Справа: № 825/713/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
21 травня 2015 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.
за участю секретаря Скалецької І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач -1) ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач -2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з в/ НОМЕР_2 на його користь грошову компенсацію замість норм харчування №1- загальновійськова за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 включно в сумі 4422,62 грн. та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 року включно в сумі 704,80 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість встановлених норм харчування №1 - загальновійськова за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року включно в сумі 4422 грн. 62 грн. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість встановлених норм харчування №1 - загальновійськова за період з грудня 2014 року по лютий 2015 року включно в сумі 704 грн. 80 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом від 18.03.2014 року № 32 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації та призначений на посаду “старший офіцер відділу забезпечення подачі мобільних ресурсів”, що підтверджується витягом з наказу та посвідченням офіцера НОМЕР_3 (а.с. 5,6).
Відповідно до наказу ТВО військового комісара Чернігівського ОВК від 10.12.2014 року № 575 ОСОБА_1 зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 .
10.12.2014 року тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ № 575 про виплату військовослужбовцям, призваним у зв'язку із мобілізацією, грошову компенсацію замість належних норм харчування у розмірі вартості набору продуктів за нормою №1 (загальновійськова) за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року згідно затверджених відомостей (а.с.18,19).
Позивач зазначає, що він не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів з Міністерством оборони України.
Таким чином, за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 року позивачу належить до виплати грошова компенсації замість встановлених норм харчування, що підтверджується додатком 1 до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №575 від 10.12.2014 року (а.с.20).
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 02.03.2015 року про виплату грошової компенсації замість встановлених норм харчування, однак, в/ч НОМЕР_1 належну позивачу компенсацію не виплачено, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту “н” пункту 1 приміток до “норми № 1 - загальновійськова” норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426 за рахунок держави харчуванням забезпечуються, зокрема громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату.
Відповідно до пункту 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 N 402 у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, 10.12.2014 року тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ № 575 про виплату військовослужбовцям, призваним у зв'язку із мобілізацією, грошову компенсацію замість належних норм харчування у розмірі вартості набору продуктів за нормою №1 (загальновійськова) за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року згідно затверджених відомостей (а.с.18,19).
Крім того, в Аудиторському звіті про результати планового внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 10.07.2012 року по 26.11.2014 року (від 26.12.2014 року № 234/31/82) зазначено, що втрата доходів на загальну суму 2446343,18 грн. (бюджетом 366951,48 грн. та фізичними особами на суму 2079391,70 грн.) було допущено внаслідок не нарахування та не виплати грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовцям Чернігівського обласного військового комісаріату, які були призвані на військову службу у зв'язку із оголошенням мобілізації за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року. В термін до 26 січня 2015 року організувати відшкодування грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 , які призвані на військову службу у зв'язку із оголошенням мобілізації на загальну суму 2446343,18 грн., в тому числі позивачу на суму 4246,42 грн. (а.с.20).
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що про необхідність відшкодування грошової компенсації замість встановлених норм харчування військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 також повідомлялось в телеграмі тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” командиру в/ч НОМЕР_1 від 20.09.2014 року (а.с. 21).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачу належить грошова компенсація замість встановлених норм харчування, за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року включно, в сумі 4422,62 грн., що підтверджується актом взаємозвірки вартості компенсації замість норм харчування військовослужбовців, призваних на військову службу по мобілізації ЧОМВК, копія якого міститься в матеріалах справи, а за період з грудня 2014 року по лютий 2015 року включно - 704,80 грн.
При цьому, відповідачем не заперечується ні розмір грошової компенсації, ні та обставина, що відповідачем не було виплачено вказану суму грошової компенсації, а вказується лише про протиправність наказу тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2014 року № 575. Разом з тим, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги вказані доводи відповідача до уваги, оскільки вони не є предметом даного спору. Так, наказом тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2014 року № 575 зобов'язано відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію, а незгода відповідача з вказаним наказом не може бути підставою для відмови позивачу у виплаті належних йому коштів.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що доказів, які б підтверджували виплату позивачу суми грошової компенсації замість встановлених норм харчування №1 - загальновійськова за період з 18.03.2014 року по 30.11.2014 року в сумі 4422,62 грн. та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 року включно в сумі 704,80 грн., відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано докази на підтвердження правомірності своїх дій, в той же час позивачем надано достатньо доказів та обґрунтувань своїх позовних вимог.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Повний текст виготовлено 25 травня 2015 року
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.