номер провадження справи 27/74/15
19.05.2015 Справа № 908/1796/15-г
За позовом: Прокурора міста Запоріжжя (69035 м. Запоріжжя, вул. Я.Новицького, 5) в інтересах
позивача 1: Запорізької міської ради (69105 м. Запоріжжя пр. Леніна, 206)
позивача 2: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105 м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206)
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (69121 АДРЕСА_1)
до відповідача-2: Ліквідаційної комісії управління комунальної власності Запорізької міської ради (м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 204)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Територіальний відділ освіти, молоді та спорту Ленінського району Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради (69096 м. Запоріжжя, вул. Бородинська, 1а)
про спір немайнового характеру
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від прокуратури: Черкасенко І.І., дов. № 026984 від 01.07.2014 р.
від позивача 1: не з'явився
від позивача 2: Медвідь С.Д, дов. № 176/01/01-10 від 15.12.2014 р.
від відповідача: ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 30.03.1999 р.
від третьої особи: Пономаренко О.О., дов. № 01с-15 від 13.03.2015 р.
Господарським судом Запорізької області розглядається позов Прокурора міста Запоріжжя м. Запоріжжя в інтересах Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Територіальний відділ освіти, молоді та спорту Ленінського району Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про визнання недійсним та скасування наказу Управління комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 12.11.1998 р. № 193; визнання недійсним договір оренди нежитлового приміщення № НОМЕР_2 від 15.12.1998 р. укладений між Запорізькою міською радою в особі начальника управління комунальної власності Запорізької міської ради, директором Запорізької комерційної загальноосвітньої школи № 100 та приватним підприємцем ОСОБА_2 про передачу у строкове платне користування нежитлового приміщення загальною площею 44,18кі.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, м. Запоріжжя для розміщення перукарні та зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (69121, АДРЕСА_1), повернути Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради не житлове приміщення загальною площею 52,18 кв.м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_2 вартістю 98 010 грн. 00 коп., що перебуває на балансі Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., автоматичним розподілом справ між суддями від 19.03.2015 р., справу № 908/1796/15-г передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 20.03.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1796/15-г, присвоєно справі номер провадження 27/74/15 та призначено судове засідання на 22.04.2015 р.
Ухвалою суду від 22.04.2015 р., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 19.05.2015 р. у зв'язку з неявкою в засідання суду представника позивача-1.
До початку розгляду справи представники прокуратури, відповідача та третьої особи заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
У судовому засіданні 19.05.2015 р. представник прокуратури підтримав вимоги, заявлені в інтересах Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, на підставах, викладених у позовній заяві.
Крім того, звернувся до суду з письмовим клопотанням, в порядку ст. 24 ГПК України, щодо залучення до участі у справі № 908/1796/15-г у якості іншого відповідача ліквідаційну комісію управління комунальної власності Запорізької міської ради (м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 204).
Клопотання обґрунтоване тим, що у своїх позовних вимогах, поміж іншого, прокуратура просить визнати незаконним та скасувати наказ управління комунальної власності Запорізької міської ради від 12.11.1998 р. № 193.
Виходячи із норм ГПК України, а саме ст.21 ГПК України, згідно якої, відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу, тому, належними відповідачами за вимогами, передбаченими у позовній заяві повинні виступати: ФОП ОСОБА_2 (відповідач 1) та управління комунальної власності Запорізької міської ради, (відповідач 2), оскільки у позовній заяві, на підставі ст. 58 ГПК України прокурором об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення.
Рішенням Запорізької міської ради № 6 від 18.02.2011 р. з метою оптимізації структури виконавчих органів Запорізької міської ради, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності працівників виконавчих органів Запорізької міської ради ліквідовано управління ліквідаційну комісію для проведення ліквідації виконавчих органів Запорізької міської ради (додаток 6 до вказаного рішення).
Згідно ст. 91 Господарського кодексу України припинення господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства.
Пунктом 5 цієї статті встановлено, що ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради перебуває у стані припинення.
Тобто, станом на цей час ліквідаційна комісія має право представляти інтереси управління комунальної власності Запорізької міської ради, яке перебуває у стані припинення.
Отже, на підставі ст.ст. 21, 24 ГПК України, ст. 91 ГК України, просить залучити ліквідаційну комісію управління комунальної власності Запорізької міської ради (пр. Леніна, 204, М.Запоріжжя, 690105) у якості другого відповідача.
