Справа: № 826/19333/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
28 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Грищенко В.Е., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Ресьян Маргарити Самбатівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КІК» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КІК» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідачем спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, позаяк прийняті на підставі хибних висновків контролюючого органу та не узгоджуються з приписами законодавства. Також зазначає, що рішення, прийняті контролюючими органами за наслідком адміністративного оскарження податкових повідомлень рішень, є протиправними та підлягають скасуванню.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2015 року задоволено вказаний позов частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002522203, № 0002462203, № 0002482203 від 11.08.2014 року. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Ресьян Маргарита Самбатівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «КІК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Реалторг-Плюс» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 23.07.2014 року № 2091/26-52-22-03-14/21619519, за змістом якого перевіркою встановлено порушення ТОВ «К І К» вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік в сумі 2217894,00 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2333985,00 грн., в тому числі за липень 2013 року на суму 345110,00 грн., за серпень 2013 року на суму 987360,00 грн., за вересень 2013 року на суму 572740,00 грн., за жовтень 2013 року суму 8508,00 грн., за листопад 2013 року на суму 6003,00 грн., за грудень 2013 року на суму 414264,00 грн. та зменшення залишку від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного податкового періоду (р 21.1) в жовтні 2013 року в сумі 295,00 гривень.
На підставі висновків перевірки відповідачем 11.08.2014 року прийнято податкові повідомлення рішення № 0002522203, № 0002462203, № 0002482203.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п.п. 21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Судом першої інстанції було встановлено, що протягом 2013 року між позивачем та ТОВ «Реал торг-Плюс» були укладені та виконані наступні договори: Договір № 01716ПО від 16.07.2013 р.; Договір № 0716 КО від 16.07.2013 р.; Договір № 8547 від 19.07.2013 р.; Договір №0902 КВМ від 02.09.2013 р., Договір № 1201 КО від 01.12.2013 р.
Предметом Договору №0902 КВМ від 02.09.2013 р. було виконання робіт по поставці оргтехніки, обладнання та комплектуючих, витратних комп'ютерних матеріалів, що надалі іменується «Товар».
Предметом Договору № 0716 КО від 16.07.2013 р. була поставка певної продукції, та виконання монтажа та пусконакладки.
Предметом Договору № 1201 КО від 01.12.2013 р. була поставка певної продукції.
Предметом Договору № 8547 від 19.07.2013 р. була поставка обладнання для налагодження відео стіни.
Предметом Договору № 0716 КО від 16.07.2013 р. було виконання робіт по розробці програмного забезпечення.
На підтвердження виконання договірних зобов'язань по вказаним договорам, позивачем подані акти прийому виконаних робіт, протоколи угоди про договірну ціну, податкові накладні, видаткові накладні, виписки із банку.
Проте, судом першої інстанції було встановлено, що в ході перевірки вищенаведені документи відповідачем не були враховані.
При цьому, відповідач на підтвердження порушень у діяльності позивача приписів податкового законодавства врахував матеріали зустрічних звірок, зокрема акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.07.2014 року № 1406/26-59-22-03/38688475 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Реалторг-Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Альянс-Експерт» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, на підставі якого встановлено неможливість реального здійснення ТОВ «Реалторг-Плюс» операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
За результатами аналізу даних податкової звітності не можливо встановити наявність трудових ресурсів (звіти 1-ДФ не подавались), виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів (декларація з податку на прибуток, баланс та звіт про фінансові результати не подавались).
Крім того, листом ОУ ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 року № 1410/7/2615-07-1915 про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «КІК» по взаємовідносинах з ТОВ «Реалторг-Плюс» у 2013 році, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомлено, що у ході відпрацювання схеми фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «КІК» виявлено факти, які свідчать про можливі порушення податкового законодавства вказаного підприємства, а саме мінімізація податкових зобов'язань шляхом проведення безтоварних операцій з СГД з ознаками «фіктивності», а саме ТОВ «Реалторг-Плюс».
На підставі вищевказаного, відповідач дійшов до висновку проте, що договори та домовленості укладені ТОВ «КІК» з ТОВ «Реалторг-Плюс» на порушення вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що призвело до заниження ТОВ «КІК» податку на прибуток на суму 2217894,00 грн., заниження ПДВ на суму 2333985,00 грн. та зменшення залишку від'ємного значення з ПДВ в сумі 295,00 грн.
