18.05.2015р. Справа № 907/347/15
За позовом прокурора міста Ужгород в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ДО Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ДО виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ДО фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород
ПРО визнання недійсним пункту 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014р. №99 „Про видачу підтверджень торговельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" в частині зобов'язання Департаменту міського господарства укласти договір оренди земельної ділянки з суб'єктом господарювання ОСОБА_1 (п.1.3),
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №1282 від 05.05.2014р., укладеного між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1,
- зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 30кв.м. вартістю 66274,20грн., що знаходиться в АДРЕСА_1 та передати її до земель Ужгородської міської ради
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - Зеленяк С.С. - представник за довіреністю №03-17/358 від 06.01.2015р.
від відповідача 1 - Зінич А.Б. - представник за довіреністю №03-17/358 від 06.01.2015р.
від відповідача 2 - Зінич А.Б. - представник за довіреністю №03-17/358 від 06.01.2015р.
від відповідача 3 - не з'явились
від прокуратури - Роман М.С. - прокурор відділу облпрокуратури
Прокурор міста Ужгород звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, м. Ужгород до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород, до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород та до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород про визнання недійсним пункту 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014р. №99 „Про видачу підтверджень торговельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" в частині зобов'язання Департаменту міського господарства укласти договір оренди земельної ділянки з суб'єктом господарювання ОСОБА_1 (п.1.3), визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №1282 від 05.05.2014р., укладеного між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 30кв.м. вартістю 66274,20грн., що знаходиться в АДРЕСА_1 та передати її до земель Ужгородської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2015р. порушено провадження у справі №907/347/15 та призначено справу до розгляду на 16.04.2015р.
Ухвалою. суду від 16.04.2015р. розгляд справи було відкладено на 29.04.2015р.
Ухвалою суду від 29.04.2015р. розгляд справи було відкладено на 18.05.2015р.
Прокурор підтримав позовні вимоги, які обґрунтовано незаконністю дій виконавчого комітету Ужгородської міської ради при вирішенні питання надання в оренду ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки цю дію вчинено на підставі делегованих повноважень за рішенням Ужгородської міської ради від 21.12.2010 року „Про порядок надання в оренду земельних ділянок для тимчасового розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності на землях загального користування", яке постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 року у справі № 807/3593/13-а визнано протиправним та скасовано. Наголосив, що прийняття рішення про передачу в оренду земельних ділянок комунальної власності міста Ужгорода є виключною компетенцією Ужгородської міської ради, тому вирішення питання передачі земельної ділянки в оренду оспорюваним пунктом рішення виконавчого комітету є протиправним. Аналізуючи умови оспорюваного договору оренди, звертає увагу на відсутність у договорі одної з істотних умов, визначених ст. 15 Закону України „Про оренду землі", а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст. 15 Закону.
Представник Ужгородської міської ради позовні вимоги прокурора підтримав.
Відповідачами виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради поданими суду заявами позовні вимоги визнані.
Відповідач вимог ухвали суду від 27.03.2015р., 16.04.2015р. та від 29.04.2015р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого уповноваженого представника в судове засідання не направив. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. В даному випадку, поштова кореспонденція суду повернута з відміткою пошти „за закінченням терміну зберігання".
Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.
.В судовому засіданні 18.05.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані прокурором та сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників прокурора тури та сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Пунктом 1.3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року №99 „Про видачу підтверджень торговельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" підприємцю ОСОБА_1 було надано підтвердження торговельної діяльності та погоджено режим роботи на тимчасовий об'єкт торгівлі терміном на один рік на терасі по АДРЕСА_1, площею 30кв. м з режимом роботи з 08.00 год. до 22.00 год.
Пунктом 3 зазначеного рішення Департаменту міського господарства вказано протягом трьох днів з дня отримання рішення укласти договори оренди землі загального користування із суб'єктами підприємницької діяльності, наведеними у пункті 1 рішення.
Вказаним оспорюваним пунктом рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради фактично надано право суб'єктам господарювання, в тому числі ФОП ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки.
На виконання зазначеного рішення між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 05.05.2014 року укладено договір №1282 оренди земельної ділянки площею 30кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1. Умовами договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду із земель комерційного використання з метою несільськогосподарського призначення для торгівлі на терасі; термін дії договору до 02.04.2015 року (п. п. 2.1; 2).
Вирішення питання надання земельної ділянки в оренду здійснено виконавчим комітетом на підставі повноважень, делегованих рішенням Ужгородської міської ради від 21.12.2010 року № 52 „Про порядок надання в оренду земельних ділянок для тимчасового розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності на землях загального користування".
