233 № 233/1623/15-ц
заочне
22 травня 2015 року м. Костянтинівка
Костянтинівський міськрайонний суду Донецької області у складі
головуючого-судді Котормуса Т.І.;
за участі секретаря судового засідання Циганенко Ю.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
07 квітня 2015 року до суду надійшла позовна заява ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки заборгованості у розмірі 12202,03 грн. за кредитним договором №б/н від 10.12.2005р., яка складається з: 8514,51 грн. - заборгованості за кредитом, 2440,75 грн. - заборгованості за відсотками, 189,53 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 557,24 грн. - штраф (відсоткова частина). Також просить стягнути судові витрати у розмірі 243,60 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 10.12.2005р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами, що відображається у розрахунку заборгованості за договором, а тому свої зобов'язання не виконав.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав наведених у позовній заяві, просив їх задовольнити. Проти проведення заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила. Про час і місце проведення судового засідання відповідач була повідомлена належним чином в порядку ст.ст.74,76 ЦПК України шляхом публікації оголошення в пресі.
З огляду на повторну неявку відповідача, а також зважаючи на згоду позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд проводив заочний розгляд справи у відповідності до ст. ст. 224, 225 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
10 грудня 2005 року відповідачка ОСОБА_1 заповнила та підписала заяву про отримання кредиту в ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с. 29). Відповідно до умов цієї заяви, яка підписана позичальником та банком, відповідачці встановлено кредитний ліміт у розмірі 5000,00 грн., який згодом було збільшено до 8520,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки згідно договору від 10.12.2005р. (а.с. 41). Строк дії картки встановлено до жовтня 2015 року (а.с. 40).
Копія заяви яка міститься на а.с. 30 та 39 не стосується спірних правовідносин, оскільки є іншим кредитним договором, який укладено між сторонами пізніше, 24.06.2008р.
Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов'язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України "Кредит".
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено із заяви на отримання кредиту від 10.12.2005р. (а.с. 29) та довідки про зміну умов кредитування (а.с. 41), що відповідач отримала у позивача кредитні кошти, відповідно до встановленого ліміту у розмірі 8520,00 грн. Враховуючи відсутність будь-яких інших доказів по справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, його погашення, суд встановлює такий розмір виходячи з розрахунку позивача (а.с. 4-5) та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитом у розмірі 8514,51 грн., який підлягає стягненню.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи даний спір, суд не бере до уваги, як належний доказ по справі Умови і правила надання банківських послуг (а.с. 7-12) та Тарифи на обслуговування карти (а.с. 47-48), оскільки оцінює їх, як такі, що не містять інформацію щодо предмета доказування - домовленість сторін про умови укладеного кредитного договору, а тому є неналежними доказами в розумінні ст. 58 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи на обслуговування карти, які долучені до справи, не можуть визнаватись як складова частина кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем, оскільки вони не містять ані дати їх складання, ані підпису позичальника, чи будь-якої іншої ознаки, яка б могла дозволити встановити факт обізнаності позичальника саме із цими умовами та тарифами на момент підписання заяви про отримання кредиту.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена в Постанові Верховного Суду України №6-240цс14 від 11.02.2015р. та Постанові №6-16цс15 від 11.03.2015р. в яких однією зі сторін був ПАТ КБ "Приватбанк", і які є обов'язкові до застосування всіма судами, "Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт)" не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались."
Суд вважає неспроможними посилання представника позивача як на доказ обізнаності позичальника із Умови та правила надання банківських послуг а також Тарифами на обслуговування карти, відмітку в заяві позичальника від 10.07.2007р. про те, що вона ознайомлена та згідна з зазначеними вище Умовами та Тарифами. Так, такий порядок укладення кредитного договору не узгоджується із загальними правилами укладення письмових правочинів згідно ст. ст. 207, 1055 ЦК України. Також суд за таких обставин не може встановити чи долучені до справи умови та тарифи відповідають тим, які надавались стороні відповідача при підписанні заяви 10.12.2005р.
Окрім того, суд вважає, що такий порядок укладення кредитного договору не узгоджується також із положеннями ст. 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки за змістом цієї норми не передбачено винятку із загального правила щодо укладення правочину в письмовій формі шляхом його підписання сторонами (ст. 207 ЦК).
