ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.05.2015Справа №910/7344/15-г
За позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
простягнення 7 894,88 грн.
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Черниш О.В. - представник за довіреністю;
від відповідача:Ковригін О.В. - представник за довіреністю;
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення основного боргу в сумі 6 141,00 грн., пені в розмірі 469,40 грн., 3% річних в сумі 553,70 грн., інфляційних втрат в розмірі 300,91 грн. та 7% штрафу в сумі 429,87 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.03.2015 р. порушено провадження у справі №910/7344/15-г та призначено її до розгляду на 29.04.2015 р.
В судовому засіданні 29.04.2015 судом оголошено перерву до 20.05.2015 р.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №267-Х/Х-1111-51 від 30.09.2010 р. (надалі - Договір) в частині здійснення своєчасної оплати відповідачем отриманої продукції.
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що видаткова накладна, що долучена позивачем до позовної заяви, на його думку, не є розрахунковим документом, а є первинним документом, який не містить усіх необхідних для сплати реквізитів (номер розрахункового рахунку, установа банку, строк виконання тощо).
Також, Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було подано заяву б/н від 29.04.2015 р. про застосування строку позовної давності.
Позивач, в письмових поясненнях б/н від 18.05.2015 р., вказував про те, що подана відповідачем заява б/н від 29.04.2015 р. про застосування строку позовної давності є безпідставною, оскільки в акті звірки взаєморозрахунків покупець визнав суму боргу, а отже вчинив дії, які на думку позивача свідчать про переривання строку позовної давності.
В судовому засіданні 20.05.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -
Як свідчать матеріали справи, 30.09.2010 р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) укладено Договір, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність (повне господарське відання) покупцеві вогнегасники (продукцію), згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна продукції зазначена у специфікаціях, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами.
Загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 6 141,00 грн., в тому числі ПДВ 1 023,50 грн.
Пунктом 3.4 Договору визначено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.
Строк дії цього договору починає свій перебіг у моменту, визначеного у п. 9.1 цього договору та діє до 31 грудня 2010 року.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
30.09.2011 р. між покупцем та постачальником було підписано Специфікацію №1 до Договору, яка визначає найменування товару (вогнегасники), кількість та його вартість.
На виконання умов вказаного вище правочину, постачальником поставлено, а покупцем отримано продукцію (вогнегасники) на загальну суму 6 141,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №542 від 30.09.2010 р.
Вказана видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками (штампами) суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Тобто, з наведеного вбачається, що видаткова накладна підписана представниками обох сторін є належним підтвердження вчинення господарської операції.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Як вже зазначалось, покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору (п. 3.4 Договору).
Строк дії цього договору починає свій перебіг у моменту, визначеного у п. 9.1 цього договору та діє до 31 грудня 2010 року.
Отже, враховуючи визначені контрагентами в Договорі порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази передання покупцю товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за Договором на загальну суму 6 141,00 грн. настав 31.12.2010 р.
Проте, відповідач поставлену позивачем продукцію за спірним правочином не оплатив.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, про те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом та не містить усіх необхідних для сплати реквізитів (номер розрахункового рахунку, установа банку, строк виконання тощо).
Проте, з такими твердженнями вказаного учасника судового процесу, суд не погоджується в силу того, що рахунок-фактура за своєю правовою природою є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за отриману продукцію. Наразі, платіжні реквізити сторін наведені у Договорі.
Так, як вказувалось вище, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до суду з заявою б/н від 29.04.2015 р. про застосування строків позовної давності до всіх вимог позивача.
Відповідно до ст. 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст. 261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Виходячи з умов Договору, контрагентами визначено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору, до 31 грудня 2010 року.
Тобто, за умовами Договору, покупець зобов'язаний оплатити вартість отриманої продукції (вогнегасників) у строк до 31.12.2010 р.
Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Проте, судом встановлено, що позивач звернувся до господарського суду м. Києва з розглядуваним позовом 25.03.2015 р., тоді як з 01.01.2014 р. строк позовної давності для подання позову про стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основного боргу є таким, що сплинув.
Отже, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності стосовно вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 6 141,00 грн. за Договором сплив.
Твердження позивача про те, що подана відповідачем заява б/н від 29.04.2015 р. про застосування строку позовної давності є безпідставною, оскільки в акті звірки взаєморозрахунків покупець визнав суму боргу, а отже вчинив дії, які на думку позивача свідчать про переривання строку позовної давності, суд вважає хибними в силу такого.
У відповідності до п.п. 4.4.1 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Так, Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" до позовної заяви було представлено акт звірки взаємних розрахунків, проведений станом на 30.09.2013 р., в якому відображена заборгованість відповідача в сумі 479 693,76 грн.
Однак, за висновками суду, підписання між сторонами вказаного вище акту звірки не свідчить про переривання строку позовної давності оскільки у названому акті відсутні посилання як на спірний Договір, так і на видаткову накладу за якою отримано вказану вище продукцію, а тому, вказаний документ не може прийнятися як належний доказ визнання боргу саме за спірним правочином.
Наразі, господарський суд зазначає, що підписаний відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, проте не є дією, яка б свідчила, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора саме за Договором №267-Х/Х-1111-51 від 30.09.2010 р., а відтак не може вважатись підставою для переривання строку позовної давності.
Що ж стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 469,40 грн. та 7% штрафу в сумі 429,87 грн., господарський суд зазначає наступне.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
В зв'язку з пропуском позивачем позовної давності за основною вимогою, слід відмовити у стягненні пені та штрафу.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 553,70 грн. та інфляційні втрати в розмірі 300,91 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Таким чином, сплив строку позовної давності щодо додаткових вимог, в даному випадку вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, законодавцем пов'язується зі спливом строку позовної давності щодо основного боргу за Договором, оскільки такі вимоги не є самостійними.
З огляду на вищезазначене та враховуючи те, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу за поставлену продукцію, суд вважає, що позивачем також і пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд звертає увагу, що позивач не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності та не надав доказів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку.
При цьому, за змістом ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем не укладався договір (додаткова угода до існуючого Договору) щодо збільшення строку позовної даності до спірного правочину.
За таких обставин, оскільки відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, а позивачем не було наведено поважних причин його пропуску, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано - 22.05.2015 р.
Суддя Ю.О. Підченко