ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.05.2015Справа №910/21120/14
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Авто"
про відшкодування шкоди в порядку регресу 14 883,98 грн,
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача не з'явились;
від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 20.05.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Авто" про відшкодування шкоди в порядку регресу 14 883,98 грн, з них: страхового відшкодування в порядку регресу - 14 028,44 грн., пені - 758,69 грн. та 3% річних - 96,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом № АС/5317043.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 року (суддя Котков О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/21120/14, розгляд справи призначено на 04.11.2014 року.
Ухвалою суду від 18.11.14 суд, керуючись ст.ст. 41, 79 Господарського процесуального кодексу України, вирішив призначити по даній справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручив Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція судових експертиз", та у зв'язку з призначенням експертизи провадження у справі № 910/21120/14 було зупинено.
08.04.2015 року через службу діловодства господарського суду надійшов лист ТОВ "Агенція судових експертиз" № ГСМК-181114-п, в якому експертна установа повідомила, що попередня оплата за проведення експертизи до цього часу не виконана, тому ухвала суду від 18.11.14 у справі № 910/21120/14 залишається без виконання, а матеріали справи повертаються до господарського суду м. Києва.
У зв'язку з припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя у судді Каткова О.В. за розпорядженням керівника апарату суду було проведено повторний автоматичний розподіл справи.
Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України, за результатами автоматичного розподілу справа № 910/21120/14 була передана на розгляд судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.04.15 (суддя Пукшин Л.Г.) провадження у справі було поновлено, судове засідання призначено на 20.05.15.
20.04.15 через загальний відділ діловодства позивач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
В судове засідання 20.05.15 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень № 0103033644063 та № 0103033644-71.
Зважаючи на те, що нез'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за їх відсутності, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
24 січня 2013 року за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 25-0402-13-00001 ПрАТ «СК "Українська страхова група» (далі - позивач) було застраховано автомобіль марки «BMW», державний номер АЕ 3857 НС, страхувальник - Теліга Марина Миколаївна, строк дії страхового полісу з 24.01.2013 по 23.01.2016.
З Відомостей № 9315107 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 09.12.2013р. на вул. Пушкіна в м. Кривому Розі мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів: «ВАЗ 2103», державний номер 38618 АА, що належить Грідіній Раїсі Федорівні, під керуванням Щура Володимира Володимировича та автомобіля «BMW», державний номер АЕ 3857 НС, що належить Теліга Марині Микрлаївні, під керуванням власника.
ДТП сталася в результаті порушення водієм Щур В.В. вимог п.п. 2.3 б, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 251 КУпАП України постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08.01.2014р. справа № 216/9701/13-п.
11.12.13 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок СТО для здійснення ремонту.
Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «BMW», державний номер АЕ 3857 НС, в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку-фактури № 60940 від 22.01.14 склала 14028,44 грн.
За страховим випадком - ДТП що сталась 09.12.2013р. за участю застрахованого автомобіля «BMW», державний номер АЕ 3857 НС, згідно складеного страхового акту № КА-4524 від 25.01.14 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 14028,44 грн., виплата якого підтверджується платіжним дорученням № 1602 від 28.01.14.
Частиною 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина водія Щур В.В, який керувала автомобілем «ВАЗ 2103», державний номер 38618 АА», підтверджується постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08.01.2014р. у справі № 216/9701/13-п.
Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем, як страховиком, та Щур Володимиром Володимировичем як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв з 02.07.13 по 01.07.14 року (Поліс АС/5317043), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автомобіль «ВАЗ», державний номер 38618 АА, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «BMW», державний номер АЕ 3857 НС, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 25-0402-13-00001 від 24.01.2013р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також і у постанові Верховного Суду України № 3-118гс11 від 07.11.2011р. (справа № 48/562), які згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль «BMW», державний номер АЕ 3857 НС.
В розумінні положень Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АС/5317043) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., франшиза - 0,00 грн, таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування виплаченого позивачем 14028,44 грн., що і відповідає розміру заявлених позовних вимог.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою вих. № 11/8317 від 11.03.14 про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка була отримана відповідачем 25.03.14.
Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 14028,44 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 758,69 грн. та 96,85 грн. - 3 % річних.
Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.
Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.
Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.
Разом з цим, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Отже, положення п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки сторони є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.
Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.
За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Вищенаведеним спростовуються посилання позивача на необхідність застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні договірних правовідносин страхування та правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, які є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб'єктним складом).
З урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач направляв відповідачу заяву № 11/8317 від 11.03.14 (отримана 25.03.14), в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування в порядку регресу Однак, відповідач, отримавши заяву коштів не перерахував, в результаті чого з боку відповідача мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
В ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).
На спільному засідання судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-112цс13, у постанові від 25.12.2013 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого при здійснені страховиком страхової виплати у вигляді відшкодування шкоди за договором добровільного страхування на користь потерпілої особи (згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України) відбувається заміна кредитора - страхувальник передає страховикові, який здійснив таку страхову виплату, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом статті 514 Цивільного кодекс України зміна кредитора у зобов'язанні (в т.ч. внаслідок переходу права вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування») у передбачений чинним законодавством спосіб не виключає нарахування інфляційних витрат та 3% річних, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
При цьому, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, то позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних підлягають задоволенню.
Суд погоджується з розрахунком 3 % річних, що наданий позивачем в позовній заяві, таким чином вимоги про стягнення трьох процентів річних у розмірі 96,85 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути зі Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Авто» (01042 м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, ідентифікаційний код 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038 м. Київ, вул. Федорова, буд. 32-А, ідентифікаційний код 30859524) 14 028 (чотирнадцять тисяч двадцять вісім) грн. 44 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 96 (дев'яносто шість) грн. 85 коп. - 3 % річних, та 1 733 (одну тисячу сімсот тридцять три) грн. 87 коп. - судового збору.
3. В частині стягнення пені в сумі 758 грн. 69 коп. відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.05.2015 р.
Суддя Пукшин Л.Г.