Справа: № 826/11017/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
19 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Шостака О.О.,
суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,
при секретарі Лебедєвій Ю.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційну скаргу Громадської організації "Суспільне Запоріжжя" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "17" лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Суспільне Запоріжжя" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Концерн "Міські теплові мережі", Міністерство юстиції України про визнання протиправною постанови,-
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від "17" лютого 2015 року в задоволені позовних вимог було відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 17.02.2015 року та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Громадської організації "Суспільне Запоріжжя" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "17" лютого 2015 року - без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було винесено постанови, зокрема: - постанову від 23 квітня 2014 року № 462 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення Концерном «Міські теплові мережі»; - постанову від 06 червня 2014 року № 650 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг»; - постанову від 17 жовтня 2014 року № 146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг».
Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015 року в задоволені позову було відмовлено. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування та постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню. Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі - продажу. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.(стаття 3 Закону України «Про житлово - комунальні послуги"). Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Статтею 1 цього Закону визначені наступні поняття: - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово - комунальну послугу; - житлово - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законом. Законом України від 10 квітня 2014 pоку N 1198-VII внесені зміни до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги", та встановлено, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Вищезазначені норми кореспондуються з Правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, зокрема: - централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання. Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з нейтралізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі послуги). Стаття 31 Закону визначає порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги. Виходячи з вимог статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», такий вид господарської діяльності як виробництво теплової енергії, транспортування та постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води є окремими видами діяльності. Отже, поняття теплової енергії, комунальних послуг, споживача теплової енергії та споживача житлово-комунальних послуг мають різне юридичне значення та статус. Як свідчать матеріали справи, оскаржувана постанова, зокрема, від 23 квітня 2014 року № 462 встановлює тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, а також структуру цього тарифу саме Концерну «Міські теплові мережі», а не ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, та не структуру цін/тарифів на ці послуги, що відповідає статті 20 Закону України «Про теплопостачання». Ця постанова прийнята для встановлення витрат на придбання теплової енергії відповідно до укладених договорів, але не встановлює повної собівартості послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для населення. Отже не визначає права та обов'язки громадян, тому не порушує статтю 57 Конституції України. Таким чином, третя особа концерн «Міські теплові мережі» при розрахунках безпосередньо з населенням за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води не застосовує оскаржувану постанову. Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації. Абзацом 4 частини 1 статті 15 Закону України «Про природні монополії» передбачено, що рішення національних комісій регулювання природних монополій, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань встановлення цін та тарифів (крім встановлення цін та тарифів для населення) і функціонування оптового ринку електричної енергії. Рішення відповідача, які є нормативно - правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом. Проекти рішень комісій, які є нормативно - правовими актами, оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації». Рішення відповідача щодо встановлення тарифів не є регуляторними актами, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги. Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731, передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян. Пунктом 3 цього Положення встановлено, що на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова від 23 квітня 2014 року № 462, якою встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення концерну «Міські теплові мережі» (м. Запоріжжя), не підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Щодо позовних вимог про визнання з моменту прийняття незаконною та такою, що не відповідає актам вищої юридичної сили «Встановлення тарифу на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню концерном «Міські теплові мережі» (м. Запоріжжя) визначених підпунктом 46 пункту 1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями послуг» від 17 жовтня 2014 року № 146 суд керується наступним. Частиною 4 оскаржуваної постанови № 146 встановлено, що вона набирає чинності з дня її офіційного опублікування. Постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2014 року, опублікована в «Офіційному Віснику України», 2014 від 21 листопада 2014 року № 91 та набрала чинності 21 листопада 2014 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 532 набула чинності 24 жовтня 2014 року (опублікована в «Урядовому кур'єрі» від 24 жовтня 2014 року №84), якою внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, зокрема до пункту 79, яким передбачено, що до складу витрат на збут послуг з централізованого постачання гарячої води включаються витрати, безпосередньо пов'язані із збутом таких послуг, а саме: «витрати на проведення планових періодичних повірок, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку гарячої води, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, розпломбування та опломбування, а також на формування обмінного фонду квартирних засобів обліку гарячої води». Згідно зі статтею 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання. Пунктом 32.4 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що виконавець послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води зобов'язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку. Повірка засобів вимірювальної техніки, зокрема квартирних лічильників гарячої води не здійснюється на безоплатній основі, а отже, вартість періодичної повірки засобів обліку повинна відшкодовуватись споживачем через тариф на відповідні послуги. Отже, в частині включення витрат на повірку квартирних засобів обліку положення Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», мають вищу юридичну силу. Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК016:2010 (книга 2) вищевказана діяльність віднесена до угрупування 71.20. Послуги щодо технічного випробування й аналізування. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ одним з видів діяльності за КВЕД - 2010 Концерну Міські теплові мережі» є 71.20 Технічні випробування та дослідження. За даних умов обґрунтування позивача щодо відсутності підстав для визначення витрат на повірку в тарифі для Концерну «МТМ» необґрунтовані. Пунктом 52 постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» передбачено, що річні плани надання послуг з централізованого опалення складаються на підставі результатів діяльності за останні п'ять років, прогнозованих обсягів надання послуг з урахуванням укладених договорів із споживачами та інших техніко-економічних факторів. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою встановлено тарифи зі структурою цих тарифів. Згідно з даними, які відображені в структурі тарифу, при розрахунку тарифів на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються Концерном «Міські теплові мережі», було використано дані щодо тривалості опалювального періоду та середньої температури зовнішнього повітря на підставі результатів діяльності за останні п'ять років. Як вбачається з рішень Виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та кінець опалювального періоду за останні п'ять років, середня тривалість опалювального періоду складає - 172 доби. Отже, при встановленні тарифів для Концерну «Міські теплові мережі» відповідачем враховано динаміку зміни показників при відхиленні фактичних умов від нормативних. Національний стандарт України ДСТУ-НБВ.1.1-27:2010 «Будівельна кліматологія» використовується при проектуванні будинків та споруд, систем опалення, вентиляції, кондиціонування, водозабезпечення, складанні енергетичного паспорту будинку, а також при плануванні та забудові міських та сільських поселень. З огляду на те, що крім іншого, постанова №146 пройшла правову експертизу на відповідність вимогам Конституції України та Законів України, отже приймаючи оскаржувану постанову, відповідач реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акту.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Громадської організації "Суспільне Запоріжжя" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "17" лютого 2015 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
В задоволені апеляційної скарги Громадської організації "Суспільне Запоріжжя" - відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "17" лютого 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Шостак
Судді І.Л. Желтобрюх
Я.С. Мамчур
.
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Желтобрюх І.Л.
Мамчур Я.С