ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2015Справа №910/11020/14
За позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтичне підприємство «Спратлі»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛГЗ»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
про спонукання укласти договір,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛГЗ»
до Приватного акціонерного товариства «Фармацевтичне підприємство «Спратлі» та Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
про визнання договору недійсним і не чинним, та зобов'язання витини дії.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - Блажкевич С.В., Березовська Є.Г. (представники за довіреностями);
від відповідача - Славов В.О., Приступко О.О., Клименко І.Ф. (представники за довіреностями), Сіряченко Т.Б. (директор);
від третьої особи - Жовтун О.В. (представник за довіреністю).
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Фармацевтичне підприємство «Спратлі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛГЗ», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про спонукання укласти типовий договір про технічне забезпечення енергопостачання споживача в редакції місяця листопада 2013 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2014, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014, у задоволенні позову відмовлено. Постановою від 12.02.2015 Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду, а справу № 910/11020/14 направив на новий розгляд до суду першої інстанції. У Господарському суді міста Києва дана справа згідно повторного автоматизованого розподілу надійшла на новий розгляд до судді Сташківа Р.Б.
Ухвалою від 19.02.2015 судом було прийнято справу №910/11020/14 до провадження.
Також, до сумісного розгляду з первісним позовом судом було прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛГЗ» про:
- визнання договору про постачання електричної енергії від 20.07.2001 № 85006 (з додатками) не дійним і не чинним (відповідно до ч. 4 ст. 203, ч. 3 ст. 215 та інших норм ЦК України) з моменту припинення ПрАТ «ФП Спратлі» цивільно-правових відносин з власником ТП-3333 і основним споживачем ТОВ «КЛГЗ»;
- зобов'язання ПрАТ «ФП Спратлі» та ПАТ «Київенерго» протягом 10 календарних днів з моменту вступу рішення по цій справі в силу - припинити (відповідно до ч. 3 п. 2 ст. 16 ЦК України) дії, які порушують права ТОВ «КЛГЗ» шляхом припинення передачі через ТП-3333 (і приєднані до нього кабельні мережі Позивача) електричної енергії від Відповідача-2, ПАТ «Київенерго», до Відповідача-1, ПрАТ «ФП Спратлі».
Первісний позов мотивований протиправним ухиленням Відповідача від укладення обов'язкового для нього в силу закону договору про технічне забезпечення енергопостачання споживача, та цей договір Позивач просить укласти в редакції на час, від якого у Відповідача виник такий обов'язок, тобто в редакції від листопада 2013 року.
Відповідач проти первісного позову заперечує, вказуючи на недотримання Позивачем положень чинного законодавства у спірних правовідносинах, і також наводить суду численні допущені Позивачем порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, що також стало підставою для подачі до суду вищеописаного зустрічного позову до Позивача та до ПАТ «Київенерго».
Позивач проти зустрічного позову заперечує, вказуючи на недоведеність підстав для недійсності заявленого Відповідачем договору, а щодо заявлених Відповідачем порушення Позивачем його прав і охоронюваних законом інтересів, то Позивач ці твердження не визнає, вказуючи що діяв у межах закону.
ПАТ «Київенерго» не підтримало жодного з поданих позовів, вказавши, що підстави для задоволення первісного позову відсутні, оскільки Позивачем на даний час не дотримано вимог ПКЕЕ, які є обов'язковими для укладення такого типу договорів, а вимоги зустрічного позову є необґрунтованими, оскільки не доведено невідповідність оспорюваного Відповідачем договору нормам законодавства, чинним на час його укладення.
Клопотання Позивача про виклик у судове засідання експерта в порядку ст. 31 ГПК України з метою тлумачення норм ПКЕЕ судом розглянуто та відхилено, оскільки у суду не виникло питань до експерта стосовно незрозумілості норм ПКЕЕ та необхідності їх тлумачення. Крім того, тлумачення норм підзаконного акту не відноситься до питань експертизи, а отже не може бути поставлено експерту.
