31 березня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/34/15-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Григораша В.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сопко В.Ю.;
представників позивача - Голубової М.Г., Полежаєвої Н.Н.;
представника відповідача - ОСОБА_16,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області до Комунального підприємства "Чернівціводоканал" про виконання вимог, -
В поданому до суду адміністративному позові Державна фінансова інспекція в Чернівецькій області (позивач) просить зобов'язати Комунальне підприємство "Чернівціводоканал" виконати п. 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області (відповідач) від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570, зокрема забезпечити відшкодування збитків в сумі 679827,71 грн, в тому числі шляхом проведення позовної роботи з дебіторами. В іншому випадку відшкодувати вказану суму збитків за рахунок осіб, винних у непроведенні позовної роботи, у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130-136 КЗпП України.
05.02.2015 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд зобов'язати відповідача виконати п. 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570, зокрема провести звірки з дебіторами та здійснити претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів в сумі 679827,71 грн, в іншому випадку стягнути з осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_16) винних у непроведенні претензійно-позовної роботи, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року, встановлено ряд фінансових порушень, які зафіксовані в акті ревізії від 22.04.2014 року №06-40/17. Зокрема, за даними обліку підприємства за відповідачем обліковувалась дебіторська заборгованість по 162 боржниках в сумі 679827,71 грн по якій підприємством не вживалися заходи претензійно-позовного характеру.
Станом на час проведення ревізії, строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, по зазначеній дебіторській заборгованості минув. В результаті чого, відповідач фактично втратив боржників у зобов'язаннях, що потягло за собою нанесення підприємству збитків. Таким чином, внаслідок непроведення претензійно-позовної роботи з дебіторами, підприємством втрачено доходів на загальну суму 679827,71 грн, чим завдано шкоди підприємству на вказану суму.
Листом від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 відповідачу були направлені вимоги про усунення порушень законодавства виявлених ревізією, однак повне виконання вимог Державної фінансової інспекція в Чернівецькій області не забезпечено, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
При цьому у заяві про уточнення позовних вимог позивач також зазначив, що відповідно до Контрактів, Статутів та посадових інструкцій в період часу з 2001 року по 2013рік відповідальними особами за забезпечення здійснення претензійно-позовної роботи були: начальники підприємства - ОСОБА_4 з 03.06.2004 року по 25.01.2008 року; ОСОБА_5 з 19.02.2008року по 18.02.2009 року; ОСОБА_6 з 19.02.2009 року по 04.04.2011року та ОСОБА_7 з 04.05.2011року та станом на час проведення ревізії, заступник начальника претензійно-позовної роботи - Бузовська В.М.
Також позивач зазначив, що в даному випадку днем заподіяння шкоди вказаними вище працівниками підприємства є день складання акту ревізії, а саме 22.04.2014року. Отже, на думку позивача, шкода в сумі 679827,71 грн, завдана підприємству внаслідок непроведення претензійно-позовної роботи з боржниками, повинна бути стягнута з вказаних вище винних осіб, якими не забезпечено своєчасне вжиття відповідних заходів претензійно-позовного характеру, згідно покладених на них обов'язків, в порядку і розмірі, встановленому статтями 16-136 КЗпП України.
Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що Листом від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 підприємству були направлені вимоги про усунення порушень законодавства виявлених ревізією. 10.06.2014року підприємством було надано позивачу інформацію про усунення порушень, однак вважаючи, що підприємством не виконано п.3 вимог ревізії позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на положення п.10 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
Відповідач зазначив, що позивач намагається через суд примусити підприємство звернутися до суду з позовами до інших осіб щодо стягнення з них заборгованості або збитків за рахунок інших осіб на користь самого підприємства, тобто по суті позов державною фінансовою інспекцією пред'явлено до підприємства не в інтересах держави, а в інтересах самого підприємства.
Відповідач зазначив, що для усунення порушень вимог законодавства позивач ставить вимогу забезпечити відшкодування збитків, шляхом проведення позовної роботи не враховуючи те, що результат проведення претензійно-позовної роботи не може бути відомий заздалегідь, тобто вчинення таких дій не обов'язкового призведе до усунення порушень. Ставлячи альтернативну вимогу щодо відшкодування збитків в сумі 679827,71 грн за рахунок винних осіб позивач не зазначає осіб, вина у вчиненні правопорушення яких встановлена у передбачений законом спосіб та не з'ясувавши при цьому чи є можливість стягнення повної суми шкоди, оскільки ст.ст. 133, 134 КЗпП України передбачено випадки повної та неповної відповідальності, оскільки ні актом ревізії ні іншими документами не встановлено винних осіб у нанесенні збитків підприємству. При цьому позивач не враховує те, що дебіторська заборгованість виникла ще в період з 1997 року та на момент проведення перевірки є безнадійною заборгованістю і її стягненню в судовому порядку є неможливим, в зв'язку з закінченням строків позовної давності. Однак, не зважаючи на це, на виконання вимог ревізії від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 підприємством було направлено на адресу контрагентів, за якими на підприємстві рахується заборгованість, претензії про повернення цих коштів.