Розглянувши матеріали справи № 908/1796/15-г, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання заявника та залучити до участі у справі у якості відповідача 2 - Ліквідаційну комісію управління комунальної власності Запорізької міської ради (м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 204), відповідно до ст. 24 ГПК України.
Згідно із ч. 3 ст. 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 ГПК України про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Згода позивача чи інших учасників судового процесу на таке залучення, здійснене за ініціативою господарського суду, не потрібна, а тому й за відсутності такої згоди суд вправі продовжити розгляд справи по суті.
Залучення до участі іншого відповідача можливе лише до прийняття рішення.
У судове засідання 19.05.2015 р. представник позивача-1 не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Вимоги суду викладені в ухвалі не виконав, витребувані документи не надав. Клопотань про розгляд справи без позивача - 1 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Представник позивача-2 у судове засідання 19.05.2015 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 29.04.2015 р. надіслав на адресу суд письмову заяву, просить суд розглядати справу № 908/1796/15-г без участі свого представника, який на теперішній час знаходиться у щорічній відпустці.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.05.2015 р. проти позову заперечив, на підставах викладених у відзиві (міститься в матеріалах справи). Пояснив суду, що приписами ст. 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У свою чергу, у ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України зазначено, що «Господарський суд порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (ч. 1)»; «Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.»
У позовній заяві прокурора жодним чином не наведено фактів порушення саме інтересів держави та не наведено будь-якого поважного обґрунтування необхідності їх захисту у цьому конкретному випадку. Так Відповідач згідно умов письмового договору, як орендатор утримує нерухоме майно власника у належному технічному та санітарному стані; несе замість власника майна усі поточні експлуатаційні витрати, своєчасно сплачує орендну плату відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Таким чином, користування Відповідачам орендованим майном у жодному разі не порушує інтереси власника майна (інтереси держави) та не потребує будь-якого їх захисту у судовому порядку.
Згідно приписів ч. 2 та 3 ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу; відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. З урахуванням наведених вище приписів ст. 1 ГПК України та змісту позовної заяви, слід зробити висновок, що позивач-1 звертається за судовим захистом своїх порушених прав, а саме визнання незаконним та скасування наказу (№ 193 від 12.11.1998 р.) підлеглої йому установи, а саме позивача-2. Таке визначення прокурором позивачем та відповідача є невмотивованим та таким що не відповідає зазначеним процесуальним нормам. У свою чергу, визначений у позовній заяві Прокурора Відповідач, ніяким чином не має відношення до зазначеного вище наказу, бо він не є особою, якій надано право на вчинення такого ненормативного акту. Слід зауважити ще й те, що Позивач-1 мас усі повноваження щодо самостійного скасування зазначеного вище наказу шляхом прийняття відповідного рішення свого керівного органу. Якщо Прокурор вбачає наявність будь-яких порушень чинного законодавства у цьому питанні, то чому не зазначено у позовній заяві факту відмови Позивача-1 щодо прийняття такого рішення та підстави відмови. Таким чином, Прокурором помилково визначено Відповідачем ФОП ОСОБА_2 За викладених у позовній заяві обставин відповідачами за позовом Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу № 193 від 12.11.1998р. повинні бути Запорізька міська рада та Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Як обґрунтування своїх позовних вимог, прокурор послався на те, що Відповідачем були порушені приписи ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту» у той її частині, що «об'єкти освіти і науки... не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використання не за призначенням». При цьому Прокурор у своїй позовній заяві не визначив що саме є «об'єктом освіти і науки». Також у позовній заяві не визначено чи була здійснено під час користування в оренді перепрофілювання приміщення або яке саме її призначення і чи використовувалась воно не за призначенням. Жодних фактів щодо цих обставин Прокурором не наведено. Також у позовній заяві помилково визначається як одне і теж саме «об'єкт освіти і науки» та «об'єкт оренди» (ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Таким чином, висновок Прокурора, щодо нецільового (не за призначенням) використання орендованого приміщення, або його перепрофілювання, є лише припущенням і не має під собою будь-якого фактичного підґрунтя.
