Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" серпня 2009 р. Справа № 60/132-09
вх. № 4563/1-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Гусакова О.Б., дов. №1 від 05.05.2009р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрніхром", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссигнал", м. Харків
про стягнення 1555,46 грн.
Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрніхпром") звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссигнал" заборгованності у розмірі 1555,46 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за усним договором постачання від 20.05.2008р.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 03.08.2009р. у зв'язку з лікарняним судді Чистякової І.О., справу №60/132-09 було передано судді Светлічному Ю.В. для подальшого розгляду.
Позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити. Надав заяву про повернення помилково сплаченого держмита та ІТЗ судового процесу, мотивуючи свою заяву помилковою сплатою держмита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу платіжними дорученнями №138 від 03.06.2009р. та №137 від 03.06.2009р.
Суд, розглянувши дану заяву, прийшов до висновку про наявність підстав для її задоволення частково, а саме в частині повернення помилково сплаченого держмита, оскільки чинним господарським процесуальним законодавством не передбачено право суду повертати зайво сплачені витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представили.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем було укладено усний договір постачання від 20.05.2008р.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 1486,46 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН - 0000478 від 20.05.2008р.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видатковій накладній та довіреністю серії ЯОФ №643064 від 20.05.2008р.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивачем було надано рахунок - фактуру № СФ -0000827 від 20.05.2008р. щодо сплати 1486,46 грн. за вищенаведений товар.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив 23.01.2009р. вимогу №60, яку відповідач отримав 06.02.2009р., що підтверджується наданим позивачем повідомленням про вручення відправлення №63727029.
За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 1486,46 грн., що підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 2 цієї статті встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 1486,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 56,46 грн. інфляційних втрат, 13,00 3% річних.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 56,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 56,46 грн.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення №240 від 22.05.2009р., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Заяву позивача про повернення помилково сплаченого зайвого держмита та ІТЗ судового процесу задовольнити частково.
2. Видати позивачу довідку на повернення зайво сплаченого державного мита.
3. Позов задовольнити повністю в сумі 1555,46 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТрансСигнал" (61067, м.Харків, вул. Довгалівська, 25, р/р №2600330127437 в АКБ "Золоті ворота", м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 35072545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрніхпром" (49070, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 41, оф. 325, р/р №26008033771200 у АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 32613928) борг в сумі 1486,00 грн., 3% річних в сумі 13,00 грн., інфляційні втрати в сумі 56,46 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
рішення підписано 14.08.2009р.