У судовому засіданні 27.04.2015 оголошувалась перерва на 18.05.2015.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
27.09.2001 Відповідач викупив Цілісний майновий комплекс, до складу якого входили всі системи його електричного забезпечення, в т.ч. ТП 3333 разом з засобами обліку і відповідним кабельним господарством, яке було розташоване на території цього купленого ЦМК.
У грудні 2005 року між Відповідачем та Третьою особою було укладено договір на постачання електричної енергії (далі - Договір електропостачання) та узгоджені технічні умови на приєднання об'єкта до електричних мереж. Відповідно до п. 2.3 цього договору сторони зобов'язалися укласти додаткові договори передбачені чинним законодавством та Правилами користування електричною енергією (далі - Правила) у разі обґрунтованої присутності третьої сторони (основного споживача, електропередавальної організації у ході забезпечення споживача електричною енергією), і розділом 8 договору передбачені взаємовідносини з третьою стороною, об'єктивно присутньою при забезпеченні споживача електричною енергією.
22.04.2013 між Відповідачем та Третьою особою був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж (відповідач - власник мереж, третя особа - користувач). Пунктом 1.1 цього договору (далі - Договір про спільне використання мереж) передбачено, що Відповідач зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами у точці приєднання електроустановок Третьої особи, або споживача (споживачів) Третьої особи, передачу електричної енергії, яким забезпечує Третя особа, а Третя особа - своєчасно сплачувати вартість послуг Відповідача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги, відповідно до умов цього договору.
У матеріалах справи наявний Договір оренди від 15.12.2010, укладений між Позивачем, як орендарем, та Відповідачем, як орендодавцем, предметом якого є оренда обладнання трансформаторної підстанції ТП 3333. Листом від 10.10.2012 (т. 1 а.с. 52) Відповідач повідомив Позивача про те, що договір оренди трансформаторної підстанції від 15.12.2010 продовжено не буде, і матеріали справи також не містять доказів продовження сторонами даного договору оренди.
Позивач звертався до Відповідача з листом від 07.11.2013 за № 135 (т. 1 а.с. 37), з доданим до нього підписаним Позивачем текстом Договору про технічне забезпечення електропостачання Позивача, та у матеріалах справи (т. 2 а.с. 9) міститься відмова Відповідача від пропозиції Позивача укласти цей договір.
Взаємовідносини в сфері електроенергетики регулюються, зокрема, нормами ЦК України, ГК України, Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996, у редакції постанови НКРЕ від 17.05.2005 № 910 зі змінами та доповненнями (далі - ПКЕЕ), та іншими нормативно-правовими актами у сфері електроенергетики.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Відповідно до п. 1.5 ПКЕЕ, у разі підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії, та виникнення у споживача відповідно до законодавства України зобов'язань вносити плату за перетікання реактивної електроенергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.
Пунктом 1.2 ПКЕЕ наведені наступні терміни та визначення:
договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник за регульованим тарифом і споживач), встановлює зміст та правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно законодавства України;
договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії;
технічне забезпечення електропостачання споживача (субспоживача) - забезпечення власником електричних мереж технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точку приєднання електроустановок споживача (субспоживача) в певних обсягах у межах дозволеної потужності споживача (субспоживача) з показниками параметрів якості електричної енергії в точці приєднання електроустановок споживача (субспоживача) відповідно до умов договору;
договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами;
споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору;
основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації;
субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача;
власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та/або розподілу електричної енергії.
Відповідно до п. 1.7 ПКЕЕ, у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору.
Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог їх Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.
На виконання вимог ПКЕЕ між учасниками спірних правовідносин були укладені вищеописані договори: Договір електропостачання (Третя особа - енергопостачальник, Позивач - споживач, субспоживач) та Договір про спільне використання мереж (Третя особа - енергопостачальник, Відповідач - власник мереж). На підставі цих договорів електропостачання Позивача (споживача) обумовлено здійснювати через ТП-3333, яке є власністю Відповідача (власник мереж).
Неукладеним залишається передбачений ПКЕЕ договір про технічне забезпечення електропостачання споживача між Позивачем (субспоживач) та Відповідачем (власник мереж), про спонукання до укладення якого у запропонованій Позивачем редакції він заявляє вимоги по первісному позову.