Щодо посилання прокурора про визнання недійсності договору оренди на підставі приписів Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України за № 63 14 9001 року (погоджені Міністерством освіти і науки України - лист від 05.06.2001 р. N 1/12-1459), а саме пункту 3.19., слід зазначити наступне. На час укладання договору оренди, ця норма права ще не діяла. До того, згідно абзацу 2 пункту 3 розділу 1. «Галузь застосування» - «Предметова» - «Ці санітарні правила і норми призначені для керівників, учителів, вихователів і медичного персоналу загальноосвітніх навчальних закладів, працівників органів управління освітою і санітарно-епідеміологічної служби.» Щодо розповсюдження цих правил на власників майна (юридичних осіб), жодного посилання цей нормативний акт не має. Також, приписами ч. З ст. 5 ЦК України передбачено, що «Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.» Також, відповідно до приписів викладених у пункті 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11, «Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.» Таким чином, цей спір повинно розглядати з застосуванням норм законодавства, які діяли саме на момент вчинення правочину (укладання договору оренди), тобто на 15 грудня 1998 року. Таким чином за дійсним позовом відсутні будь-які законні підстави щодо визнання договору оренди недійсним.
Також, як обґрунтування своїх позовних вимог, прокурор послався на приписи ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України, згідно яких повинно бути здійснене повернення майна відповідачем власнику. Ця вимога прокурора є безпідставною з наступних обставин. Приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що «Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правої підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому їде майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.» Правовою підставою набуття нерухомого майна у користування (оренду) Відповідачем є Договір оренди нежитлових приміщень № НОМЕР_2 від 15 грудня 1998 року. Цей договір з часу його укладення по цей час свою дію не припиняв та виконувався сторонами без будь-яких порушень. Таким чином, стверджувати, що ця підстава «згодом відпала» є невірним трактуванням норми закону. До того ж, згідно Висновків Верховного Суду України (викладених в постановах) від 01 лютого 2014 року (пункт 4.), у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
Звертаючись до суду з позовними вимогами щодо зобов'язання відповідача повернути орендоване майно уповноваженій особі власника майна (Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради), прокурор обґрунтовує свої вимоги приписами ст. 216 ЦК України. Але ця вимога викладена Прокурором у його позовній заяві частково, без дотримання усіх приписів цієї норми закону. Так, абзацом другим ч. 1 цієї статті передбачено: «У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.» Тобто, Прокурор визначив «недійсність» правочину тільки з боку відповідача та, відповідно, поклав тільки на нього обов'язок повернення отриманого за «недійсним» договором
У зв'язку з викладеним, відповідач вважає позовні вимоги прокурора такими що є безпідставними, необґрунтованим та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства просить, суд у задоволені позовних вимог прокурора відмовити.
Крім того, 18.05.2015 р. до канцелярії суду відповідач надав письмове клопотання, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог прокурора, в обґрунтування посилається на те, що позовна давність за визначенням ст. 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття З ГК України). За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року. До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України), як це передбачене приписами п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року за № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями). Згідно приписів ч.і ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Згідно викладеного у пункті 4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року за № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (із змінами і доповненнями), «Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.» За викладених обставин, сплив строку позовної давності за цією справою починається від дня коли Запорізька міська рада, як власник нерухомого майна, довідалася (або мала довідатися) приміщення.
За тих умов, на які посилається Прокурор у своїй позовній заяві, Позивачу-1 (та і позивачу-2) про це було відомо починаючи з дати укладання договору оренди майна з Відповідачем. Це, як визначає Прокурор було передбачено діючою на той час нормою права, викладеною у ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту». Також Прокурор посилається ще на іншу дату, згідно якої Позивач-1 повинен був додатково довідатися про порушення своїх прав, а саме - прийняття «Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01)», затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України за № 63 від 14 серпня 2001 року (погоджені Міністерством освіти і науки України - лист від 05.06.2001р. N 1/12-1459). Таким чином, що у першому разі, так і у другому, трирічний термін строку позовної давності сплив або 16 грудня 2001 року, або у вересні 2004 року. За весь час, який минув із зазначених дат, а ні Позивач-1, а ні Позивач-2 не звернувся до суду щодо захисту своїх прав. Таким чином, відсутні будь-які підстави щодо поновлення Позивачам пропущеного строку позовної давності.
Щодо клопотання Прокурора про поновлення строку позовної давності та посилання його на те, що строк позовної давності повинно обчислювати з «моменту, коли прокурору стало відомо про порушення таких інтересів», а саме з 25 листопада 2014 року (дати отримання інформації від Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради), то відповідач вважає, що воно є таким, що не відповідає діючому законодавству. Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Просить задовольнити зазначене клопотання та застосувати строк позовної давності до вимог Прокурора у позовній заяві в інтересах Позивачів - Запорізької міської ради та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської влади.
