ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
22 травня 2015 року м. Київ № 826/6125/15
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Оболонського районного відділу Головного управління в місті Києві Державної міграційної служби України
прозобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_2 звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 30.04.2015 р.
В судовому засіданні 30.11.2015 р. представник позивача заявлені у позовній заяві позовні вимоги підтримала повністю та просила суд зобов'язати Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кімнату АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_4 з моменту поселення на підставі ордеру від 31.03.2004 р. №936 і на даний час проживає у кімнаті АДРЕСА_2 . Водночас у зв'язку зі зміною статусу будинку з гуртожитку на житловий будинок для малосімейних з подальшими відповідними змінами до по поверхових планів будинку змінено й нумерацію кімнат, відтак, кімната №14, в якій фактично проживає позивач із сином, має нову нумерацію - квартира АДРЕСА_3 .
Разом з тим, як йдеться у позовній заяві, при зверненні в лютому 2015 р. із заявою про реєстрацію її та сина місця проживання у кімнаті АДРЕСА_1 відповідачем Оболонським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві було протиправно відмовлено позивачу в законному конституційному праві щодо реєстрації за адресою фактичного проживання на підставі належних документів.
Відповідач в судове засідання 30.04.2015 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча останній належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.
Водночас відповідачем до суду надіслано заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено, що для реєстрації місця проживання згідно вимог ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та р. 2.2 Р. ІІ Наказу МВС України від 22.11.2012 №1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» необхідно надати вичерпний перелік документів, в тому числі документи, що підтверджують право на проживання в житлі, а відтак, як вбачається зі змісту заперечень, заселення та реєстрація місця проживання в житловому будинку повинна здійснюватись на підставі ордеру, виданого Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією.
Окрім цього, відповідачем також заявлено клопотання про розгляд справи без його присутності на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Зважаючи на викладене, суд ухвалив продовжити розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, проти чого також не заперечив представник позивача.
Отже, розглянувши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради №142 від 15 травня 1995 року будинок АДРЕСА_4 переданий в повне господарське відання Холдинговій компанії “Київміськбуд” та визначено статус будинку як гуртожиток для одиноких.
Рішенням №5 від 11 березня 1996 року Акціонерного товариства Холдингової компанії “Київміськбуд” було передано вказаний будинок в господарче відання нижче підпорядкованій організації ДП “Екос” ЖУ “Західне”.
Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1915 від 20 жовтня 2004 року та № 2240 від 10 грудня 2004 року статус гуртожитку по АДРЕСА_4 було змінено на житловий будинок для малосімейних.
Як працівник ВАТ “Домобудівний комбінат № 4”АТ ХК “Київміськбуд” ОСОБА_2 разом з сім'єю була поселена у гуртожиток по АДРЕСА_4 , на підставі ордеру № 938 від 31 березня 2004 року за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету № 23 від 31 березня 2004 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на даний час проживають в кімнаті АДРЕСА_2 .
Після зміни статусу будинку по АДРЕСА_4 також відбулася зміна нумерації кімнат. Так, кімната №14, в якій на даний момент фактично проживає позивач із сином, має нову нумерацію - квартира АДРЕСА_3 .
Між тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2008 р. у справі № 3/256, що набрала законної сили, зобов'язано Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РУ ГУ МВС України Оболонського району міста Києва зареєструвати ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 в кімнаті АДРЕСА_2 , тобто згідно раніше існуючої нумерації кімнат в цьому гуртожитку.
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2012 р. №1605 “Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх мереж ПАТ ХК “ Київміськбуд” до комунальної власності територіальних громад міста Києва”, житловий будинок по АДРЕСА_5 було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.
Згідно розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.10.2012 р. №524 “Про прийняття на баланс комунальних підприємств житлово-комунального господарства Оболонського району міста Києва будинків ПАТ “ХК “Київміськбуд”, комунальне підприємство “Житлосервіс “Приозерне” Оболонського району м. Києва прийнято від ЖУ “Лівобережне” ДП “ЕКОС” ПАТ “ХК “Київміськбуд” на баланс житловий будинок по вул. Л. Гавро, 14-А в м. Києві.
Так, позивач звернулася до КП “Житлосервіс “Приозерне” із заявою про реєстрацію за місцем її фактичного проживання в кімнату АДРЕСА_1 . Однак листом від 05.03.2015 р. КП “Житлосервіс “Приозерне” повідомлено позивачу, що реєстрацію місця проживання громадян здійснюється ДМС України, а тому питання реєстрації місця проживання не відноситься до компетенції комунального підприємства.
