Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "12" травня 2015 р. Справа № 906/282/15
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Овруцької міської ради Житомирської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про визнати договір оренди землі площею 0,4511га укладеним
Спір розглянуто в більш тривалий строк ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки площею 0,4511 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладеним на умовах поданого позивачем проекту цього договору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься розписка від 02.04.2015.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судових засіданнях. Ухвали господарського суду від 04.03.2015, 19.03.2015 та 02.04.2015, направлені на юридичну адресу відповідача (що зазначена в позовній заяв: АДРЕСА_2), повернута поштовим відділення з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 N01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. У даному випадку позивач у позовній заяві вказав адресу відповідача: АДРЕСА_2, на цю адресу господарським судом направлялись всі поштові відправлення, інші адреси господарському суду не повідомлялися.
Відповідно до ст.75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням п'ятнадцятої сесії шостого скликання Овруцької міської ради від 07.02.2012 №46 було затверджено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (відповідач) технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку загальною площею 0,4511 га по АДРЕСА_3 та передано в строкове платне користування зазначену земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Листом Овруцької міської ради від 15.10.2014 за вих. №02-16/1226 ФОП ОСОБА_2 було повідомлено про прийняття міською радою вказаного рішення та необхідність укласти договір оренди земельної ділянки. Разом з листом підприємству було направлено підписаний міським головою у трьох примірниках договір оренди земельної ділянки.
Даний лист (від 15.10.2014 за вих. №02-16/1226) та примірники договорів оренди були отримані відповідачем 21.10.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки позивач не отримав від відповідач жодних пропозицій щодо укладення договору оренди земельної ділянки Овруцькою міською радою було направлено лист від 05.11.2014 за вих. №02-16/1313 з вимогою в десятиденний термін з дня отримання даного листа надіслати до Овруцькій міської ради один примірник укладеного договору оренди земельної ділянки площею 0,4511 га по АДРЕСА_3 та зареєструвати право оренди земельної ділянки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Лист від 05.11.2014 за вих. №02-16/1313 був отриманий відповідачем 11.11.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Вважаючи такі дії відповідача умисним ухиленням від укладення договору оренди земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд вважає, що в задоволенні даного позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Слід зазначити, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі Господарським процесуальним кодексом України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові №30/5009/2733/11 від 02.04.2012 ).
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Згідно з ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зазначені положення Конституції України реалізовані у ст. 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
В законодавстві України не міститься визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.
Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.
Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.
Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.
Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.
Тож, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.
Проаналізувавши зміст вимог про визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору оренди, суд дійшов висновку, що фактично остання не відповідає встановленим способам захисту прав, а спрямована на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Вимоги позивача про визнання договору укладеним за своєю суттю є вимогою встановлення юридичного факту, який може встановлюватись лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2010 у справі №6/403). Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 у справі №3/64).
Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди укладеним слід відмовляти, якщо не подано доказів наявності спору стосовно такого укладення, оскільки зазначені вимоги зводяться за своїм змістом до встановлення юридичного факту, а відповідний спосіб захисту порушеного права не передбачений частиною другою статті 20 ГК України, крім випадків, коли інше встановлено законом або договором. Разом з тим, зацікавлена особа не позбавлена права звернутися до господарського суду з позовом про спонукання укласти договір оренди за наявності умов, передбачених частиною першою статті 187 ГК України.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України право сторони на звернення до суду у випадках якщо спір пов'язаний з договором за державним замовленням, з договорами, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та у інших випадках, прямо встановлених законом наприклад укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування.
Позивачем в ході розгляду справи не надано суду доказів наявності вище перелічених умов для звернення з даним позовом до суду.
Враховуючи вищенаведене, вимога про визнання договору укладеним не узгоджуються із способами захисту прав і інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача, не відповідає визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського України способам захисту прав та інтересів.
У постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі №10/732, зазначено, що якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способах захисту прав, суд зобов'язаний відмовити у позові.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 18.05.15
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2,3 - сторонам (рек. з повід.)