Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"11" березня 2015 р. Справа № 910/20045/14
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Малого приватного підприємства "Євіра", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Джерело", м. Боярка
про про визнання права власності
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
Мале приватне підприємство "Євіра" (надалі позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Джерело" (надалі відповідач) про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що останній добросовісно заволодів майном відповідача і відкрито й безперервно володіє ним більше десяти років, а тому вважає своїм правом на визнання права власності на тарний склад-магазин, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4, загальною площею 519,6 кв.м. за набувальною давністю.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.09.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 09.10.2014 р.
Розгляд справи неодноразово було відкладено ухвалами господарського суду м. Києва.
20.11.2014 р. через канцелярію господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 19.11.2014 р., яким позовні вимоги не визнає у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.11.2014 р. вирішено направити матеріали справи № 910/20045/14 за підсудністю до господарського суду Київської області.
На підставі ст. 17 ГПК України, матеріали справи № 910/20045/14 супровідним листом господарського суду м. Києва від 25.11.2014 р. скеровано до господарського суду Київської області.
Розпорядженням В.о. керівника апарату господарського суду Київської області від 12.12.2014 р. справу № 910/20045/14 передано до розгляду судді Лопатіна А.В. в межах справи про банкрутство ПАТ "Джерело" № 911/911/14.
Ухвалою господарського суду Київської області 15.12.2014 р. прийнято справу № 910/20045/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 21.01.2015 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.01.2015 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено на 18.02.2015 р. та продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
18.02.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи та витребування документів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.02.2015 р. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 16.01.2015 р., направлено судовий запит до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з метою отримання належним чином завіреної копії виданого 31.05.1994 р. Розпорядження представника президента України за № 581 про передачу в оренду комунального майна, умовами додатку якого передані в оренду ОО ВТП "Джерело" (ПАТ "Джерело") нежитлові приміщення, зокрема, тарний склад, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, буд. 4, який перебував на балансі ОО ВТП "Джерело", направлено судовий запит до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з метою отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника майна, а саме, власника тарного складу-магазину, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4, загальною площею 519,6 кв.м. станом на сьогодні.
Враховуючи те, що відповіді на судові запити до суду від Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві не надійшли та обмежений ст. 69 ГПК України строк розгляду спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.
Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд
встановив:
Позивач в якості обґрунтування позовних посилається на те що восени 2001 року до директора МПП «ЄВІРА» звернувся директор ЗАТ «ДЖЕРЕЛО» (правонаступником є ПАТ «ДЖЕРЕЛО») та висловив пропозицію подарувати тарний склад позивачеві, оскільки він був не рентабельним для відповідача, потребував значних витрат.
Наказом директора ЗАТ «ДЖЕРЕЛО» «Про передачу тарного складу по вул. Димитрова, 4 МПП «Евіра»» №31 від 19.11.2001р., у зв'язку з нерентабельністю тарного складу, відсутністю коштів на проведення капітального ремонту, а також з метою запобігання подальшого накопичення збитків, згідно з рішенням правління ЗАТ «Джерело» пр. № 1 від 14.11.2001 р., доручено призначити комісію для передачі приміщення тарного складу МПП «ЄВІРА»; головному бухгалтеру виключити з розрахунку земельного податку площу за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4; головному інженеру: підготовити акт приймання-передачі, розірвати діючі договори надання послуг, передати МПП «ЄВІРА» наявну технічну документацію.
Разом із тарним складом, відповідачем були передані позивачу копії наступних об'єктів: копія рішення Ватутінської районної ради народних депутатів від 10.11.1989 р. «Про відведення земельної ділянки для зберігання тари», копія листа КП «Джерело» від 10.03.1995 р. до землевпорядника провести інвентаризацію земельної ділянки, де знаходиться тарний склад, копія листа КП «Джерело» від 02.08.1991 р. на монтаж ППС.
23 листопада 2001 року, тарний склад за адресою: м. Київ, вул. Димитрова,4 позивачем було прийнято на баланс, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою МПП «ЄВІРА» №08/09-14/3 від 08.09.2014 року. Згідно акту приймання-передачі основних засобів від 23 листопада 2001 року, наявного в матеріалах справи стан об'єкту оцінювався як незадовільний, потребував проведення капітального ремонту».
Позивач вказує на те, що він всі роки експлуатував будівлю, сплачував усі необхідні послуги, податки, виходячи із позиції, що він є власником даного об'єкту, станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість по сплаті податку за земельну ділянку по вул. Димитрова, 4 відсутня (підтверджується декларацією зі сплати податку на землю); згідно чергового кадастрового плану (витяг із бази від 03.06.2013 р.) МПП «ЄВІРА» є користувачем ділянки по вул. Димитрова, 4 (код ділянки 62:145:001).
Згідно статуту МПП «ЄВІРА» (державну реєстрацію змін до статуту проведено державним реєстратором 26.12.2005 року), майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.
Відповідно до замовленої позивачем інвентаризації будівлі, ТОВ «ПРОГРЕС ЖКГ» 20.11.2013 року виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення (будівлю) загальною площею 519,6 кв.м.
