ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
22 травня 2015 року м. Київ № 2а-4477/11/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
про визнання нечинною постанови від 20.04.2001 р. № 10,
ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), в якому, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 20.04.2015 р., просить визнати нечинною постанову від 20.04.2001 р. № 10 «Про затвердження Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату» (далі - Постанова №10).
У зв'язку із припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя судді ОСОБА_2., в провадженні якого перебувала адміністративна справа №2а-4477/11/2670, автоматичним розподілом справ між суддями вказану справу повторно розподілено для продовження розгляду на стадії зупинення провадження у справі на суддю Добрянську Я.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 р. суддею Добрянською Я.І. справу №2а-4477/11/2670 прийнято до провадження та поновлено у ній провадження.
Як вбачається, позивач, інвалід 1 групи безстроково внаслідок отримання трудового каліцтва, у позовній заяві з урахуванням уточнень, просить визнати нечинною постанову Фонду від 20.04.2001 р. №10, якою затверджено Інструкцію про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Фонду від 24.02.2004 р. №7.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.02.2004 р. правлінням Фонду прийнято постанову №7, якою змінено інструкцію Фонду від 20.04.2001 №10 про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженою постановою від 20.04.2001 р. №10, а зокрема, виключено п.п. 4.1, згідно якого заява потерпілого на ім"я начальника відділення виконавчої дирекції Фонду згідно з додатком 1 визначена обов"язковим документом особової справи потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.
Так, на переконання позивача, вказані зміни суперечать абз. 1 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 р. №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в чинній редакції) (далі - Закон №1105), а також не узгоджуються із постановами Фонду від 31.01.2002 р. №7 «Про затвердження Порядку призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей)» (п. 1.8), від 22.12.2005 р. №83 «Про затвердження Порядку призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей)» (п. 1.6), наказу Фонду від 06.12.2004 р. №1745 «Про затвердження зразків заяв та постанов для призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей)», ЦК України, Конституції України.
Зважаючи на викладене, як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 є протиправно позбавленим можливості отримання страхових виплат, адже Закон №1105 не передбачає прийняття справи призначення виплат Фондом без заяви потерпілого. Між тим, позивачем зауважено, що він особисто згаданої заяви не подавав та нікого не уповноважував на її подання, однак, як стверджує позивач, у його справі наявні 2 такі заяви, які ним не підписані.
Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з наведених підстав. Разом з тим до судового засідання 23.04.2015 р. позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з"явився, повноваженого представника не скерував, попередньо подавши клопотання про продовження розгляду справи без його участі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, наддав до суду письмові заперечення, в яких зазначає, що оскаржувана постанова від 20.04.2001 р. №10 прийнята Правлінням Фонду в межах компетенції та на підставі норм Закону, який діяв на момент її прийняття, та не суперечить нормам законодавства, діючого в даний час, що на переконання представника відповідача, свідчить про законність та обгрунтованість оскаржуваної постанови.
Окрім цього, відповідачем звернуто увагу, що Голосіївським районним відділом по роботі зі страхувальниками та потерпілими управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві прийнято особову справу потерпілого на виробництві ОСОБА_1 та 10.06.2004 р. винесено постанову №10/476 про продовження відшкодування шкоди, завданої трудовим каліцтвом.
Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, згідно якої якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Відтак, зважаючи на неприбуття до судового позивача, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1, інвалід 1 групи безстроково, працюючи в Будівельному управлінні-54 (БУ-54) ВАТ Трест «Київміськбуд-6», отримав трудове каліцтво, у зв"язку із чим на 100% втратив професійну працездатність.
Згідно акта від 09.06.2004 р. №10/184 особову справу позивача, як потерпілого на виробництві, БУ-54 ВАТ Трест «Київміськбуд-6» передано до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві.
Постановою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві від 10.06.2004 р. №10/476 продовжено позивачу раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 356,07 грн., при цьому зазначено, що платежі слід проводити з 01.06.2004 р. безстроково перерахунком на особовий рахунок №16865, МФО 320304, код 02760525, р/р 37392004, Московське відділення ОБУ, філія №5398/442.
Водночас 10.06.2004 р. БУ-54 ВАТ Трест «Київміськбуд-6», зважаючи на передачу особової справи згідно акта від 09.06.2004 р. №10/184, винесено наказ про припинення ОСОБА_1 з 01.06.2004 р. нарахування та виплат по відшкодуванню потерпілому на виробництві.
Так, постановою Правління Фонду від 24.02.2004 р. №7 «Про внесення змін до Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою правління Фонду від 20.04.2001 р. N 10» (далі - постанова №7), внесено зміни до пунктів 4 та 5 Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою правління Фонду від 20.04.2001 р. N 10, виключивши підпункти 4.1 та 5.1.
Водночас у грудні 2008 року ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді м. Києва пред'явив позов до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві про скасування постанови від 24.02.2004 р. №7 (справа №15/178).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2010 р., залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.04.2014 р. №К/9991/12053/11, закрито провадження в даній адміністративній справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Так, закриваючи провадження у справі №17/178, суд здійснив посилання на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.08.2005 р. по справі № 2-3913/8, що залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2006 р., за позовом ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, третя особа -ВАТ трест "Київміськбуд-6", зазначивши при цьому, що ухвалою Верховного Суду України від 14.06.2006 р. у відкритті касаційного провадження у вказаній справі ОСОБА_1 відмовлено.
Разом з тим, судом у справі №15/178 зі змісту вказаних рішень встановлено, що Голосіївським районним судом м. Києва розглянуто справу за позовними вимогами ОСОБА_1, серед яких заявлено в тому числі вимогу про скасування постанови правління Фонду №7 від 24.02.2004 р. та прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, як вбачається, постанова правління Фонду від 24.02.2004 р. №7 внаслідок оскарження її позивачем судами скасованою не була та на момент розгляду адміністративної справи №2а-4477/11/2670 є чинною.
