ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2015№910/5892/15-г
За позовомПриватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод»
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "КЖВХ»
2.Фізичної особи-підприємця Дегтярьової Оксани Петрівни
провизнання договору відступлення права вимоги недійсним
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Хіміч А.В. - представник за дов.;
від відповідача-1: Остапенко А.П. - представник за дов.;
від відповідача-2: Колодійчук Н.В. - представник за дов.
У судовому засіданні 18.05.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства "5-й Київський авторемонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЖВХ" та Фізичної особи - підприємця Дегтярьової Оксани Петрівни про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги №01 від 02.12.2013 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2015 порушено провадження у справі №910/5892/15-г, розгляд справи призначений на 01.04.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 27.04.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 13.05.2015.
В судовому засіданні 13.05.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 18.05.2015.
Ухвалою від 13.05.2015, відповідно до ст. 69 ГПК України, продовжено строк вирішення спору на 15 днів.
Відповідач-1 заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що при укладенні спірного договору сторони дійшли згоди щодо ціни договору, строку його дії, тощо, тому підстав для визнання його недійсним немає.
Відповідач-2 заперечив проти позову з підстав його необґрунтованості.
В судовому засіданні 18.05.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-
02.12.2013 між ТОВ «КЖВХ» (первісний кредитор за договором) та Фізичною особою-підприємцем Дегтярьовою О.П. (новий кредитор за договором) укладений договір №01 відступлення права вимоги (далі -договір), за умовами якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору і стає новим кредитором за договором підряду №29 від 01.09.2005 та мировою угодою №03 від 01.04.2013.
Відповідно до п. 2.1. договору згідно відступлення права вимоги за договором відповідач сплачує позивачу суму вартості робіт за договором підряду № 29 від 01.09.2005 р. та мировою угодою №03 від 01.04.2013 у розмірі 150 000, 00 грн.
На виконання умов вищевказаного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» та Фізичною особою-підприємцем Дегтярьовою Оксаною Петрівною складено акт приймання-передачі документів від 20.05.2014 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» передало Фізичній особі-підприємцю Дегтярьовій Оксані Петрівні договір підряду № 29 від 01.09.2005, мирову угоду № 03 від 0104.2013, акт звірки взаємних розрахунків б/н станом на 09.07.20113, акт звірки взаємних розрахунків б/н станом на 22.11.2013, акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2013.
20.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» та Фізична особа-підприємець Дегтярьова Оксана Петрівна направили на адресу Приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод» повідомлення про відступлення права вимоги за договором підряду № 29 від 01.09.2005 та мировою угодою № 03 від 01.04.2013, що підтверджується фіскальними чеками поштової установи від 20.05.2014 р., засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав:
- відповідач не має права перебивати на себе право кредитора, оскільки згідно умов сновного договору позивач проводить оплату виконаних робіт виключно відповідачу-1, дане відступлення права вимоги не передбачено умовами основного договору;
- відсутній строк дії договору у відповідності до ст. 252 ЦК України;
- ціна договору повинна бути визначена у встановленому законодавством порядку.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позвоних вимог у звязку з їх не обгрунтованістю.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Так само у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач посилається на те, що відповідач-2 не має права перебирати на себе права кредитора, оскільки умовами основного договору позивач проводить оплату виконаних робвт виключно відповідачу-1, адже відступлення права вимоги не передбачено умовами основного договору, з чим погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідач-2 не перебирав на себе права первісного кредитора за договором підряду №29, а одержав новий кредитор право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника (розивача) належного виконання всіх зобовязань за основним договором, на підставі договору №01 від 02.12.2013 в порядку чинного законодавства, зокрема ст 512, 516 ЦК України.
Аналіз ст. 215 ЦК України, дає змогу зробити висновок про те, що недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. Позивачем не зазначено, у чому саме полягає невідповідність викладеного в договорі нормативно-встановленим вимогам, що свідчить про голослівність зроблених останнім висновків в цій частині (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач помилково ототожнює поняття заміни кредитора у зобов'язанні із зміною сторін договору, оскільки на підставі укладеного відповідачами договору відступлення права вимоги до позивача за договором підряду №29 від 01.09.2005, відбулася заміна особи у зобов'язанні, яке виникло з договору підряду, а не сторін такого договору.
Тобто, за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Таким чином, заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.08.2010, та у силу положень ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування. За приписами ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. У разі, коли боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Вказане положення є засобом охорони майнових інтересів боржника у разі зміни кредитора у зобов'язанні, яка може відбуватися і без згоди боржника.
Наведена норма визначає обсяг заперечень боржника проти вимог кредитора, який залежить від того, чи був він письмово повідомлений про заміну. Якщо боржник був письмово повідомлений про таку заміну, то обсяг заперечень визначається на момент одержання письмового повідомлення; якщо не був - то цей обсяг визначається моментом пред'явлення йому вимоги новим кредитором.
Отже, у розумінні ст. 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє боржника від відповідальності за порушене зобов'язання та не може свідчити про те, що заміна сторони не відбулась.
Таким чином, неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги не звільняє останнього від покладеного на нього обов'язку виконання рішення суду.
Тотожної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №22/656 від 18.02.2014 року.
Матеріалами справи підтверджується направлення позивачу 20.05.2014 повідомлення про відступлення права вимоги.
Відповідно до ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Сторони спірого договору в п. 2.1 погодили, щ боржник сплачує новому кредитору суму вартості робіт за основним договором, визначену в п. 4 основного договору в розмірі 150 000 грн., з урахуванням ПДВ.
Таким чином, сторони спірного договору погодили ціну договору №0 відступлення права вимоги від 02.12.2013.
Доводи позивача про те, що у договорі відступлення прав вимоги відсутня істотна умова - строк дії договору судом відхиляється виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У свою чергу, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до п. 5.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.
В обгрунтування позовних вимог щодо недійсності договору є включення до нього протиправної умови щодо передачі даних третій особі, стосовно позивача та його господарських взаємовідносин із відповідачем-1, що є не обгрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.2 спірного договору, такою інформацією позивача є: його назва, код ЄДРПОУ, адреса місцезнаходження та банківські ревізити.
Така ж саме інформація міститься і в договорі підряду. Крім того, така ж інформація міститься в Єдиному державні реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який є загальнодоступним.
Положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що, зокрема, підприємства мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Одночасно, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується. А отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Враховуючи викладене вище, позивачем не доведено факту порушення його прав у зв'язку з укладенням договору відступлення прав вимоги №01 від 02.12.2013.
Крім того, відступлення права вимоги за своєю суттю для ПАТ « 5-й Київський авторемонтний завод», як позивача, не збільшує обсяг відповідальності та не завдає шкоди майновому інтересу останнього, адже виконання позивачем добровільно прийнятого на себе обов'язку оплатити роботи на умовах укладеного сторонами договору підряду №29 від 01.09.2005. Таким чином, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та негативними наслідками для позивача відсутній, що свідчить про те, що право ПАТ « 5-й Київський авторемонтний завод» не порушено, а звернення до суду із даним позовом є безпідставним.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 25.05.2015
Суддя М.Є. Літвінова