Відтак, у суду відсутні будь-які законні підстави для того, щоб вважати Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи на обслуговування карти, які долучені позивачем до матеріалів справи, частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 10.12.2005р.
Суд в частині щодо кожної з позовних вимог окремо та до всіх загалом, не застосовує Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 7-12) та Тарифи на обслуговування карти (а.с. 47-48), а вирішує спір на підставі інших доказів, які містяться у матеріалах справи.
Так, вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, суд виходить з наступних мотивів та положень закону.
Позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками у розмірі 2440,75 грн., які нараховані в період з 23.07.2008р. по 01.01.2013р. за ставкою 36% річних, з 01.01.2013р. по 01.09.2014р. за ставкою 30% річних, а з 01.09.2014р. по 28.02.2015р. за ставкою 34,80% річних.
Разом з тим, в заяві від 10.12.2005р. чи в будь-якому іншому документі, де міститься підпис відповідачки не встановлено розміру відсотків за користування кредитними коштами, який би був узгоджений між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В свою чергу згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, з огляду на відсутність належно оформленої, у формі письмового договору домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитом, вірним є нарахування таких відсотків щомісячно відповідно до облікової ставки Національного банку України.
Також, суд відзначає, що з 01.09.2014р. банк збільшував в односторонньому порядку раніше застосовану ним відсоткову ставку у спірних правовідносинах. Жодних доказів згоди відповідача чи її повідомлення про таку згоду позивачем суду не надано, а судом не здобуто.
Суд вважає, що таке збільшення відсоткової ставки не відповідає закону, який діяв на час такого збільшення, а саме Закону України від 12 грудня 2008 року №661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" та Закону України від 22.09.2011р. №3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".
Разом з тим, в судовому засіданні 20.05.2015р. на пропозицію суду надати розрахунок суми заборгованості за відсотками у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ представник позивача відмовився, зазначивши, що така можливість у позивача відсутня. На пропозицію суду призначити по справі судову експертизу, представник позивача також відмовився.
Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи той факт, що позивач не надав суду доказів того, який розмір заборгованості за відсотками у відповідача з розрахунку облікової ставки НБУ за весь час існування боргу, а у суду відсутні спеціальні знання для обрахунку суми заборгованості за відсотками в період з 23.07.2008р. по 28.02.2015р. який є досить тривалим, то у задоволенні такої вимоги слід відмовити за недоведеністю.
Також судом встановлено, що на момент підписання заяви про отримання кредиту та його видачі (10.12.2005р.) комісійна винагорода банку не була встановлена взагалі (а.с. 29). Будь-яких інших погоджень відповідача на встановлення чи зміну розміру комісії судом не встановлено.
Таким чином, враховуючи, що комісійна винагорода банку за надані послуги є договірною умовою, чого між сторонами не узгоджено, то позивач безпідставно просить суд стягнути суму нарахованої ним комісії з відповідачки.
Щодо стягнення пені та штрафів з відповідачки, які просить стягнути позивач, то суд відзначає, що за змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Договором, який укладений між сторонами (а.с. 29) та актами цивільного законодавства не встановлено права позивача на нарахування пені та штрафів по зобов'язаннях відповідача за даним кредитним договором, а тому така вимога не може бути задоволена судом, відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та штрафів слід відмовити.
Крім того суд відзначає, що оскільки відповідно до положень ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, то одночасне стягнення пені та двох видів штрафів з відповідача за одне й те саме правопорушення є неприпустимим.
Таким чином, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а також з відповідача слід стягнути судовий збір згідно правил ст. 88 ЦПК України.
Крім того, при винесенні даного рішення, суд враховує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відтак, навіть за умов відсутності відповідача в судовому засіданні та за умов що він не вчиняє будь-яких активних дій щодо захисту своїх прав в судовому процесі, суд зобов'язаний не допустити порушення його прав та забезпечити справедливий і неупереджений розгляд його справи.
На підставі ст. ст. 207, 509, 526, 549, 610, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 8, 11, 15, 88, 208-209, 214-215, 218, 224-225 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ "Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 8514,51 грн. (вісім тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень п'ятдесят одну копійку).
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ "Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570) суму сплаченого судового збору у розмірі 243,60 (двісті сорок три гривні шістдесят копійок).
В задоволенні решти вимог відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копій рішення.
Суддя