ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
22 травня 2015 року м. Київ № 826/4868/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів: Бояринцевої М.А., Нагорянського С.І. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Державного агентства лісових ресурсів України
про визнання незаконною та протиправною відмову, викладену в листі від 05.03.2015 р. №03-16/1278-15,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Державне агентство) про визнання незаконною та протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 05.03.2015 р. №03-16/1278-15 про надання позивачу дозволу на відстріл і відлов хижих тварин (бродячих собак тощо) в заборонених для полювання місцях.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання у справі.
Так, у позовній заяві йдеться про те, що ОСОБА_1 є представником неофіційного громадського руху догхантерів (самоназва осіб, які здійснюють фізичне винищення бродячих (безпритульних, здичавілих) собак, які створюють фізичну небезпеку для суспільства та окремих громадян), та, крім того, має схильності та уподобання мисливця. Водночас в лютому 2015 р. позивач, керуючись вимогами ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на відстріл та відлов вовків, бродячих собак і котів, сірих ворон сорок, а також вовка і лисиці не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях. Однак листом від 05.03.2015 р. відповідач відмовив позивачу в наданні такого права з підстав того, що, як йдеться у позові, такі дозволи видаються виключно за письмовою заявою користувача мисливських угідь, що, на переконання позивача, є протиправним.
До судового засідання позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з"явився, повноважного представника не скерував, попередньо зазначивши при цьому у позовній заяві, що не заперечує проти розгляду справи у порядку письмового провадження.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання також не з"явився, повноважного представника не скерував, надав до суду письмові заперечення проти задоволення позову, в яких зазначив, що дозвіл на відстріл та відлов вовків, лисиць, бродячих собак і котів, сірих ворон, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях відповідно до ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» видається за письмовою згодою користувача мисливських угідь, при цьому здійснено посилання на ст. 1 цього Закону, окрім цього також зазначено про відсутність заперечень проти розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 в лютому 2015 р. на адресу Державного агентства лісових ресурсів України звернувся із листом б/д б/н (копія наявна у справі), в якому, посилаючись на ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання», а також звертаючи увагу на небезпеку, яку створюють як для диких тварин так і для людей здичавілі собаки, просив відповідача надати дозвіл (або письмово поінформувати про наявність публічного дозволу, виданого невстановленому колу осіб та відсутність таким чином застережень стосовно позивача) на відстріл та відлов вовків, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, а також вовка і лисиці не в мисливський сезон та в заборонених для полювання місцях на всій території України (або ж вказати місця, в яких відстріл або відлов згаданих вище тварин (особливо здичавілих собак) є забороненим (не дозволеним).
Також позивач просив Державне агентство забезпечити його набоями для нарізної мисливської зброї (карабін калібру 7,62), на яку в нього є відповідний дозвіл, виданий Міністерством внутрішніх справ України, або ж інформувати про неможливість виконання вказаної вимоги.
Між тим, як встановлено судом, листом від 05.03.2015 р. №03-16/1278-15 Державним агентством надано позивачу відповідь на його звернення щодо (від 20.02.2015 р.), в якому зазначено, що дозвіл на відстріл та відлов вовків, лисиць, бродячих собак і котів, сірих ворон, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях відповідно до ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» видається за письмовою згодою користувача мисливських угідь. Також зауважено, що відповідно до ч. 3 зазначеної статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і користувачі мисливських угідь можуть безоплатно забезпечувати мисливців, які добувають зазначених тварин, набоями та іншим необхідним спорядженням, установлювати для них відповідні винагороди (пільги).
При цьому, як зазначено у листі, Держлісагентство України не здійснює забезпечення мисливців набоями та іншим спорядженням для відстрілу та відлову хижих і шкідливих тварин, а також не установлювало винагород (пільг) мисливцям за їх добування.
Однак, вважаючи незаконною та протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 05.03.2015 р. №03-16/1278-15, про надання позивачу дозволу на відстріл і відлов хижих тварин (бродячих собак тощо) в заборонених для полювання місцях, позивач за захистом порушених прав та інтересів звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, проаналізувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу визначає та забезпечує Закон України від 22.02.2000 р. №1478-III «Про мисливське господарство та полювання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1478).
Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону №1478, право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, іноземці, які одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.
Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю (ч. 2).
Згідно абз. 15 ч.1 ст. 1 Закону №1478 під полюванням розуміють дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. До мисливських тварин в свою чергу абз. 8 ч. 1 цієї статті віднесено диких звірів та птахів, що можуть бути об'єктами полювання.
Водночас положеннями ст. 33 Закону №1478 визначено, що відстріл та відлов вовків, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків здійснюються мисливцями під час полювання на інші види мисливських тварин (ч. 1).
В той же час відстріл та відлов перелічених тварин, а також вовка і лисиці не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях здійснюються мисливцями за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, а в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду - за дозволом обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, за письмовою заявою користувача мисливських угідь (ч. 2).
Згідно ж абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №1478 користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.
Як передбачено положеннями ч. 3 ст. 33 Закону №1478 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачі мисливських угідь можуть безоплатно забезпечувати мисливців, які добувають зазначених тварин, набоями та іншим необхідним спорядженням, установлювати для них відповідні винагороди (пільги). Разом з тим, в даному випадку врахуванню підлягає та обставина, що передбаченою даною нормою є лише можливість, а не обов"язок такого забезпечення.
Згідно п. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. №458/2011, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, та який входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України).
Таким чином, з аналізу змісту ч. 2 ст. 33 Закону №1478 із врахуванням при цьому синтаксичної та пунктуаційної побудови даної норми вбачається, що наявність письмової заяви користувача мисливських угідь є обов"язковою як у випадку відстрілу та відлову визначених тварин не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях, так і у випадку їх відстрілу та відлову в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Водночас доказів наявності такої заяви позивачем до суду не надано, а судом не встановлено.
Між тим, у відповідності до ст. 33 Закону №1478 та з метою посилення роботи з відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин, у першу чергу вовків та бродячих собак, наказом Державного комітету лісового господарства України від 16.12.1997 р. №121 «Про заходи щодо відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин» начальникам обласних управлінь лісового господарства, генеральним директорам державних лісогосподарських об'єднань наказано створити в областях бригади мисливців по відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин, в першу чергу вовків та бродячих собак, забезпечивши їх набоями, організувавши відповідну підготовку мисливців для виконання цієї роботи (п. 1).
Вирішуючи даний спір, варто також зауважити, що чіткого визначення поняття «мисливець» норми Закону №1478 не містять, між тим ст. 12 цього ж Закону визначено вичерпний перелік документів на право полювання (для громадян України), до яких відносяться, зокрема: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, а також наведені представниками сторін мотиви, виходячи із наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді: М.А. Бояринцева
С.І. Нагорянський
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 22.05.2015 р.