19 травня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/1339/15-а
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Новик Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, які виразились у відмові у здійсненні перерахунку заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014, беручи за основу розмір посадового окладу, встановлений абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплати ОСОБА_1 недоплаченої суми заробітної плати за цей період, зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 26.10.2014 по 31.12.2014, беручи за основу розмір посадового окладу, встановлений абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням премій та надбавок, установлених наказами по Носівському районному суду Чернігівської області № 125, № 126 від 23.10.2014, № 145 від 24.11.2014, № 156 від 24.12.2014, зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області після здійснення перерахунку заробітної плати видати довідку про розмір недоплаченої заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підпунктом 59 пункту 5 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 26 жовтня 2014 року, частину 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців». Однак, всупереч вищезазначених норм протиправно не виплачується.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення (а. с. 30-33), в яких зазначено, що ТУ ДСА України у Чернігівській області здійснює оплату праці працівникам апаратів судів, які є державними службовцями, на підставі Закону України «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268. Крім того зазначає, що ТУ ДСА України у Чернігівській області може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 07.09.2012 працює у Носівському районному суді Чернігівської області на посаді секретаря судових засідань, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 9-10).
Наказом № 28 по Носівському районному суду Чернігівської області від 05 травня 2011 року позивачу присвоєно одинадцятий ранг державного службовця.
Враховуючи те, що на державній службі позивач перебуває з 05 травня 2011 року, то надбавка за вислугу років йому виплачується щомісячно у розмірі 10 відсотків до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг.
Згідно розрахункових листів за жовтень - грудень 2014 року позивачу була нарахована заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу в 1218 грн (а. с. 11).
У зв'язку з незгодою позивача з розміром посадового окладу, з якого була розрахована заробітна плата за жовтень - грудень 2014 року, 01.02.2015 позивач звернувся до ТУ ДСА України у Чернігівській області з заявою, в якій просив провести перерахунок його заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014, беручи за основу розмір посадового окладу, встановлений абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та виплатити йому недоплачену суму заробітної плати за цей період. Листом від 17.02.2015 за № 01-18/505/15-вих ТУ ДСА України у Чернігівській області повідомило, що оплата праці державних службовців здійснюється нею на підставі Закону України «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268. Крім того, позивача було повідомлено, що після внесення змін до вказаної постанови, визначення додаткових бюджетних призначень та встановлення порядку здійснення оплати праці працівників судів, відповідач поінформує позивача про терміни та порядок реалізації положень частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (а. с. 18-19).
Відповідно до положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 05.04.2011 № 82, у своїй діяльності управління керується Конституцією і законами України та іншими нормативно-правовими актами та цим положенням.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен повинен неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Відповідно до частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Крім того, підпунктом 59 пункту 5 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 26 жовтня 2014 року, частину 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».
Таким чином, з 26 жовтня 2014 року заробітна плата працівників апаратів судів повинна розраховуватися виходячи із розміру посадового окладу, встановленого абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус судців» посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2013 року встановлено у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто 12180,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, з 26 жовтня 2014 року розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, становить 3654,00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Додатком № 57 до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» доплата за одинадцятий ранг державного службовця установлена у розмірі 70 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Таким чином, враховуючи розмір посадового окладу, встановлений абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», доплати за ранг та надбавки за вислугу років, без урахування премій, починаючи з 26 жовтня 2014 року заробітна плата позивача повинна становити не менше 4096,42 грн.
Після утримання із заробітної плати обов'язкових відповідно до чинного законодавства зборів, а саме ЄСВ, ПДФО та військового збору, починаючи з 26 жовтня 2014 року до виплати позивачу щомісячно підлягала заробітна плата в розмірі не меншому ніж 3170,8 грн.
За жовтень, листопад та грудень 2014 року позивач отримував заробітну плату, розмір якої визначався виходячи із посадового окладу, який дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», тобто без урахування вимог абзацу 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Доводи відповідача, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України, а тому, територіальне управління Державної судової адміністрації може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
По-перше, матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 144 цього Закону), який є спеціальним нормативно-правовим актом щодо, зокрема, працівників апаратів судів.
Абзац 1 частини 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладений бланкетним способом, тобто у ньому викладено припис, в якому є відсилання до іншого нормативно-правого акта, а саме Закону України «Про державну службу», який є загальним нормативно-правовим актом щодо всіх державних службовців, як органів законодавчої і виконавчої влади, так і органів судової влади.
По-друге, частиною 7 ст. 33 Закону України «Про державну службу» встановлено, що умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України «Про державну службу» чітко не врегульовують питання щодо структури та умов оплати праці працівників апаратів судів, дані питання врегульовуються постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 9 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».
У додатку 47 до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України (у редакції постанови КМ України № 700 від 12 травня 2007 року) зазначена затверджена схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів.
Таким чином, до набрання чинності підпунктом 59 пункту 5 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року розмір посадового окладу працівників апаратів судів визначався постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 9 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», а починаючи з 26 жовтня 2014 року, тобто з дня набрання чинності підпунктом 59 пункту 5 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, розмір посадового окладу працівника апарату суду визначений в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який має вищу юридичну силу ніж постанова КМ України № 268 від 9 березня 2006 року.
Незважаючи на те, що частиною 7 ст. 33 Закону України «Про державну службу» передбачено, що розмір посадових окладів державних службовців, в тому числі і працівників апаратів судів як державних службовців, визначається Кабінетом Міністрів України, з 26 жовтня 2014 року заробітна плата працівників апаратів судів повинна розраховуватися виходячи з розміру посадового окладу, встановленого абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом (пункт 4 листа Міністерства юстиції України № 758-0-2-08-19 від 26 грудня 2008 року «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії»).
Таким чином, невідповідність постанови КМ України № 268 від 9 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не зупиняє та ніяким чином не обмежує дію абзацу 2 ч. 1 ст. 144 цього Закону і не звільняє органи державної влади від обов'язку нараховувати працівникам апаратів судів заробітну плату, починаючи з 26 жовтня 2014 року, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Підпунктом 2 п. 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року дійсно Кабінету Міністрів України було надано двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але і даний пункт не зупиняє дію абзацу 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який у встановленому законом порядку набрав чинності.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» (а. с. 20-22) Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У період з 26.10.2014 по 31.12.2014, за який заявлені позовні вимоги, застосування положень абзацу 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» жодним нормативно-правовим актом не обмежувалося.
Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.
Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини друга, дев'ята статті 33 Закону № 3723-XII).
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України). Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 зазначив: "Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Аналогічної правової думки дотримається Верховний суд України у правах за позовами працівників апаратів судів, що відображено у його постановах від 22.06.2010 по справі № 21-399во10, від 07.12.2012 по справі № 21-977 во10, від 03.12.2010 по справі № 21-44а10 та Вищий адміністративний суд України, що відображено в його ухвалах від 28.11.2013 по справі № К-10021/10, від 09.10.2013 по справі № К-10879/10-с, від 30.05.2013 по справі № К-34251/10.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 41, 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, які виразились у відмові у здійсненні перерахунку заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014, беручи за основу розмір посадового окладу, встановлений абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплати ОСОБА_1 недоплаченої суми заробітної плати за цей період.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 26.10.2014 по 31.12.2014, беручи за основу розмір посадового окладу, встановлений абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням премій та надбавок, установлених наказами по Носівському районному суду Чернігівської області № 125, № 126 від 23.10.2014, № 145 від 24.11.2014, № 156 від 24.12.2014.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області після здійснення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 видати йому довідку про розмір недоплаченої заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан