ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2015Справа №910/5639/15-г
За позовомПублічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
пропро стягнення 9664,08 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивачаКрупка О.О. - представник
від відповідачаКовригін О.В. - представник
Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 9664,08 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №101-К від 01.06.2010 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 6696,83 грн. Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1225,52 грн, штраф у розмірі 468,78 грн, 3% річних у розмірі 603,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 669,68 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/5639/15-г та призначено розгляд справи на 02.04.2015.
В судовому засіданні 02.04.2015 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що подані позивачем видаткові накладні представником відповідача не підписані, а також вказує на сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору у справі №910/5639/15-г на 15 днів, а в судовому засіданні оголошувалась перерва до 12.05.2015.
В судове засідання, призначене на 12.05.2015, представник позивача з'явився, позов підтримав.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
01.06.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) було укладено договір №101-К (надалі - Договір).
Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та визначено Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» правонаступником Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Згідно з п. 1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується продати, а покупець оплатити та прийняти господарські товари (надалі - товар), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Назва, кількість та асортимент товару зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною до цього Договору (Додаток №1) (п. 2.1 Договору).
За правовою природою укладений між сторонами Договір №101-К від 01.06.2010 є договором поставки.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 Договору ціна продукції зазначена у специфікації, яка є невід'ємною частиною до цього Договору (Додаток № 1). Загальна сума цього Договору відповідає вартості товару, зазначеній у специфікації до нього і складає 6696,83 грн, враховуючи ПДВ 20% 1116,14 грн.
У відповідності до п. 3.3 Договору оплата вартості товару постачальнику здійснюється після отримання товару на складі постачальника.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що покупець зобов'язується оплатити 100% вартості товару протягом 3-х днів з моменту отримання товару від постачальника.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов Договору 01.06.2010 було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 6696,83 грн.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів п. 3.4 Договору відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунки за поставлений товар до 04.06.2010 (включно).
Проте, відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виконано не було, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 6696,83 грн.
В матеріалах справи наявні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств акти звірки розрахунків від 01.10.2012 та від 14.10.2013, за змістом яких відповідач визнає, що станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 відповідно у відповідача перед позивачем існує заборгованість у загальному розмірі 1091584,19 грн, з яких 6696,83 грн заборгованості за Договором №101-К від 01.06.2010 (видаткові накладні №2755-06, 2732-06, 2727-06, 2728-06, 2729-06, 2730-06, 2731-06, 2733-06, 2734-06, 2747-06, 2746-06, 2745-06, 2744-06, 2743-06, 2742-06, 2741-06, 2740-06, 2739-06, 2738-06, 2724-06, 2737-06, 2736-06, 2735-06, 2749-06, 2726-06, 2748-06).
Відповідачем належними та допустимими доказами факту існування заборгованості не спростовано, доказів її погашення в добровільному порядку не надано.
Разом з тим, в судовому засіданні 02.04.2015 відповідачем подану заяву про застосування позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати товару за Договором відповідач повинен був здійснити до 04.06.2010 (включно), перебіг позовної давності за вказаним договором розпочався з 05.06.2010.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).
Як зазначено в п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
З огляду на те, що сторонами 01.10.2012 (тобто в межах строку позовної давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2012) на загальну суму 1091584,19 грн, який включає борг за Договором купівлі-продажу №101-К від 01.06.2010 в сумі 6696,83 грн, враховуючи положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем своїх порушених прав розпочався заново з 01.10.2012 та спливає 01.10.2015.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 06.03.2015 (згідно штампу поштової установи), тобто в межах строку позовної давності.
За таких обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості судом відхиляється, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6696,83 грн підлягають задоволенню
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1225,52 грн (нараховану за період прострочення з 05.06.2010 по 04.12.2010), штраф у розмірі 468,78 грн, 3% річних у розмірі 603,27 грн (за період з 05.06.2010 по 04.06.2013) та інфляційні втрати у розмірі 669,68 грн (за період з серпня 2010 по травень 2013).
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України); пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Положеннями укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №101-К від 01.06.2010 не визначено розмір та базу нарахування ані пені, ані штрафу.
При цьому, здійснюючи розрахунок пені та штрафу, позивач посилається на положення статті 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, положення вказаної норми стосуються відповідальності саме за порушення негрошового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, а саме, господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Таким чином, враховуючи, що сплата відповідачем суми коштів у розмірі 6696,83 грн є грошовим зобов'язанням, оскільки є вираженим в грошових одиницях зобов'язанням сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та штрафу за невиконання грошового зобов'язання за Договором купівлі-продажу №101-К від 01.06.2010 на підставі положень ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1225,52 грн та штрафу у розмірі 468,78 грн задоволенню не підлягають у зв'язку з необґрунтованістю.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 603,27 грн (за період з 05.06.2010 по 04.06.2013) та інфляційних втрат у розмірі 669,68 грн (за період з 05.06.2010 по 04.06.2013) суд відзначає таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Отже, враховуючи наведене, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, з урахуванням строків позовної давності, дати подачі позову та заяви позивача про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 250,99 грн за період прострочення з 06.03.2012 по 04.06.2013 (в межах трьох років від дати подачі позову), а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за вказаний період інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.
Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 6696,83 грн та 3 % річних у розмірі 250,99 грн.
У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м.Київ, вул. Григоровича-Барського, будинок 2, ідентифікаційний код 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м.Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) заборгованість у розмірі 6696 (шість тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 1313 (одна тисяча триста тринадцять) грн 43 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 18.05.2015
Суддя Ю.М. Смирнова