На замовлення МПП «ЄВІРА» №0004735 від 09.09.2013 р. Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київському ради надано витяг щодо чинних містобудівних обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості, в т.ч. викопіювання з містобудівної документації (офіційні відомості), згідно якого допускається такий вид забудови на даній ділянці, як тарний склад-магазин.
Cудом встановлено, що розпорядженням Представника Президента України у Ватутінській районній державній адміністрації «Про передачу в оренду комунального майна» від 31 травня 1994 р. за № 581, яке наявне в матеріалах справи надано в орендне користування організації орендарів виробничо-торговельного підприємства «Джерело» основні фонди по балансовій вартості 260456,0 тис.крб. станом на 01.05.1994р., оборотні кошти в сумі 2239433,0 тис.крб., в т.ч. малоцінний інвентар 11 332,0тис. крб. та нежитлові приміщення комунальної власності району, які знаходяться у господарському віданні ДП «Житлоремофонд» загальною площею 6699,5 кв.м. згідно з додатком 1.
Як вбачається з додатку № 1 до вказаного розпорядження спірний тарний склад за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4 передано на баланс організації орендарів виробничо-торговельного підприємства «Джерело».
06.11.2014 р. відповідач, на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, звернувся до позивача з вимогою, згідно якої вимагав у останнього 14 листопада 2014 р. об 11-00 год. передати (повернути) тентово-каркасну споруду, розташовану за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Дмитрова, 4 та всю наявну на неї документацію, серед якої, але не виключно: - технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекоритсування 6214501; - типовий паспорт на тентово-каркасну споруду; - акт розмежування балансової належності електромереж; - однолінійна схема електромережі; - технічні умови, а також станом на 14 листопада 2014 р. звільнити тентово-каркасну споруду та прилеглу до неї територію від власного майна. Вказана вимога 13.11.2014 р. отримана представником відповідача за довіреністю та залишена останнім без відповіді та задоволення.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників відповідача, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно пунктів четвертого та восьмого Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності. Правила ст. 344 про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом.
Оскільки ЦК України набув чинності з 01.01.2004 р., перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю може обраховуватись з 01.01.2001 р.
Враховуючи те, що як вбачається з позовної заяви, спірний об'єкт нерухомості знаходиться у володінні позивача з 23 листопада 2001 року, суд дійшов висновку, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на спірні правовідносини.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права.
Приписами статей 316, 328 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викраденння, шахрайство).
По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.
По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до частини другої ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).
Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п'ять років.
У законі передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК), тобто для набуття права власності на ці об'єкти володілець повинен звернутись до суду. Набрання рішенням суду законної сили є підставою для виникнення права власності на зазначені види майна, крім нерухомого, право власності на яке підлягає державній реєстрації. На цей вид майна право власності за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Втім, в порушення вищезазначених вимог Закону позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що відповідач не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а саме спірним підвальним приміщенням.
До того ж, приписами ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить, зокрема, право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Натомість, позивачем не доведено факту безперервного використання ним спірного підвального приміщення протягом 10 років.
Посилання позивача, як на доказ безперервності користування спірним тарним складом-магазином, наданими суду актами приймання-передавання електроенергії за період 2008-2014 р.р., актами про використану електроенергію за період 2008-2014 р.р., оцінюється судом критично, оскільки зазначені докази свідчать лише про факт ведення позивачем, як юридичною особою, розрахунків, зокрема, з «Київоенерго» при здійсненні останнім своєї господарського діяльності.
Що ж до посилання позивача на оплату вартості електроенергії, необхідної для обслуговування приміщення м. Київ, вул. Димитрова, 4, яка постачалась ПАТ «Київоенерго», як на доказ використання позивачем спірного майна, слід зазначити, що споживання позивачем електричної енергії, необхідної для обслуговування належного йому майна (тарний склад-магазин) також не є належним доказом безперервності використання останнім спірного підвалу.
Інших доказів, що підтверджують наявність підстав, необхідних для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно в порядку ст. 344 ЦК України суду не надано.
При винесенні даного рішення судом також враховано, що доступ позивача до спірного підвального приміщення не є підставою для визнання за ним права власності на це майно в порядку набувальної давності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем ані добросовісного володіння останнім спірним підвальним приміщенням, ані відкритості такого володіння, ані безперервності його використання протягом 10 років.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів, з наявністю яких Закон пов'язує виникнення права вимоги на визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давність, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання за ним права власності на тарний склад-магазин за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4, загальною площею 519,6 кв.м. з підстав ст. 344 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Водночас, суд звертає увагу сторін, що позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна (його правонаступник) або орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Судом встановлено, що спірний тарний склад-магазин, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 4, загальною площею 519,6 кв.м. є комунальною власністю Деснянського району міста Києва, що вбачається зі змісту розпорядження Представника Президента України у Ватутінській районній державній адміністрації «Про передачу в оренду комунального майна» від 31 травня 1994 р. за № 581, у зв'язку з чим ПАТ «Джерело» не є належним відповідачем у справі.
Аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року у справі № 911/1911/14.
Абзацом другим пункту 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. передбачено, що заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК.
Відповідно до частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову, покладаються на позивача.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 18.05.2015 року.
Суддя А.В. Лопатін