Зазначив, що орган державного фінансового контролю, пред'являючи позов до суду, у кожному конкретному випадку має самостійно визначати з посиланням на законодавство на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтувати в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних відносинах.
Щодо посилання позивача на п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", відповідач зазначає, що таке посилання з точки зору дії в часі може стосуватись виявленого правопорушення, яке є триваючим і вимога має на меті його припинення, або спрямовані на майбутнє і стосуватись недопущення правопорушень у майбутньому. Вимоги не можуть стосуватись подій минулого, зокрема, завданих у минулому збитків, шкоди, а можуть лише діяти для подолання негативних наслідків, зокрема, шляхом пред'явлення позову до осіб, діями яких завдано збитків, шкоду, тощо. Зазначив, що правова позиція з цього приводу сформована Верховним Судом України у постанові від 14.04.2014року в адміністративній справі №21-63а14, яка в силу положень ст.244-2 КАС України є обов'язковою до виконання всіх суб'єктів владних повноважень, а суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з цим рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, відповідач вважає, що висновки позивача покладені в основу позовних вимог ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи, а тому задоволенню не підлягають.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що в період з 20.01.2014 року по 14.04.2014 року представниками Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Чернівціводоканал" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року. Результати проведеної ревізії зафіксовано в акті від 22.04.2014 року №06-40/17 (а.с.7-10), з якого судом встановлено наступне.
Так, ревізією достовірності дебіторської та кредиторської заборгованості і причин їх утворення встановлено, що станом на 01.01.2014 року по бухгалтерському обліку по субрахунках 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" рахується дебіторська заборгованість підприємств на загальну суму 1743157,96 грн, із якої 679827,71 грн прострочена дебіторська заборгованість, яка повинна обліковуватися в бухгалтерському обліку на позабалансовому рахунку 071 "Списана дебіторська заборгованість", чим порушено ст.ст. 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Списання безнадійної дебіторської заборгованості по якій минув строк позовної давності вже минув протягом ревізійного періоду підприємством не проводилось.
Згідно наданих юридичних відділом підприємства до ревізії первинних документів за ревізійний період, а саме направлених контрагентам претензій та звітів з претензійної роботи встановлено, що претензійно-позовна робота по стягненню дебіторської заборгованості по 169 контрагентах на загальну суму 679827,71 грн відсутня.
Згідно пояснень начальника юридичного відділу КП "Чернівціводоканал" Кошмана Олександра Васильовича, на лист від 30.01.2014 року (а.с.18), протягом ревізійного періоду не проводилась претензійно-позовна робота по стягненню дебіторської заборгованості по 169 контрагентах на загальну суму 679827,71 грн у зв'язку із тим, що станом на 01.01.2011 року по дебіторській заборгованості вищевказаної кількості боржників сплинув строк позовної давності, а отже пред'явлення позовних вимог протягом ревізійного періоду до зазначених боржників призвело би до відмови судом у задоволенні позовних вимог на підставі ст. 267 ЦК України та додаткових витрат підприємства на сплату судового збору (а.с.19).
Таким чином, за висновками в акті ревізії, з вини осіб, якими не вжито відповідних дій, а саме не забезпечено проведення претензійно-позовної роботи, відповідно до обов'язків, покладених на них посадовими інструкціями, статутом, підприємству нанесено збитків на загальну суму 679827,71 грн.
В акті ревізії зазначено, що відповідно до обов'язків покладених контрактами та статутом, посадовими інструкціями, колишнім начальником підприємства, начальниками юридично відділу, претензійно-позовної служби та посадовими особами відповідальними за ведення претензійно-позовної роботи за період з 2001 року по 2013 рік, не вжито відповідних дій, а саме не забезпечено проведення претензійно-позовної роботи, не подано до суду вимоги до боржників, у встановлені законодавством терміни.
