ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2015Справа №910/1141/15-г
За позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»
До Фізичної особи-підприємця Шаповал Олени Віталіївни
Про стягнення 61 286,90 грн.
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача: Бриль П.О. представник за довіреністю № 58-Д від 26.12.14.
Від відповідача: Кобилецький В.В. адвокат
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Шаповал Олени Віталіївни (далі - відповідач) про стягнення 61 286,90 грн., а саме: 58 528,57 грн. - основного боргу, 244,21 грн. - збитків від інфляції, 2 514,12 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язання по оплаті комунальних послуг за період з 30.11.10. по 28.02.14. за Договором № 186/1001 від 30.06.06.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.15. порушено провадження у справі № 910/1141/15-г та призначено її до розгляду на 12.02.15.
09.02.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
09.02.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві та просить суд покласти на позивача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
В судовому засіданні 12.02.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 03.03.15., про що сторони були повідомлені під розписку.
18.02.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення на відзив відповідача та додаткові пояснення по справі.
В судовому засіданні 03.03.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 05.03.15., про що сторони були повідомлені під розписку.
В судовому засіданні 05.03.15. відповідачем було подано письмові пояснення по справі в яких заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 05.03.15. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 05.03.15. визначено склад колегії по розгляду справи № 910/11441/15-г: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Сівакова В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.15. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 14.04.15.
За результатами судового засідання 14.04.15, 28.04.15. розгляд справи було відкладено на 28.04.15 та 12.05.15., про що судом було прийнято відповідні ухвали.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
07.05.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 12.05.15. позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні 12.05.15. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1141/15-г.
В судовому засіданні 12.05.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з рішенням Шевченківської районної в місті Києві ради від 04.10.01. № 18 було реорганізовано Комунальне підприємство житлового господарства Старокиївського району міста Києва, Комунальне підприємство житлового господарства Радянського району м. Києва, Комунальне підприємство житлового господарства Шевченківського району міста Києва шляхом об'єднання в Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківського району міста Києва, структурним підрозділом якого була в тому числі Житлово-експлуатаційна контора № 1001.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.11. № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва", Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради перейменоване на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".
Відповідно до п. 2.1. Статуту позивача його створено з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.
У відповідності до п. 1.3. і п. 4.1. Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг в житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України по питаннях житлово-комунального господарства № 60 від 25.04.03., виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг, і який може забезпечити виконання зобов'язань, визначених в ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», якою визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати контроль за технічним станом; інженерного устаткування будинків, квартир, приміщень; своєчасно проводити підготовку житлового будинку і його технічного устаткування до експлуатації в осінньо-зимовий період; містити в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування і ремонт внутрішньобудинкових мереж, приймати заходи по ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг в строк, встановлений договором або законодавством та ін.
30.06.06. між Житлово-експлуатаційною конторою № 1001 (як Балансоутримувачем) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір № 186/1001 на комунальні послуги та відшкодування орендарем витрат балансоутримувача по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1) Орендар на підставі розпорядження Шевченківської районної у місті Києві ради № 13 від 02.06.06. і договору оренди № 1659/1 від 30.06.06. займає нежиле підвальне приміщення за адресою: м. Київ, вул. Володимирська,19-а, загальною площею 83,5 кв.м.
Спір у справі виник в зв'язку з тим, що відповідачем не виконано свої зобов'язання по оплаті комунальних послуг за Договором за період з 30.11.10. по 28.02.14.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що підставою виникнення правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг є виключно укладання договору.
Пунктом 1.5 Методичних рекомендацій щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності в утриманні будинків і прибуткової території, схвалених та рекомендованих до затвердження рішенням науково-технічної ради Держбуду від 01.08.01. № 39 і затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 05.09.01. № 176 визначено, що всі умови участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках утримання будинку, прибудинкової території та оплати комунальних послуг згідно з вимогами Закону України "Про підприємництво" повинні передбачатись відповідним договором між ними та: у першому випадку власником нежилого приміщення або встановленою ним особою; у другому власником нежитлового будинку в цілому або встановленою ним особою.