Однак, вважаючи, що постанова Фонду від 20.04.2001 р. №10, якою затверджено Інструкцію про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Фонду від 24.02.2004 р. №7, порушено право позивача на отримання страхових виплат як потерпілому на виробництві, ОСОБА_1 за захистом порушених прав та інтересів звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Згідно із ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку) визначає Закон України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон №1105).
Як визначено ч. 1 ст. 28 Закону №1105 (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Статтею 36 Закону №1105 передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обгрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Тобто, як вбачається із зазначеного, звернутись із заявою може не лише потерпілий, але й інша відмінна від потерпілого особа, яка має у цьому певний інтерес. Так, згідно ч. 1 ст. 6 цього Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи (ч. 3 ст. 6).
В той же час згідно із п.п. а) п. 3 ч. 2 ст. 45 Закону №1105 роботодавець як страхувальник зобов'язаний інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві.
Абзацом 6 п. 3 Прикінцевих положень Закону №1105 (в чинній на момент передання особової справи позивача редакції) визначено, що передача документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також розміри цієї виплати та послуг здійснюється підприємствами Фонду соціального страхування від нещасних випадків по акту. Форма акта, перелік документів, а також строк передачі встановлюються Фондом.
Як передбачено п. 1 Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 р. №10 в чинній редакції (далі - Інструкція №10), передача відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення (далі - відділення виконавчої дирекції Фонду) документів, які підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхові виплати, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання здійснюється відповідно до цієї Інструкції.
Так, відділення виконавчої дирекції Фонду приймають документи на тих працівників (членів їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001 року та право яких встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків (п. 2).
Документи, які подаються, повинні бути оформлені на кожного потерпілого на виробництві окремо, відповідати вимогам законодавства України про відшкодування працівникові шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків, з пронумерованими аркушами та внутрішнім описом. Якщо у разі смерті потерпілого відшкодування шкоди було призначено кільком особам, документи, що підтверджують право зазначених осіб на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, формуються в одну справу (п. 3).
Що ж до особової справи потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, то положеннями п. 4 Інструкції №10 передбачено обов"язкову наявність в ній таких документів: заява потерпілого власнику підприємства про первинне призначення відшкодування шкоди (п.п. 4.2.); копія довідки про ідентифікаційний номер в Державній податковій адміністрації (п.п. 4.3.); акт про нещасний випадок за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок, а не професійне захворювання) або нотаріально завірена копія (п.п. 4.4); акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (якщо такий складався) або нотаріально завірена копія (п.п. 4.5); акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено) або нотаріально завірена копія (п.п. 4.6); рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві (якщо було засідання суду з цього питання) або нотаріально завірена копія (п.п. 4.7); висновки МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності по кожному засіданню МСЕК або нотаріально завірена копія (п.п. 4.8); довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу на дату передачі особової справи потерпілого (п.п. 4.9); копія трудової книжки потерпілого, що завірена страхувальником або нотаріусом (п.п. 4.10).
Між тим, у попередній редакції (від 20.04.2001 р.) Інструкції №10 обов"язковим документом особової справи потерпілого було визначено також і заяву потерпілого на ім'я начальника відділення виконавчої дирекції Фонду згідно з додатком 1 (п.п. 4.1 п. 4).
Однак згідно з постановою правління Фонду від 24.02.2004 р. №7 п.п. 4.1 п. 4 Інструкції №10 виключено, при цьому, як вже встановлено судом, на момент вирішення адміністративної справи №2а-4477/11/2670 дана постанова є чинною, а тому чинним відповідно є п. 4 Інструкції №10 з врахуванням при цьому виключеного п.п. 4.1.
Відповідно до п. 6 Інструкції №10 прийняття особових справ потерпілих здійснюється відділеннями виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення за узгодженням з комісією з прийому особових справ потерпілих і членів їх сімей та призначення соціальних послуг та виплат та за графіками, які складаються цими відділеннями, узгоджуються з вищезазначеною комісією і затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Графіки доводяться до заінтересованих юридичних та фізичних осіб за 15 діб до встановленої дати початку прийому особових справ.
Згідно з п. 8 Інструкції №10 прийняття особових справ потерпілих оформлюється актом прийняття-передачі (додаток 3). Акт прийняття-передачі складається у двох примірниках, завіряється підписами керівника підприємства (установи, організації), яке передало справи потерпілих (або його довіреної особи), та начальника відділення виконавчої дирекції Фонду, скріплюється печатками страхувальника та страховика.
Пунктом 7 Інструкції №10 визначено, що якщо в особовій справі потерпілого або особи, яка одержує відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, відсутні деякі документи, передбачені пунктами 4 та 5 цієї Інструкції, то така справа відділенням виконавчої дирекції Фонду від страхувальника не приймається до повного її укомплектування. В окремих випадках при відсутності документів, зазначених у пунктах 4.2, 4.10, 5.2, 5.12, рішення про прийом справ потерпілих приймає начальник управління виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за узгодженням з комісією з прийому особових справ потерпілих і членів їх сімей та призначення соціальних послуг та виплат.
Отже, за таких обставин особову справу позивача ВАТ Трест «Київміськбуд-6» до Управління виконавчої дирекції фонду у м. Києві згідно акту від 09.06.2004 р. №10/184 без заяви потерпілого передано у відповідності до вимог Інструкції №10 (в чинній на момент такої передачі редакції), а тому твердження ОСОБА_1 щодо відсутності підстав у Фонду для прийняття його особової справи та призначення страхових виплат є невмотивованими та безпідставними.
Таким чином, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 22.05.2015 р.