ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 травня 2015 року (в порядку письмового провадження) № 826/1481/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кротюка О.В. , суддів Літвінової А.В. Мазур А.С. вирішив адміністративну справу
за позовом Громадянина Афганістану ОСОБА_2
до Державної міграційної служби України
провизнання непраомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Афганістану ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України, яким просив визнати неправомірним та скасувати рішення від 02 грудня 2014 року № 665-14) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву про визнання особою біженцем або такою, що потребує додаткового захисту.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.
На підставі ч.6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
Громадянином Афганістану ОСОБА_2 (далі - позивач) було подано заяву 22.07.2014 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі мотивів, викладених у висновку від 22.10.2014 року (далі - Висновок) Державною міграційною службою України вирішено (від 02 грудня 2014 року № 665-14) відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_2 (далі - оскаржуване рішення).
Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням.
Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
У відповідності до пунктів 1, 4, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08.07.2011 (далі - Закон):
o біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
o додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;
o особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Положеннями п.23 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду № 1 від 25.06.2009 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" встановлено наступне.
При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Як вбачається зі змісту заяви позивача від 22.07.2014 року він був змушений залишити країну свого походження по причині відсутності безпеки та через загально поширене насильство в Афганістані. Немає можливості отримати освіту чи знайти роботу, так як Таліби постійно підривають школи з дітьми, чи вбивають людей, які працюють на уряд чи на самих себе. А також через необхідність притримуватися традиції, оскільки потрібно було одружитися на дружині свого старшого брата, який помер. Дружина була вдвічі старша заявника. Останній був змушений піти з дому, так як відмовився слідувати традиціям. Батько позивача погрожував йому розправою. Цілий рік не мав постійного місця проживання і коштів для нормального існування. Вказане було причиною залишення країни походження - Афганістану.
Судом приймаються до уваги протоколи співбесід позивача.
Так, зі співбесіди за 22 липня 2014 року (т.1. а.с. 49) судом встановлено, що жодних причин, які пов'язані з побоюваннями за своє життя та здоров'я позивачем фактично не висловлено. Окрім того, такі причини як переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивачем не вказано.
Єдине побоювання повернення у країну свого походження обумовлена необхідністю одруження з вдовою свого брата. Інших причин виїзду немає (т.1. а.с.54).
Окрім того, позивач повідомляє, що він хотів потрапити в Європу, неважливо куди (т.1.а.с. 51). Далі про причини свого залишення в України він зазначає про закінчення грошей. Якщо будуть гроші - поїде далі. Також причиною свого звернення до міграційної служби зазначає необхідність відправлення до іншої країни або допомогу грошима і документами (т.1.а.с.52). Також позивач повідомляє, що він працював і навчався по півдня (т.1.а.с. 54, 71)
В протоколі співбесіди від 18 вересня 2014 року позивачем зазначено (т.1 а.с. 70), що метою звернення до міграційної служби є отримання документів, і не має бажання повернення до країни походження, що обумовлено необхідністю одруження з вдовою свого брата. Якщо він не одружиться, то батьки казали, що вони його вб'ють.
Також позивач повідомив, що дружина його брата має 43-44 роки. Тобто, якщо враховувати пояснення позивача про те, що дружина в два рази його старша, то йому більше 18 років.
Оцінивши в сукупності зміст співбесід, суд вбачає, що вони в одних і тих же питаннях різняться за змістом відповіді, що викликає обґрунтований сумнів у достовірності наданих позивачем пояснень та їх невідповідність мотивам і обставинам, викладених у заяві від 22.07.2014 року № 126. Зокрема щодо віку заявника, наявних обставин як перешкод у навчанні, так і загроз життю, які обумовлені ситуацією у країні походження, дійсних мотивів залишення країни походження ситуації у країні походження життю позивача та інше.
Як зазначає вище Пленум ВАСУ суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Обставини наявні у країні походження позивача не заявляються ним як такі, що стали підставою для залишення країни походження. Це чітко випливає з обох співбесід позивача.
Вказане в сукупності свідчить про відсутність як суб'єктивної сторони побоювань, так і об'єктивної сторони щодо країни походження.
Побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців (а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів) та у позивача такі відсутні, оскільки не висловлені ним згідно матеріалів співбесід.
Суд відхиляє доводи представника позивача щодо віку і, обумовленого цим, викладу обставин у співбесідах, оскільки на внутрішнє переконання, яке ґрунтується на матеріалах справи, суд вважає достатнім вік позивача для належного викладу ним свого бачення ситуації та обставин навколо нього. Жодних обставин сумніватися в цьому немає. Окрім того, співбесіди проходили в присутності законного представника позивача - Клімова.
Аналогічні обставини та мотиви викладені у Висновку.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог.
Інші доводи і заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.
Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача і довів відповідність оскаржуваного рішення вимогам ч.3. ст. 2 КАС України.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
Керуючись ст.. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.
Головуючий Суддя О.В. Кротюк
Судді А.В. Літвінова
А.С. Мазур