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Частиною 6 зазначеної статті встановлено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині 1 статті 179 ГК України, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Як встановлено судом та обґрунтовано вище укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача між Позивачем, як субспоживачам, та Відповідачем, як власником мереж, є обов'язковим в силу вимог закону.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Статтею 181 ГК України, зокрема, передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Судом встановлено факт звернення Позивача до Відповідача листом від 07.11.2013 за № 135 (т. 1 а.с. 37), з доданим до нього підписаним Позивачем текстом Договору про технічне забезпечення електропостачання Позивача, та у матеріалах справи (т. 2 а.с. 9) міститься відмова Відповідача від пропозиції Позивача укласти цей договір.
Відповідно до п. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Стаття 638 ЦК України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, пункт 5.4 ПКЕЕ передбачає перелік документів та заяв, які заявник (споживач, власник технологічних електричних мереж (основний споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації для укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, та вказує, що ініціатором укладення відповідного договору може бути будь-яка із сторін такого договору.
Пункт 5.17 ПКЕЕ містить перелік істотних умов договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, та зокрема, обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної величини електричної потужності, режими постачання, величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача, а п. 5.18 ПКЕЕ визначає перелік документів, які є невід'ємними частинами такого договору, та до яких зокрема належить: акт про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін та схема електропостачання, зазначення точок приєднання і ліній, що живлять струмоприймачі субспоживача.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГПК України, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Як уже було вказано вище судом, порядок укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, істотні умови такого договору та перелік документів, які слід долучити до договору та які є його невід'ємними частинами визначено п.п. 5.4, 5.17, 5.18 ПКЕЕ.
Відповідно до п. 1.7 ПКЕЕ основний споживач не має права відмовити субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.
Положеннями ПКЕЕ передбачено обов'язкове зазначення в договорі про технічне забезпечення електропостачання споживача (додатках до договору) електрообладнання (в тому числі ТП), яке задіяне в схемі електропостачання споживача (субспоживача), складання відповідної схеми, а акт розмежування балансової та експлуатаційної відповідальності сторін є невід'ємною частиною такого договору.
Проте у спірному наданому Позивачем Відповідачу примірнику договору про технічне забезпечення електропостачання Позивача, у тому числі у додатках до договору, не міститься відомостей про електрообладнання, яке буде задіяне в схемі електропостачання споживача (субспоживача), не складено відповідної схеми, не вказано його технічних характеристик та потужностей, і також до проекту договору Позивачем не було додано акту розмежування балансової та експлуатаційної відповідальності сторін (Позивача та Відповідача), який має були невід'ємною частиною такого договору.
Посилання, що ці відомості не було вказано та документи не було додано через існування між сторонами на даний час спору щодо порядку використання ТП-3333 судом до уваги не приймається, оскільки згідно вищенаведених приписів ПКЕЕ укладення спірного договору для Відповідача є обов'язковим лише при дотриманні Позивачем всіх встановлених ПКЕЕ умов, необхідних для укладення такого договору, та зокрема, оформлення належним чином як самого договору з указанням всіх його істотних умов, щодо яких сторони повинні дійти згоди, так і додатків до договору, які є його невід'ємною частиною та щодо змісту яких також необхідне досягнення згоди сторін.
При цьому ПКЕЕ не ставить укладення спірного договору в залежність від наявності інших спорів між сторонами, а лише від вказання істотних умов договору та досягнення між сторонами згоди щодо них, та з доданням до договору обумовлених ПКЕЕ обов'язкових додатків.
Отже, загалом правовідносини, які склалися між сторонами оформлені неналежним чином та вимагають укладення обов'язкового в силу положень ПКЕЕ договору про технічне забезпечення електропостачання споживача між Позивачем (субспоживач) та Відповідачем (власник мереж), про спонукання до укладення якого заявляє вимоги Позивач по первісному позову.
Для того щоб договір відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови. Якщо в такому двосторонньому правочині відсутня хоча б одна істотна умова, весь договір є неукладеним, тобто таким, що взагалі не відбувся (ч. 8 ст. 181 ГК України), а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання.