Такі порушення призвели до завищення дебіторської заборгованості підприємства та до занесення недостовірних даних до фінансової звітності "Баланс" форма №1 станом на 01.01.2011 року, 01.01.2012 року, 01.01.2013 року, 01.01.2014 року рядок 210 дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги по бухгалтерському обліку на підприємстві в сумі 679827,71 грн, чим порушено ст.ст. 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
З метою усунення порушень виявлених ревізією, відповідачу надіслано вимогу від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570, для їх добровільного усунення. На момент розгляду даної адміністративної справи в суді, невиконаним залишився п. 3 вимог, якими було зобов'язано відповідача провести звірки з дебіторами та провести претензійно-позовну роботу. В іншому випадку стягнути з осіб винних у не проведенні претензійно-позовної роботи, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України (а.с.11-14).
З матеріалів справи встановлено, що на виконання вимог №24-06-14-14/3570 від 07.05.2014 року, листом від 10.06.2014 року №05/2130, відповідач повідомив позивача про усунені порушень. Зокрема, щодо виконання п. 3 вказаних вимог відповідач повідомив, що юридичним відділом підприємства підготовлено претензії згідно списку та надіслано претензії з актами звірки рекомендованими листами. На протязі 1 місяця, згідно ст. 8 Господарського кодексу України дані підприємства зобов'язані надати відповідь на претензію. Після чого по бухгалтерському обліку дані суми будуть рахуватися як безнадійні і віднесені на позабалансовий рахунок. Також, повідомляє, що по підприємствах державна реєстрація яких припинена претензії не надсилалися.
Окрім того, листом від 16.12.2014 року №16/5079 відповідач повідомив позивача про те, що на виконання вимог п. 3 вимоги №24-06-14-14/3570 від 07.05.2014 року було підготовлено та направлено претензії, частина з яких повернулася у зв'язку із відсутністю адресата за вказаними адресами або з відмовою у зв'язку із тим, що заборгованість згідно бухгалтерського обліку адресатів відсутня. Жодних документів, необхідних для підготовки позовних заяв бухгалтерією підприємства надано не було, не зважаючи на те, що 02.06.2014 року за №499 начальником юридичного відділу підприємства було підготовлено службову записку щодо надання первинних документів, що підтверджують наявну заборгованість. Крім того зазначено, по вказаній дебіторській заборгованості сплинув строк позовної давності. За подачу позовної заяви до господарського суду сплачується судовий збір мінімальна ставка якого складає 1827 грн. При подачі 16 позовів необхідно сплатити близько 300 тис. грн, враховуючи відсутність будь-яких первинних документів, що підтверджують суму позову та спливу строків позовної давності, ймовірність задоволення позовних вимог практично відсутня, а отже була ймовірність нанесення додаткових фінансових збитків підприємству. Крім того, підприємство звертало увагу позивача на те, що під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності КП "Чернівціводоканал" у 2011році за період з 2008 - завершальний період 2011року факт наявності вищевказаної заборгованості був уже виявлений, проте п 3 вимоги 07.08.2011року №24-06-14-17/5047 зобов'язано в подальшому своєчасно, на підставі первинних документів, відображати в обліку дебіторську заборгованість та в разі її не сплину строку позовної давності провести претензійно-позовну роботу (а.с.28-29).
Проведення претензійної роботи згідно п. 3 вимог від 07.05.2014 року №24-0614-14/3570 по 169 контрагентах КП "Чернівціводканал" підтверджується наступними доказами: реєстр проведення претензійної роботи згідно по 169 адресатам (а.с.113-116); Списки №№112, 212, 213, 214, 217, 218, згрупованих поштових відправлень поданих в Чернівці-23 (а.с.117-122).
В судовому засіданні відповідачем представлено перелік контрагентів КП "Чернівціводоканал" в кількості по 157, по яких станом на 01.01.2014 року обліковується дебіторська заборгованість (більше трьох років) на загальну суму 679827,71 грн. (а.с.101-103).
З матеріалів справи також встановлено, що відповідно до п. 1 Положення про претензійно-позовну службу КП "Чернівціводоканикал" претензійно-позовна служба підприємства підпорядковується безпосередньо начальнику підприємства, а також в питаннях підготовки матеріалів до суду, виконання рішень судів, роботі по стягненню заборгованості з боржників заступнику начальника підприємства з юридичних питань. Відповідно до п. 6 Положення начальником претензійно-позовної служби підприємства є заступник начальника підприємства з юридичних питань (а.с. 63-67).