Господарський суд заслухавши представника відповідача з приводу заяви в порядку статті 267 ч.4 ЦК України суд зазначає наступне: під час прийняття рішення по справі, суд вирішує чи є фактичні дані, що стосуються пропущення строку звернення до суду, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Якщо зазначені фактичні дані знаходять своє підтвердження, то це є підставою для визнання причини пропущення строку звернення до суду поважною. Однак, незалежно від закінчення строку, звернення до суду приймається до розгляду судом.
За результатами розгляду справи по суті, суд буде оцінювати висновки про поважність поновлення строку позовної давності при подачі позову про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна за № НОМЕР_2 від 15.12.1998р.
Таким чином, суд повідомляє сторін по справі, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Представник третьої особи в засіданні суду 19.05.2015 р., підтримав позовні вимоги, вважає вимоги прокурора заявлені в інтересах позивачів - 1 та - 2 обґрунтованими, про що викладено в письмових поясненнях, які додано до матеріалів справи.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Позивачі - 1 та -2 належним чином були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про відкладення розгляду справи та призначення судового засідання надіслано на юридичні адреси позивач-1 та -2.
Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Запорізької міської ради, м. Запоріжжя та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, згідно статті 28 ГПК України.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, а також не подання ними витребуваних судом доказів.
З метою з'ясування фактичних обставин справи, вивчення наданих до справи документів, дотримання прав сторін, виникла необхідність відкладення розгляду справи.
На підставі ст. 77 ГПК України, суд відкладає розгляд справи, у зв'язку з залученням до участі у справі відповідачса-2, неявкою у судове засідання позивачів - 1 та - 2, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, об'єктивного розгляду спору.
Керуючись ст.ст. 22, 24, 27, 29, 77, 86 ГПК України, суд
1. Розгляд справи відкласти.
2. Залучити до участі у справі у якості відповідача 2 - Ліквідаційну комісію управління комунальної власності Запорізької міської ради (м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 204), відповідно до ст. 24 ГПК України.
Розгляд справи № 27/1796/15-г починається заново.
3. Засідання суду призначити на 17.06.2015 р. об 11 год. 30 хв.
4. Зобов'язати надати:
прокурора та позивачів: оригінали документів, які посвідчують правовий статус підприємства для огляду (завірені належним чином копії у справу), надіслати на адресу відповідача-2 копію позовної заяви та додані до неї документи, доказ направлення надати суду; нормативне та документальне обґрунтування заявлених вимог; нормативне та документальне обґрунтування заявлених вимог, оригінал договору № НОМЕР_2 від 15.12.1998 р. з додатками, змінами та доповненнями, оригінали документів доданих до позову, листування між сторонами по суті спору з доказами направлення або вручення кореспонденції, довідку про повні банківські реквізити, надати суду письмові докази відповідно до ст. 33 ГПК України, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті та інші документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду спору, довіреність на представника.
Відповідача-1: оригінали документів, які посвідчують правовий статус підприємства для огляду (завірені належним чином копії у справу), нормативне та документальне обґрунтування заперечень проти позовних вимог згідно діючого законодавства - письмовий відзив на позовну заяву, відзив на позовну заяву представити суду і до судового засідання направити на адресу позивача та відповідача-2 (докази відправлення надати в судове засідання), оригінал договору № НОМЕР_2 від 15.12.1998 р. з додатками, змінами та доповненнями, довідку про повні банківські реквізити, листування між сторонами по суті спору з доказами направлення або вручення кореспонденції, надати суду письмові докази відповідно до ст. 33 ГПК України, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті та інші документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду спору, довіреність на представника.
Відповідача-2: оригінали документів, які посвідчують правовий статус підприємства для огляду (завірені належним чином копії у справу), нормативне та документальне обґрунтування заперечень проти позовних вимог згідно діючого законодавства - письмовий відзив на позовну заяву, до судового засідання направити на адресу позивача та відповідача-1 (докази відправлення надати в судове засідання), довідку про повні банківські реквізити, листування між сторонами по суті спору з доказами направлення або вручення кореспонденції, надати суду письмові докази відповідно до ст. 33 ГПК України, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті та інші документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду спору, довіреність на представника.
третю особу: оригінали документів, які посвідчують правовий статус підприємства для огляду (завірені належним чином копії у справу), письмові пояснення стосовно доводів, викладених у позовній заяві, надати суду письмові докази відповідно до ст. 33 ГПК України, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті та інші документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду спору, довіреність на представника.
Явка представників сторін у судове засідання 17.06.2015 р. обов'язкова.
Суддя С.С. Дроздова