Зважаючи на вказане, 20.02.2015 р. позивач подала до Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві заяву від 17.02.2015 р. про реєстрацію її та неповнолітнього ОСОБА_4 місця проживання у кімнаті АДРЕСА_1 , оскільки попередня реєстрація здійснена без урахування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.10.2004 р. № 1915.2014 р.
Проте 20.02.2015 р. від Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві надійшла відмова в проведенні реєстрації позивача за вищевказаною адресою, в якій відповідач посилається на відсутність підстав для реєстрації згідно ст. 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України”.
З огляду на вказані обставини, вважаючи відмову відповідача у реєстрації місця проживання позивач звернувся за захистом порушених прав та інтересів у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Нормативно-правовим актом, що регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свобод пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження є Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року №1382-IV (надалі також - Закон № 1382).
Відповідно до статті 2 Закону №1382 громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно зі статтею 3 Закону №1382 місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси одного житла особи чи адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб. Таким органом, згідно до п.п. 20 п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011 (далі - Указ) є Державна міграційна служба України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (п. 7 Указу).
Згідно статті 6 Закону №1382 громадянин України зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. Для реєстрації особа або її законний представник подає:
- письмову заяву;
- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;
- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
- талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;
- документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів (ч. 5 ст. 6 Закону № 1382).
Разом з тим, на виконання положень Закону № 1382, Міністерством внутрішніх справ України Наказом від 22.11.2012 року № 1077 було затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (надалі - Порядок № 1077).
Так, розділом II Порядку № 1077 врегульовано питання реєстрації місця проживання особи, де зазначено, що документами, які підтверджують право на проживання в житлі є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.
У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.
Водночас, питання набуття права на жиле приміщення та порядок його користування врегульовано Житловим кодексом Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-Х (далі також - ЖК УРСР).
Відповідно до розділу III ЖК УРСР, забезпечення громадян жилими приміщеннями відбувається, зокрема, шляхом надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду.
В даному випадку позивачу було відмовлено в реєстрації місця проживання у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право на проживання в житлі (житловому приміщенні), оскільки такі документи позивачем не надано (ордеру на вселення, виданого Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією).
Однак із такою позицією відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
Так, ст. 6 Закону України №1382 “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” не врегульовано порядок реєстрації місця проживання (перереєстрації) у випадках зміни статусу будинку, зокрема, переведення житлового фонду зі статусу гуртожитку у статус будинку для малосімейних та проведення у зв'язку з цим зміни нумерації кімнат. Водночас при відмові позивачу в її законному праві щодо реєстрації її та її малолітньої дитини місця проживання (за новою нумерацією) відповідачем порушено порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання.
Згідно Інструкції з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні органами Державної міграційної служби України, затвердженої наказом МВС України від 13.04.2012 р. № 321, а також Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в України та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 р. № 1077, також такі випадки не регулюються.
Відтак, для реєстрації (а фактично - формальної перереєстрації) місця проживання позивача та її неповнолітнього сина, в інтересах якого також діє позивач, в даному випадку застосуванню підлягають вимоги ст. 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України”, в тому числі й щодо необхідних документів, визначених ч. 2 цієї статті. Також, на переконання суду, в цій ситуації відповідачем має враховуватись обставина щодо формальної перереєстрації фактичного місця проживання позивача та її сина у зв'язку зі зміною нумерації житлових приміщень у будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрано законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. А тому обставини, встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2008 р. у справі № 3/256 доказуванню під час розгляду даної адміністративної справи не підлягають.
Згідно п.п. 1.2, 1.3 Порядку реєстрації проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, реєстрація проживання або місця перебування особи - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або перебування або із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Враховуючи суть даного спору та наявні матеріали справи, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК УРСР). Разом з тим, як встановлено судом, копію ордеру від 31.03.2004 р. №938 до заяви від 17.02.2015 р. позивачем була доданою, однак відповідачем врахованою не була.
Отже, беручи до уваги встановлені під час судового розгляд справи сторонами обставини, виходячи із зазначених вище норм національного та міжнародного законодавства, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кімнату АДРЕСА_1 .
3. Присудити на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачену суму судового збору у розмірі 78,03 грн.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 22.05.2015 р.