Строк дії Договору встановлено з 30.06.06. по 01.06.07.
Відповідно до п. 3.2 Договору його дія припиняється внаслідок закінчення терміну, на який він був укладений.
У разі відсутності заяви однієї за сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. Пр закінчення терміну дії Договору і його достроковому припиненні плата за комунальні послуги та експлуатаційні витрати сплачується по день фактичної здачі приміщення (будинку) по акту прийому-передачі (п. 4.8, п. 4.6 Договору).
Разом з тим, як відзначалось судом, відповідач перебував у нежилому підвальному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Володимирська,19-а, загальною площею 83,5 кв.м на підставі Договору № 1650/1 від 30.06.06. оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району міста Києва (далі - Договір оренди), строк дії якого пунктом 8.2 встановлений з 30.06.06. по 01.06.07.
При цьому положеннями п. 8.3 та 8.4 Договору оренди було встановлено, що продовження строку дії Договору оренди можливе лише у разі видання нових розпорядчих документів (розпорядження), тобто в порядку укладення нового договору. Договір оренди припиняє дію в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Таким чином, за наявними матеріалами справи та за поясненнями сторін вбачається, що Договір оренди припинив свою дію 01.06.07., а відповідач втратив статус орендаря, та, як наслідок, відповідач припинив користування комунальними послугами, що надавались по приміщенню за адресою: м. Київ, вул. Володимирська,19-а, загальною площею 83,5 кв.м. Доказів укладення нового договору оренди на спірні нежитлові приміщення сторонами не подано.
Крім того, судом витребовувались від позивача докази отримання відповідачем від позивача комунальних послу на пред'явлену до стягнення суму за спірний період.
Проте, позивачем не було подано жодних доказів (первинної документації) на підтвердження надання відповідачу позивачем комунальних послуг на суму 58 528,57 грн. за період з 30.11.10. по 28.02.14.
При цьому судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Крім того, відповідачем було подано договір від 07.02.08. купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до якого станом на день укладення вказаного договору фізична особа Шаповал Олена Віталіївна була власником нежилих приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень) № 50 (в літ. А) загальною площею 133,10 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 19а на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2983 та зареєстрованим Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради 07.12.07. за № 000892/10. А на підставі договору від 07.02.08. купівлі-продажу нежилого приміщення Шаповал Олена Віталіївна продала нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень) № 50 (в літ. А) загальною площею 133,10 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 19а у власність іншим фізичним особам.
З огляду на все викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті комунальні послуги у сумі 58 528,57 грн. за недоведеністю.
Оскільки вимоги про стягнення 244,21 грн. - збитків від інфляції, 2 514,12 грн. - 3% річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, в задоволенні якої судом відмовлено, в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення збитків від інфляції та 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 21 ГПК України встановлено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення саме відповідачем законних та охоронюваних інтересів позивача, а саме, наявність у позивача обов'язку сплачувати відповідачу грошові кошти за спожиті комунальні послуги.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд зауважує, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача 5 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається:
у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача;
при відмові в позові - на позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
07.07.14. між відповідачем (далі - Клієнт) та адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем (далі - адвокат) було укладено Договір № б/н про надання правової допомоги, а саме справи про стягнення боргу за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».
Оплату відповідачем витрат на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн. підтверджує залучена до справи квитанція № 6 від 06.02.15.
Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та затверджених установчим з'їздом адвокатів України 17.11.12., порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України» заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.
Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи викладене, беручи до уваги обмеження розміру оплати послуг адвоката, враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, а також розмір заявлених позовних вимог, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає частковому задоволенню на суму 2 500,00 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, б. 10/8; ідентифікаційний код 31731838) на користь Фізичної особи-підприємця Шаповал Олени Віталіївни (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, будинок 25/2, квартира 23; 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 18-А, кв. 28; ідентифікаційний номер 2698618524) 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.05.15.
Головуючий суддя Т.М. Ващенко
Суддя Т.Ю. Трофименко
Суддя В.В. Сівакова