Наказом КП "Чернівціводоканал" від 25.05.2011 року №66-к Левченко І.С. з 25.05.2011 року прийнятий на роботу заступником начальника підприємства з юридичних питань (а.с.104). Відповідно до наказу КП "Чернівціводоканал" від 07.02.2013 року №16-к Кошмана О.В. - провідного юрисконсульта претензійно-позовної служби з 07.02.2013 року начальником юридичного відділу (а.с. 105).
В матеріалах справи містяться посадові інструкції затверджені 25.03.2011року керівником КП "Чернівціводоканал" з відмітками про ознайомлення без зазначення дат: заступника начальника претензійно-позовної служби ОСОБА_16, юрисконсульта І категорії претензійно-позовної служби Мандабури С.В., провідного юрисконсульта претензійно-позовної служби Тимофійчук М.М., провідного спеціаліста претензійно-позовної служби Гаврилюк Н.Д., провідного інженера договірного відділу Кошмана О.В., провідного інженера договірного відділу Кошмана О.В., бухгалтера по обліку приходу матеріалів на склад і категорії по КП "Чернівціводоканал" (а.с.68-83).
Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що попередньою перевіркою фінансово-господарської діяльності КП "Чернівціводоканал" за період 2008-2010 років та завершений звітний період 2011 року, яку проведено з 14.02.2011 року по 20.06.2011 року та зафіксовано актом від 25.06.2011року за №24-06/170 (а.с.128-136) встановлено, що в порушення ст.ст. 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" станом на 01.04.2011 року по бухгалтерському обліку рахується дебіторська заборгованість на загальну суму 953074,13 грн, в тому числі по субрахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" рахується прострочена дебіторська заборгованість по 151 підприємству в сумі 681903,30 грн та по субрахунку 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" рахується прострочена дебіторська заборгованість по 176 підприємствах в сумі 271170,13 грн. Претензійно-позовна робота по стягненню простроченої дебіторської заборгованості з боржників протягом ревізійного періоду підприємством не проводилась.
Відповідне порушення призвело до завищення дебіторської заборгованості підприємства та занесення недостовірних даних до фінансової звітності "Баланс" форма №1 станом на 31.12.2010року, 31.03.2011 року рядок 210 дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги по бухгалтерському обліку підприємства в сумі 953074,13 грн, чим порушено ст. 3, ст. 8, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
За висновками вказаного акту зазначене вище порушення допущено з вини колишнього керівника підприємства ОСОБА_6, відповідальних осіб за ведення бухгалтерського обліку в частині розрахунків з контрагентами, зокрема по рах 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" бухгалтер ОСОБА_14 та по рах. 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" бухгалтер ОСОБА_15
У зв'язку із зазначеним, відповідно до вимог від 03.08.2011 року №24-06-14-17/5047 відповідачу необхідно було в подальшому своєчасно, на підставі первинних документів, відображати в обліку дебіторську та кредиторську заборгованість по розрахунках з контрагентами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в разі не спливу загального терміну позовної давності встановлено ст. 257 ЦК України, здійснити претензійно-позовну роботу щодо відшкодування вказаної дебіторської заборгованості (а.с.137-141).
Як встановлено з матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням вимог п. 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання КП "Чернівціводоканал" провести звірки з дебіторами та здійснити претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів в сумі 679827,71 грн, в іншому випадку стягнути з осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_16) винних у непроведенні претензійно-позовної роботи, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року №2939-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2939) визначає правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.
Згідно ст. 2 Закону №2939 головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Закону №2939 визначено основні функції органу державного фінансового контролю, відповідно до якої орган державного фінансового контролю, зокрема: 1) здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; 2) розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; 3) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.
Планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону №2939 та Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання.
Пунктом 35 вказаного Порядку визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.
Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
Отже, встановивши, що державному підприємству завдано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
Крім того, п. 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Пунктами 7, 8, 10 статті 10 Закону №2939 визначено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з статтею 15 Закону №2939, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Підпунктами 15, 17 п.6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011 визначено, що Державній фінансовій інспекції надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Проте, дане право варто розглядати у контексті з нормами статті 10 зазначеного вище Закону, які встановлюють обов'язок службових осіб об'єктів, що ревізуються, виконувати лише законні вимоги службових осіб Державної фінансової інспекції.
Отже, органи Державної фінансової інспекції під час пред'явлення підконтрольним установам, що ревізуються, вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства та обираючи спосіб усунення цих порушень повинні виходити з того, щоб при виконанні цих вимог у зазначений спосіб підконтрольні суб'єкти не вчиняли нових порушень чинного законодавства.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, інспекція має право пред'являти письмову вимогу про усунення виявленого ревізією порушення чинного законодавства.
