованості /а.с. 5-6/, позивачем розрахована заборгованість за договором № DNH4KP20190572 від 21.12.2005 року станом на 06.11.2014 року, тоді як предметом позову є договір від 18.01.2006 року з розрахунком заборгованості станом на 10.11.2014 року.
Вказаний розрахунок не є належним доказом по справі, оскільки він підписаний представником позивача за довіреністю, але не завірений печаткою банку.
В своїх поясненнях по апеляційній скарзі позивач визнав. Що була допущена помилка при складанні позовної заяви та наданий, зокрема, розрахунок заборгованості. З цього розрахунку видно, що в ньому відсутні будь-які відомості за 2007, 2009, 2010. 2011, 2013 р.р. Фактично до районного суду та до апеляційного суду надані відомості, які перевірити неможливо. У той же час данних про причини пропуску позовної давності надано не було.
Таким чином, висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування рішення при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий -
Судді -