15 квітня 2015 рокусправа № 2а/0470/5889/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Верхньодніпровський завод потужного радіобудування" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Приватне акціонерне товариство "Верхньодніпровський завод потужного радіобудування" (далі - позивач або ПрАТ Верхньодніпровський завод потужного радіобудування") звернулось з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровської області (далі - відповідач або Верхньодніпровська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 000212220, № 0000222220 від 26.04.2012 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 000212220 на 33 825 грн. та 000222220 на 13370 грн. від 26.04.2012 року.
Вирішено питання про судові витрати по справі.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2012 року Верхньодніпровською ОДПІ, в особі головного державного податкового ревізора - інспектора відділу сектору планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю Верхньодніпровської ОДПІ, ОСОБА_1, була проведена
невиїзна документальна перевірка ПрАТ "Верхньодніпровський завод потужного радіобудування" з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "Дельтаплюс Юг".
По результатам проведення вказаної перевірки податковим органом було складено Акт від 11.04.2012 року № 78/222-1431396 (далі - Акт), яким встановлені наступні порушення:
- п.п.135.5.4 п.135.5 с.135, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33824 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року - на суму 33824 грн.;
- п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 p. № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13369 грн., у тому числі за червень 2011 року на суму 13369 грн.
На підставі Акту, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000212220, № 0000222220 від 26.04.2012 року.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
З матеріалів справи вбачається, що при проведенні перевірки податковим органом використано наступні документи: податкова декларація з податку на додану вартість ПрАТ "Верхньодніпровский завод потужного радіобудування" за червень 2011 року від 19.07.11 за № 9004926546; додаток № 5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагенів" до декларації з ПДВ червень 2011 року від 19.07.11 за № 9004927015; акт перевірки від 07.03.2012 р. № 187/236/37113986, складений ДПІ у Оболонському районі м. Києва за результатами позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства ТОВ "Дельтаплюс Юг" за період з 07.06.2010р. по 31.12.2011 р.; дані інформаційних ресурсів податкових органів (АІС "Облік податків та платежів", АІС "Облік платників", АІС "Податки", АРМ "БЕСТ - Звіт", АІС "Система обробки і податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів").
Встановлено, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ "Дельтаплюс Юг".
За період з 01.06.11 по 30.06.11 позивач згідно договору поставки від 22.06.11 № 18 придбав у ТОВ "Дельтаплюс Юг" матеріали виробничо-технічного призначення (швелер №10) у кількості 8,5 тон на загальну суму 80213,96 грн. (у т.ч. ПДВ - 13368,99 грн.) згідно видаткової накладної № 242 від 23.06.2012 р.
Згідно умов даного договору поставка товару здійснюється на умовах франко-склад Покупця, м. Верхньодніпровськ, вул. Титова,37.
Розрахунки проведено з розрахункового рахунку позивача згідно платіжного доручення від 23.06.12 № 940 на суму 80213,96 грн.
У податковому обліку підприємства податок на додану вартість було віднесено до складу податкового кредиту та включено до реєстру отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ відповідних періодів згідно податкової накладної № 242 від 23.06.2011 р.
Вартість отриманих матеріалів включена до складу валових витрат в сумі 66844,97 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року - 66844,97 грн.
Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.
Досліджені первинні документи, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ТОВ "Дельтаплюс Юг" свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку, крім того останні складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Крім того, в акті перевірки зазначено, що придбані у ТОВ "Дельтаплюс Юг" матеріали, були використані позивачем для виробництва касових боксів (а. с 13).
Таким чином, зазначене вище підтверджує, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.
А отже, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.
Щодо висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів слід зазначити наступне наступне.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.
Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.
Колкгія суддів вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.
При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.
Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.
Отже, нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Також, слід зазначити, що безтоварність операцій не може підтверджуватися відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі Вищого адміністративного суду України суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ зазначено, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.
Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст.11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма ТТН, затверджені спільним наказом Мінтрансу та Мінстату № 488/346, відповідно до п. 2 якого застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. При цьому слід враховувати, що Наказ № 488/346 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України, тому застосування його підприємствами, установами та організаціями, що не входять в сферу Мінтрансу, не є обов'язковим.
Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, слід зазначити наступне.
Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.
Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.
Дана правова позиція підтверджена судовою практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.
Також, суд першої інстанції вірно критично оцінив використання відповідачем Акту перевірки від 07.03.2012 року № 187/236/37113986, складеного ДПІ у Оболонському районі м. Києва про результати позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства ТОВ "Дельтаплюс Юг" за період з 07.06.2010 р. по 31.12.2011 р, як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).
Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. по справі 8/140, від 29.10.2010 р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010 р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.
Більш того, згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
Так, у справі "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії ". Також, у справі "Інтерсплав" проти України " (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання".
Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.
Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.
Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).
Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення і в Постановах ВСУ (від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10).
За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.
Крім того, відповідач посилається на те, що 30.06.2011 р. було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Дельтаплюс Юг".
Проте, на момент здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "Дельтаплюс Юг", свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість вказаного товариства було дійсним.
Відповідно до п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Також, чинне законодавство не містить норм, що зобов'язують суб'єкта господарської діяльності якимось чином перевіряти статус платників податку на додану вартість чи дійсність їхніх податкових документів, або якимось чином відповідати за недобросовісних платників податків.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Верхньодніпровський завод потужного радіобудування" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: А.В. Шлай