Утім, відшкодування збитків, завданих державі, тобто фактично захист права держави, порушеного діями об'єкта контролю, може відбуватись лише в порядку позовного провадження, під час якого суд перевіряє і оцінює всі обставини, необхідні для встановлення наявності підстав для стягнення збитків.
Таким чином, про виявлені під час ревізії збитків фінансова інспекція зобов'язана зазначити про це в акті перевірки, однак ці збитки не можуть бути примусово відшкодовані шляхом зобов'язання сторони забезпечити стягнення чи повернення коштів.
Між тим, зміст спірного пункту 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 зводиться, як стверджували представники позивача під час судового розгляду, до зобов'язання відповідача стягнути з винних осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_16) матеріальну шкоду відповідно до статей 130-136 КЗпП України, оскільки претензійну роботу відповідачем здійснено, однак вона не дала очікуваних результатів, оскільки кошти в сумі 679827,71 грн є безнадійною заборгованістю підприємства, у зв'язку з закінчення строків давності для її стягнення в судовому порядку.
За висновком суду, виявлені в ході ревізії збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. При цьому правильність обчислення їх розміру, як і наявність підстав для їх стягнення, перевіряє суд, який розглядає цей позов. Тобто вказаний пункт вимоги пред'явлений позивачу без наявності у відповідача необхідних повноважень.
Окрім того, пункт 49 Порядку передбачає порядок пред'явлення цивільних позовів до винних працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі.
При цьому, виставляючи таку вимогу, позивач не враховує, що результат проведення претензійно-позовної роботи не може бути відомий заздалегідь, тобто вчинення таких дій не обов'язково призведе до усунення порушення. Водночас, як в акті ревізії та і у вимозі позивач не зазначає осіб, вина у вчиненні порушення яких встановлена під час ревізії, а осіб, які на думку позивача допустили вказане порушення, позивачем вказано лише у заяві про уточненні позовних вимог, що надана під час розгляду даної справи.
Крім того суд зазначає, що позивачем під час проведення ревізії відповідача не враховано, що попередньою перевіркою фінансово-господарської діяльності КП "Чернівціводоканал" за період 2008-2010 років та завершений звітний період 2011 року, яку проведено з 14.02.2011 року по 20.06.2011 року та зафіксовано актом від 25.06.2011року за №24-06/170 було встановлено це ж саме порушення, у зв'язку з чим, відповідно до вимог позивача від 03.08.2011 року №24-06-14-17/5047 відповідачу необхідно було в подальшому своєчасно, на підставі первинних документів, відображати в обліку дебіторську та кредиторську заборгованість по розрахунках з контрагентами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в разі не спливу загального терміну позовної давності встановленого ст. 257 ЦК України, здійснити претензійно-позовну роботу щодо відшкодування вказаної дебіторської заборгованості (а.с.137-141).
При цьому за висновками вказаного акту та вимоги, зазначене вище порушення було допущено з вини колишнього керівника підприємства ОСОБА_6, відповідальних осіб за ведення бухгалтерського обліку в частині розрахунків з контрагентами, зокрема по рах 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" бухгалтер ОСОБА_14 та по рах. 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" бухгалтер ОСОБА_15, тобто іншими особами ніж вказано позивачем у даній справі та ставиться питання про стягнення з інших винних осіб (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_16) матеріальну шкоду відповідно до статей 130-136 КЗпП України.
Так, згідно із ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Статтею 132 КЗпП України встановлено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві
Відповідно до статей 133, 134 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Таким чином, вказуючи на необхідність відшкодування шкоди з винних осіб в порядку статей 130-136 КЗпП України, інспекція, при цьому, не з'ясувала який вид відповідальності слід застосувати та не врахувала звільнення вказаних працівників з роботи на КП "Чернівціводоканал".
Аналіз вказаних норм не дає підстав для висновку про можливість їх застосування до спірних відносин.
Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного суду України, яка викладена у постанові №21-63а14 від 15.04.2014 року. Так, Верховний суду України зазначає, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, відповідно).
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний п.3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 07.05.2014 року №24-06-14-14/3570 не узгоджується з приписами законодавства України та наявними матеріалами справи, а відтак суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до визначених статтею 129 Конституції України основних засад судочинства та згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі судового розгляду справи, позивач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки позивач, будучи суб'єктом владних повноважень, не поніс жодних судових витрат, суд не вирішує питання про їх розподіл.
На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.О. Григораш
Постанова в повному обсязі складена 06 квітня 2015 р.