Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
20 травня 2015 р. № 820/19254/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Чиркіної А.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Потапенка І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними дій, визнання нечинним наказу, повідомлення та вимоги,
Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати незаконним та протиправним дії відповідача щодо проведення планової перевірки діяльності позивача за період з 01.01.2011 до 31.12.2013 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства; визнати нечинним наказ № 310 від 30.09.2014; визнати нечинним повідомлення № 17 від 30.09.2014 щодо проведення перевірки позивача; визнати нечинною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2014 №Ф-0009131701.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення статті 31 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", відповідач на час проведення перевірки господарської діяльності позивача у структурний підрозділ Державної фіскальної служби України реорганізований не був, та, відповідно, не мав права здійснювати перевірку. Також позивач зазначає, що на підставі пункту 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у нього не виникали обов'язки зі сплати єдиного внеску.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та надав письмові заперечення, де зазначив, що при проведенні перевірки позивача контролюючий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, мав повноваження на проведення такої перевірки, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесена вимога про сплату боргу є законною. Просив у позові відмовити в повному обсязі.
Вислухавши доводи сторін по справі, розглянувши матеріали та дослідивши докази, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець 13.07.1999 Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Судом встановлено, що 30 вересня 2014 року відповідачем на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, винесено наказ № 310 Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Також, 30 вересня 2014 року згідно з планом-графіком проведення перевірок ДПІ у Балаклійському районі ГУ Міндоходів у Харківській області, на підставі статті 77 Податкового кодексу України та наказу № 310 від 30.09.2014, відповідачем направлено позивачу повідомлення № 17 про те, що з 10 жовтня 2014 року буде проводитись документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
З 10.10.2014 по 23.10.2014 фахівцями державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна планова виїзна перевірка ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
Результати перевірки оформлені актом № 731/20-01-17-01-10/НОМЕР_1 від 29.10.2014, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, на підставі чого, зокрема, донараховано позивачу єдиний соціальний внесок в розмірі - 34,7 %, що становить 84239,87 грн.
На підставі висновку акту перевірки № 731/20-01-17-01-10/НОМЕР_1 від 29.10.2014, відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2014 № Ф-0009131701, якою відповідач вимагає позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 84239,87 грн.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо проведення планової перевірки діяльності позивача за період з 01.01.2011 до 31.12.2013 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства; визнати нечинним наказу № 310 від 30.09.2014; визнаня нечинним повідомлення № 17 від 30.09.2014 щодо проведення перевірки позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Порядок проведення документальних планових перевірок визначений статтею 77 Податкового кодексу України.
Відтак, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.
Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Аналізуючи зазначені положення Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що функція здійснення контролю податковим органом за дотриманням платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, реалізується шляхом проведення, зокрема, документальної планової перевірки.
Щодо посилань позивача на те, що в порушення статті 31 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", відповідач на час проведення перевірки господарської діяльності позивача у структурний підрозділ Державної фіскальної служби України реорганізований не був, та, відповідно, не мав права здійснювати перевірку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.
Статтею 31 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
Проте, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок).
Так, відповідно до пункту 12 зазначеного Порядку, орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.
Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Згідно пункту 13 даного Порядку, акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Отже, виходячи з наведених вище положень чинного законодавства, вбачається, що державна податкова інспекція у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, як територіальний орган виконавчої влади, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні планової перевірки діяльності позивача діяв у межах та в порядку, встановленому чинним законодавством України та мав повноваження на проведення такої перевірки.
Також, суд дійшов висновку, що повідомлення № 17 від 30.09.2014 щодо проведення перевірки позивача винесено та направлено з дотримання вимог Податкового кодексу України.
Крім того, суд зазначає, що на підставі наказу № 310 від 30.09.2014, фахівцями державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна планова виїзна перевірка ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, про що складено акт № 731/20-01-17-01-10/НОМЕР_1 від 29.10.2014.
Згідно пунктів 61.1, 61.2 статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин
Таким чином, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, постанова від 24.12.2010 року, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
Відповідно до викладеного, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.
В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки її проведення.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в частині визнання нечинним наказу відповідача № 310 від 30.09.2014.
Щодо позовних вимог про визнання нечинною вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2014 №Ф-0009131701, суд зазначає наступне.
Позивач, обґрунтовуючи дану вимогу, посилався на те, що на підставі пункту 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у нього не виникали обов'язки зі сплати єдиного внеску.
Суд вважає таку позицію помилковою, зважаючи на наступне.
Згідно пунктів 2, 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 4 статті 5 Закону № 2464 визначено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають:
- у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців";
- у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності;
- у осіб, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7 та 8 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня укладення трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору;
- у осіб, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня реєстрації як платника податку за угодою про розподіл продукції.
Згідно частини 2 статті 6 Закону № 2464, платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема:
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- допускати посадових осіб органу доходів і зборів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а до проведення перевірки щодо достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій - посадових осіб органів Пенсійного фонду за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки;
- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону № 2464, обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Положенням частини 3 статті 9 Закону № 2464 визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Статтею 12 Закону № 2464 визначені завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Так, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:
- забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску;
- здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску;
Відповідно до статті 13 Закону № 2464, органи доходів і зборів мають право:
- проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.
Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України;
- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб - підприємців усунення виявлених порушень законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску;
- стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску;
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455 (далі - Інструкція).
Згідно підпункту 3 частини 2.1 Інструкції, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 4.3 Інструкції, нараховані за відповідний календарний місяць суми єдиного внеску сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок;
Пунктом 4.6 Інструкції встановлено обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відтак, зазначена категорія платників самостійно обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути менше мінімального страхового внеску на місяць; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники можуть сплачувати єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа кожного місяця поточного кварталу. При цьому суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Порядок стягнення заборгованості з платників передбачено розділом VI Інструкції.
Як вбачається з положень розділу VI Інструкції, заходи стягнення та впливу застосовуються до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок (пункт 6.1).
Згідно пункту 6.2 Інструкції, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Пунктом 6.3 Інструкції встановлено, що органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.
Приписами пункту 6.4 Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вже встановлено судом, фахівцями державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна планова виїзна перевірка ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
Результати перевірки оформлені актом № 731/20-01-17-01-10/НОМЕР_1 від 29.10.2014, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 Закону № 2464, на підставі чого, зокрема, донараховано позивачу єдиний соціальний внесок в розмірі - 34,7 %, що становить 84239,87 грн.
На підставі висновку акту перевірки № 731/20-01-17-01-10/НОМЕР_1 від 29.10.2014, відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2014 № Ф-0009131701, якою відповідач вимагає позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 84239,87 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги наведені вище положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 29.10.2014 №Ф-0009131701, винесена в порядку, встановленому чинним законодавством України, а отже позовні вимоги фізичної особи-підприємця в частині визнання її нечинною є необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є необґрунтованими та безпідставними, а отже підлягають залишенню без задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Таким чином, враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, та те, що позовні вимоги є майнового характеру та позивачем сплачено 10% розміру ставки судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з позивача недоплачену суму судового збору у розмірі 1644 грн. 30 коп.
Керуючись статтями 86, 94, 159, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування вимоги - відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу - "судовий збір, код ЄДРПОУ суду 34390710, пункт 3.1") недоплачену суму судового збору у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн 30 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2015 року.
Суддя Р.В. Мельников