З огляду на вказане, колегія суддів зазначає про наступне.
В силу приписів чинного законодавства України, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ст. 204 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства свідчить, що такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Разом з тим, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним правочином визнається правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Згідно з ч. 2 цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним виключно судом.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.
Крім того, посилання відповідача на ч. 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки узгоджуються з приписами ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.
Разом з тим, доводи відповідача щодо неналежності оформлення первинної документації позивача у межах здійснених з ТОВ «Реалторг-Плюс» господарських операцій, фактично зводяться до відсутності товарно-транспортної накладної (далі - ТТН), що свідчить на переконання контролюючого органу про нездатність Товариства підтвердити «реальність здійснення операцій з надходження вантажу та його кількісних, вартісних і якісних характеристик та маси брутто».
Колегія суддів критично ставиться до таких доводів відповідача, з огляду про наступне.
Як вбачається з преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом міністерства транспорту України від 14 жовтня 1998 року № 363, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Відтак, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників), а відтак не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів зауважує, що факт відсутності ТТН за наявності належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт отримання товару, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат.
Поряд з цим, посилання відповідача на показання свідка - директора та засновника ТОВ «Реалторг-Плюс» - допитаного в межах кримінального провадження, внесеного до Єиного реєстру досудового розслідувань № 32014200000000056, який пояснив, що ТОВ «Реалторг-Плюс» зареєстровано на його ім'я за грошову винагороду; фінансово-господарську діяльність він ніколи не проводив та не мав наміру проводити, банківські рахунки вказаного підприємства не відкривав та не керував ними, нікого на це не уповноважував, жодних документів, що свідчать про фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «КІК» не готував та не підписував, товарів, робіт, послуг в адресу ТОВ «КІК» не поставляв, як на підтвердження нереального характеру господарських правовідносин позивача та ТОВ «Реалторг-Плюс», суд відхиляє з огляду про наступне.
Однак, судом першої інстанції встановлено відсутність обвинувального вироку і іншого судового рішення, за результатами розгляду вказаної кримінальної справи, як відсутність будь-яких інших доказів на підтвердження неможливості вчинення вказаних господарських операцій.
Разом з тим, матеріали не містять доказів на підтвердження того, що в межах вказаного кримінального провадження досліджувались господарські операції з позивачем, а також відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Як встановлено п. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Поряд з цим п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: 139.1.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Судом першої інстанції було встановлено, що на дату вчинення та виконання спірних правочинів, ТОВ «Реалторг-Плюс», було чинним платником ПДВ.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік в сумі 2217894,00 гривень та заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2333985,00 грн., зменшення залишку від'ємного значення попереднього звітного податкового періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного податкового періоду (р21.1) в жовтні 2013 року в сумі 295,00 гривень, а відтак податкові повідомлення-рішення № 0002522203, № 0002462203, № 0002482203 від 11.08.2014 року є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 року, Рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.11.2014 року, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що вказані органи позивачем не було зазначено відповідачами в справі.
Разом з тим, частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
З системного аналізу норм чинного процесуального законодавства України, зокрема ст. ст. 11, 106 вбачається, що виключне право щодо змісту позовних вимог та визначення відповідачів у справі надане саме позивачеві.
В той час, як приписи ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, відповідно до загального принципу адміністративного судочинства, відображеного в ст.ст. 2 та 6 КАС України, судовому захисту підлягає порушене право, свободи або інтереси.
При цьому, рішення про результати розгляду первинної скарги та висновки, які в ньому викладені, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, лише фіксують суб'єктивні судження посадової особи органу за результатами розгляду скарги заявника, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.
За таких обставин, зважаючи на той факт, що рішення за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення не порушують законних прав та інтересів позивача, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоцільність залучення Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України до участі у справі у якості відповідачів.
Отже, позовна вимога про визнання протиправними та скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги Головного управління ДФС у м. Києві від 24.10.2014 року, Рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.11.2014 року, задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову частково.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Ресьян Маргарити Самбатівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.