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 року у справі № 807/3593/13-а, яка набрала законної сили, зазначене рішення Ужгородської міської ради визнано протиправним та скасовано. Судом констатовано, що затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 21.12.2010 року № 52 Порядок надання в оренду земельних ділянок передбачає, що рішення про надання в оренду земель загального користування міста приймається на засіданнях виконавчого комітету, що суперечить ст. 12 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 122 Земельного кодексу України, які визначають, що рішення про надання в користування (оренду) земельних ділянок приймаються виключно на пленарних засіданнях міських рад.
За таких обставин прокурор вважає, що оспорюваний пункт рішення виконкому Ужгородської міської ради прийнято неповноважним органом, що є підставою для визнання його недійсним.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши правовідносини сторін та здійснивши їх правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Визначаючи підвідомчість даного спору, суд керується ч. 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських відносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; ст. ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України, які регламентують розгляд справ в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер; постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (з наступними змінами); постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з наступними змінами).
Відповідно до п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке. Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі - продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
Оспорюваним пунктом рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради вирішено питання про надання суб'єктам господарювання, в тому числі ОСОБА_1, права на оренду земельної ділянки, тобто здійснено розпорядження земельною ділянкою органом, який вважав себе уповноваженим на таку дію; внаслідок оспорюваного рішення виникли правовідносини приватноправового характеру, пов'язані з орендою землі.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені у ст. 122 Земельного кодексу України, якою передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Отже, оспорюваний пункт 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради, яким вирішено питання про надання в оренду суб'єктам підприємницької діяльності землі, прийнято з перевищенням визначених законодавством повноважень виконкому. Невідповідність акту органу місцевого самоврядування чинному законодавству або визначеній законом компетенції є підставою для визнання такого акту недійсним.
За таких обставин, вимога про визнання недійсним пункту 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року за №99 "Про видачу підтверджень торгівельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" в частині зобов'язання департаменту міського господарства укласти договір оренди земельної ділянки з суб'єктом господарювання ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №1282 від 05.05.2014 року, укладеного між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України, є відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину.
Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки (п. 2.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"). Укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки на підставі рішення, визнаного судом недійсним внаслідок перевищення повноважень органом, який приймав це рішення, свідчить про порушення чинного законодавства, а саме, ст. 116 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", є відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання договору недійсним.
З огляду на допущені порушення порядку передачі земельної ділянки в оренду, визнану судом обґрунтованість вимоги про визнання недійсним пункту 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року за №99 "Про видачу підтверджень торгівельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" в частині зобов'язання департаменту міського господарства укласти договір оренди земельної ділянки з суб'єктом господарювання ОСОБА_1, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним також оспорюваного договору оренди землі.
Інша наведена у позовній заяві підстава недійсності договору оренди земельної ділянки, а саме, відсутність у договорі умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, оцінюється судом критично з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8-1 Закону України „Про оренду землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків для земель, наданих для будівництва житлового будинку.
Враховуючи, що питання передачі орендарем в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки врегульовано вищевказаною нормою Закону України „Про оренду землі", що не допускає можливості сторонам узгоджувати це питання іншим чином, суд безпідставними твердження позивача та прокурора про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з підстави відсутності в ньому істотної умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Щодо вимоги прокурора про застосування наслідків недійсності договору оренди та повернення земельної ділянки до земель Ужгородської міської ради, суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи, що договір оренди землі може бути припиненим лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування земельною ділянкою, вимога прокурора про зобов'язання звільнити земельну ділянку та повернути її до земель Ужгородської міської ради підлягає задоволенню.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України належить віднести на відповідачів, стягнувши в доход державного бюджету з виконавчого комітету Ужгородської міської ради 1218 грн. за вимогою про визнання недійсним рішення, з департаменту міського господарства Ужгородської міської ради 609 грн. за вимогою про визнання недійсним договору оренди (1/2 від 1218 грн.), з ФОП ОСОБА_1 1827 грн. за вимогою про визнання недійсним договору оренди (609 грн.) та вимогою про зобов'язання звільнити земельну ділянку (1218 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним пункт 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року за №99 "Про видачу підтверджень торгівельної діяльності на тимчасові об'єкти торгівлі та сфери послуг з погодженням режиму роботи" в частині зобов'язання департаменту міського господарства укласти договір оренди земельної ділянки з суб'єктом господарювання ОСОБА_1
3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за №1282 від 05.05.2014 року, укладений між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1
4. Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКППІОП НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку площею 30кв.м вартістю 66274,20грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та повернути її до земель Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРЮОФОП 33868924).
5. Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 код ЄДРПОУ 04053699 в дохід державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. судового збору
6. Стягнути з департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 код ЄДРПОУ 36541721 в дохід державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору.
7. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКППІОП НОМЕР_1) в дохід державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.
Видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено 26.05.2015р.
Суддя О.Ф. Ремецькі