Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 318/2507/14Головуючий у 1-й інстанції Васильченко В.В.
№22-ц/778/1877/15Суддя-доповідач Гончар М.С.
21 травня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Стрелець Л.Г.
суддів Каракуші К.В., Гончар М.С.
при секретарі Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця державної виконавчої служби Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області Шпонько Галини Миколаївни, заінтересована особа: ОСОБА_4 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови
В серпні 2014 року ОСОБА_2, як боржник у виконавчому провадженні, звернувся до суду із вищезазначеною скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М. щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та оголошення заборони на його відчуження; скасувати постанову державного виконавця ВДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М. від 23.06.2014 року про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.
В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_2 зазначав, що за рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23.08.2005 року з нього стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання доньки - ОСОБА_5, на користь її матері - ОСОБА_4 щомісяця, починаючи з 11.08.2005 року до досягнення дитиною повноліття.
На виконання цього рішення судом виданий виконавчий лист, за яким постановою державного виконавця від 04 квітня 2014 року було відкрито виконавче провадження.
23 червня 2014 року постановою державного виконавця накладено арешт на майно та заборону на його відчуження. Вказану постанову він не отримував, про її існування він дізнався з витягів державного реєстратора.
Вважає дії державного виконавця щодо арешту майна такими, що суперечать діючому законодавству.
Так, після сплати заборгованості 02.07.2014 року та 03.07.2014 року на адресу державного виконавця ним були надіслані заяви про скасування арештів рухомого та нерухомого майна, проте вказані заяви не були розглянуті державним виконавцем.
Накладення державним виконавцем арешту на належний йому транспортний засіб та житловий будинок в межах виконавчого провадження не мало на меті звернення стягнення на дане майно, оскільки при цьому не було проведено його опису; у встановлені законом строки не здійснені будь-які дії щодо вилучення його у боржника та передачі для примусової реалізації. Таким чином, арешт на майно накладено з метою забезпечення виконання виконавчого листа про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, тобто безстрокового його збереження шляхом фактичної заборони на його відчуження.
Такі дії державного виконавця суперечать загальним засадам та завданням здійснення виконавчого провадження, а існування на теперішній час арешту накладеного на його майно порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року (а.с.99-103) скаргу було задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М. щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та оголошення заборони на його відчуження.
Скасовано постанову серії ВП № 42956978, винесену 23.06.2014 року державним виконавцем ВДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М. про арешт всього майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2014 року (а.с.131-134) зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року (а.с.147-149), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.03.2015 року (а.с.167), скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця ДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М., заінтересована особа: ОСОБА_4 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця державної виконавчої служби Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області Шпонько Г.М. про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасувати постанови про арешт всього рухомого і нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження задовольнити повністю.
У судове засідання 21.05.2015 року повідомлені апеляційним судом з додержанням вимог ст. ст. 74-77 ЦПК України (а.с.186-187, 189, 193) апелянт - боржник ОСОБА_2, заінтересовані особи у цій справі - державний виконавець ДВС Кам'янсько-Дніпровського РУЮ Запорізької області Шпонько Г.М. та стягувач ОСОБА_4 не з'явилась, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
При цьому, стягувач ОСОБА_4 заяви про зміну місця проживання (перебування, знаходження) суду у матеріали цієї справи не подавала, апелянт - боржник ОСОБА_2 та державний виконавець - про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки у дане судове засідання апелянта-боржника, заінтересованої особи - державного виконавця та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності апелянта-боржника, державного виконавця та стягувача за присутністю представника апелянта за договором (а.с.173) - адвоката (а.с.194) Васильєвої О.В.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника апелянта - боржника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги боржника у цій справі на дії державного виконавця у виконавчому провадженні при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, керувався ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1,7 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. ст. 1.2 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 10, 57-60, 209-210, 293-294, 383-387 ЦПК України та виходив із того, що під час вчинення дій з виконавчого провадження, державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень в спосіб, передбачений чинним законодавством України, та заявник 26.08.2014 року звернувся до суду із вищезазначеною скаргою на дії державного виконавця з порушенням строку, передбаченого ст. 385 ЦПК України, підстав для поновлення останнього судом не вбачається.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Оскільки, судом першої інстанції в оскаржуємій ухвалі зазначено одночасно дві різних підстави - відсутність порушень у діях державного виконавця та пропуск заявником строку на подачу вищезазначеної скарги на дії державного виконавця до суду у цій справі, які є підставами для ухвалення судом першої інстанції різних видів ухвал за своїм змістом.
При цьому, першочерговому вирішенню судом першої інстанції при отриманні вищезазначеної скарги боржника ОСОБА_2 у цій справі мало бути саме питання дотримання (недотримання) останнім строку, передбаченого ст. 385 ч. 1 ЦПК України, при її подачі до суду.
Так, згідно із ст. 384 ч. 1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншого посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Проте, скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав (ч. 1 ст. 385 ЦПК України).
При цьому, у разі наявності у матеріалах цієї справи достовірних відомостей та доказів факту подачі боржником ОСОБА_2 вищезазначеної скарги на дії державного виконавця до суду у цій справі з пропуском строку, передбаченого ст. 385 ч. 1 ЦПК України, суд першої інстанції мав вирішувати питання згідно із вимогами ст. 72 ЦПК України.
Так, в силу вимог ст. 72 ч. 2 ЦПК України документі, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
І навпаки, якщо б суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 було подано скаргу у цій справі з додержанням строку, передбаченого ст. 385 ч.1 ЦПК України, то лише тоді він мав би розглядати цю скаргу по суті.
Та при цьому з'ясовувати, чи була законною та обґрунтованою постанова державного виконавця про арешт майна боржника станом саме на час її винесення, чи мала місце заборгованість у боржника по аліментам на цей час, в якому розмірі, чим це підтверджується тощо.
Оскільки, боржником у цій справі в його скарзі на дії державного виконавця згідно резолютивної частини останньої оскаржуються дії державного виконавця та постанова державного виконавця від 23.06.2014 року саме про накладення арешту на майно боржника, а - не дії, пов'язані із зволіканням чи відмовою в його знятті державним виконавцем у подальшому.
При вищевикладених обставинах, доводи апелянта частково ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у справі доказах, ухвала суду першої інстанції, що оскаржується у цій справі, не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, яка в силу вимог ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також встановлено, що апелянтом при подачі вищезазначеної апеляційної скарги понесені судові витрати у вигляді судового збору 121,80 грн. (а.с. 175).
Згідно із ст. 37 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч. 1 ст. 293 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Кам'янсько - Дніпровського районного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року у цій справі скасувати.
Передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Стрелець Л.Г.Каракуша К.В.Гончар М.С.