Направлений Позивачем Відповідачу проект спірного договору, копія якого залучена до матеріалів справи, не містить всіх обов'язкових згідно з ПКЕЕ істотних умов та додатків, що детально описано вище, тому суд дійшов висновку, що оскільки сторонами не було визначено всіх істотних умов спірного договору та додатків до нього, то отже не було дотримано вимог щодо узгодження істотних умов договору в порядку, передбаченому ст.ст. 179, 181 ГК України, ст. 638 ЦК України та ПКЕЕ.
За викладених обставин, у суду відсутні підстави стверджувати, що сторонами викладалися всі істотні умови договору, а отже заперечення (розбіжності) сторін щодо окремих умов договору не можуть бути узгоджені судом, адже всі істотні умови спірного договору не визначалися сторонами, що виключає задоволення позовних вимог судом, оскільки господарський суд при вирішенні спору не може виходити за межі своєї компетенції та самостійно визначати істотні умови договору, які не були визначені сторонами.
Щодо обраного Позивачем способу захисту («про спонукання укласти типовий договір …»), суд зазначає наступне.
Статтею 12 ГПК України встановлено підвідомчість господарським судам справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Також, відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема: шляхом визнання наявності або відсутності прав; установленням, зміною і припиненням господарських правовідносин та іншими способами, передбаченими законом.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного та господарського законодавства, та судочинства, враховуючи право особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, та межі здійснення особою цивільних і господарських прав, і виконання нею обов'язків, можна дійти висновку, що в разі невизнання права на укладення спірного договору, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії, Позивачем же натомість було обрано невірний спосіб захисту - спонукання Відповідача до укладення спірного договору, тоді як такий спосіб актом обов'язкової дії не передбачений. Наведена правова позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
Щодо вимог зустрічного позову про визнання договору про постачання електричної енергії від 20.07.2001 № 85006 (з додатками) не дійним і не чинним на підставі ч. 4 ст. 203, ч. 3 ст. 215 та інших норм ЦК України з моменту припинення Позивачем цивільно-правових відносин з власником ТП-3333 і основним споживачем Відповідачем, то суд зазначає, що за приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент його вчинення, а не в майбутньому як вважає Відповідач, вимог, що встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і недотримання в момент вчинення Договору від 20.07.2001 № 85006 вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України Відповідачем перед судом не доведено (не наведено норми закону, якій би суперечив оспорюваний договір в момент його укладення). Суд зазначає, що оспорюваний договір укладений належними сторонами, в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи скріплені печатками сторін, форма та зміст договору відповідає вимогам спеціального нормативно-правового акта - ПКЕЕ та Типового договору, затвердженого ПКЕЕ, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, та договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Наведені ж Відповідачем дії Позивача та Третьої особи, у яких він вбачає порушення ними своїх охоронюваних законом прав та інтересів не доводять недотримання сторонами в момент вчинення Договору від 20.07.2001 № 85006 вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, натомість ці доводи Відповідача стосуються питання виконання кожною зі сторін взятих на себе обов'язків в силу укладених договорів та закону, що однак не є предметом доведення, а отже і дослідження, в межах позову про недійсність договору.
Позаяк Відповідачем не доведено із наведених ним перед судом обґрунтувань недійсності оспорюваного ним договору про постачання електричної енергії від 20.07.2001 № 85006, то у суду також відсутні підстави зобов'язувати відповідачів по зустрічному позову до припинення передачі через ТП-3333 (і приєднані до нього кабельні мережі Позивача) електричної енергії від ПАТ «Київенерго» до Позивача.
Отже, підстави для задоволення вимог зустрічного позову у суду відсутні.
Судовий збір, у зв'язку з відмовою в первісному та зустрічному позовах, відповідно до статті 49 ГПК України покладається на кожну зі сторін, що його фактично понесла (у тому числі і за подачу апеляційної та касаційної скарг).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні первісного позову відмовити.
У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.05.2015
Суддя Сташків Р.Б.