Рішення від 19.05.2015 по справі 914/1012/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015 р. Справа№ 914/1012/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго», м.Сокаль

про стягнення 1065920,97 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі Н.Кривці

Представники:

Від позивача: Вознюк Є.В.

Від відповідача: Кіпень В.М.-дир.

Суть спору:

Позовну заяву подано Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго», м. Сокаль про стягнення 1065920,97 грн.

Ухвалою господарського суду від 31.03.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.04.2015 року.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 21.04.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

07.05.2015р. в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

В судове засідання 19.05.2014р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та письмових поясненнях. Позов просить задоволити. Проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій заперечив.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав частково. Клопотанням від 29.04.2015р. №247 просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90 % у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача та несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань з об'єктивних причин, які незалежних від підприємства. Крім того у зв»язку з проведеним контррозрахунком, просив зменшити розмір інфляційних втрат на загальну суму 3762,68 грн.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

31.01.2013р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач, за договором - продавець) та комунальним підприємством Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Обсяги передачі газу протягом 2013р., у тому числі по місяцях кварталів передбачені п.2.1 договору.

У відповідності до п. 5.1. договору, ціна на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Додатковою угодою №1 від 04.04.2013р. до договору купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21 від 31.01.2013р. внесено зміни в п.2.1ст.2 «кількість та якість газу» та в п. 5.5 ст.5 «ціна газу».

Додатковою угодою №2 від 05.07.2013р. до договору купівлі - продажу природного газу №13/3396-БО-21 від 31.01.2013р. внесено зміни в п. 5.2 та 5.5 договору, а саме змінено ціну природного газу з 01.07.2013р.

Зокрема, пунктом 5.5. додаткової угоди №2 до договору, передбачено, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно п. 3.3. договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу.

Відповідно до вимог п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В силу п.9.3 укладеного договору, сторонами збільшено позовну давність; строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлено сторонами тривалістю у 5 років.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4408446,86 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін ( в матеріалах справи). Дану обставину відповідач не заперечував.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань та в порушення умов договору, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив за спожитий природний газ, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 844508,60 грн. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Відтак, у відповідності до п.7.2. договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 97907,97 грн. (розрахунки в матеріалах справи).

Клопотанням від 20.04.2015р. №247 відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90%. Стверджує, що заборгованість виникла з незалежних від підприємства обставин, у зв'язку з невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво. В підтвердження скрутного фінансового становища подано документи звітного характеру за 2012р.-2015р. Згідно поданого звіту про фінансові результати за 1квартал 2015р. збитки підприємства становили 253 тис. грн.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 233 ГК України закріплено право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, право на зменшення неустойки передбачено п.3 ст. 83 ГПК України, згідно якої, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення суду, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Виходячи з конкретних обставин справи, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. При цьому, право суду на зменшення, зокрема пені, застосовується в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Згідно вимог ч.3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, вирішуючи питання, в тому числі й з власної ініціативи, про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суду об'єктивно оцінює: чи є даний випадок винятковим, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінка винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення).

Суд звертає увагу позивача, що нарахування штрафних санкцій є відповідальністю за порушення господарського зобов'язань і не може бути способом збагачення.

Враховуючи те, що відповідач є комунальним підприємством, фінансування кого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню, підприємства, установам, організаціям, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, скрутне фінансове становище підприємства, що вбачається зі звіту про фінансові результати за 9 місяців 2015р., з урахуванням майнових інтересів обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% та стягнути з відповідача 48954,00 грн. пені.

Крім того, згідно з ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, на підставі наведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі 21582,30 грн. та інфляційні втрати в розмірі 101922,10 грн., відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи). Зауваження відповідача щодо поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом до уваги не приймаються, оскільки такий розрахунок здійснено з дотриманням норм матеріального права та з урахуванням листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р.

Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин дослідивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку позовні вимоги задоволити частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 550, 551, 599, 612, 625 ЦК України, ст.ст.193, 230, 232, 233 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненрго», вул. Героїв УПА, 21, м. Сокаль (код ЄДРПОУ 22422842) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 (код ЄДРПОУ 20077720) - 844508,60 грн. основного боргу, 48954,00 грн. - пені, 21582,30 грн. - 3% річних, 101922,10 грн. - інфляційних втрат та 21318,42 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 22.05.2015р.

Суддя Мороз Н.В.

Попередній документ
44316336
Наступний документ
44316338
Інформація про рішення:
№ рішення: 44316337
№ справи: 914/1012/15
Дата рішення: 19.05.2015
Дата публікації: 27.05.2015
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Львівської області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії