Справа № 161/2284/15-ц
Провадження № 2/161/1415/15
05 травня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П.
при секретарі - Акайомовій Т.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1,
прокурора Романішиної Т.Л.,
представника відповідача Ольхової А.В.,
представника відповідача Сорочук А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_4 до Прокуратури Волинської області, Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,-
Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Волинської області, Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позов мотивує тим, що він з 1996 по 2012 рік працював ректором Луцького біотехнічного інституту Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая. За його ловами, в 2012 році з ініціативи ректора ПВНЗ "Міжнародний науково-технічний університету імені академіка Юрія Бугая", виключно з особистих мотивів, було організовано щодо нього переслідування з метою усунення останнього із займаної посади, заволодіння належним йому майном та майном заснованих за його участю структур. З цією метою ОСОБА_4 тричі неправомірно було звільнено з посади ректора ЛБІ, по двох звільненнях на даний час Луцьким міськрайонним судом поновлено на роботі, і рішення набрали чинності, а також на адрес заснованих ним суб'єктів господарської діяльності пред'явлено ряд необґрунтованих позовів, а також ініційовано кримінальне переслідування.
Зокрема, 21 листопада 2012 року проти ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_7 відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 365 КК України, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012020020000016 та розпочато судове розслідування.
24 січня 2013 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України.
10 лютого 2013 року ОСОБА_4 під час наради, яку він проводив як керівник коледжу, був затриманий працівниками органів внутрішніх справ в м. Володимир-Волинському в приміщенні коледжу, і на автомобілі доставлено до м. Луцька. Внаслідок цього неправомірного звинувачення та затримання, останній переніс стрес, внаслідок чого погіршився стан здоров'я і він був госпіталізований в Луцьку міську клінічну лікарню.
13 лютого 2013 року, коли позивач перебував в лікарні, без належного обґрунтування було направлено подання в суд про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та під впливом працівників правоохоронних органів передчасно виписано з лікарні та в наручниках доставлено в суд.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 13 лютого 2013 року в задоволенні клопотання слідчого про обрання щодо позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було відмовлено, звільнено ОСОБА_4 з-під варти із залу суду та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Будучи звільненим з-під варти, позивач змушений був продовжити лікуватися вдома амбулаторно, а з 18 лютого по 20 лютого 2013 року продовжив лікування на денному стаціонарі в Липинській амбулаторії, та виписавшись з амбулаторії продовжував лікуватись амбулаторно вдома.
28 лютого 2013 року кримінальне провадження у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, передано до суду.
10 грудня 2013 року Луцьким міськрайонним судом ОСОБА_4 визнано не винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та винесено виправдувальний вирок. 13 березня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Волинської області вирок Луцького міськрайонного суду від 10.12.2013 року залишено без змін.
Таким чином, позивач вважає, що його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, і кримінальне провадження у даній справі тривало з 21 листопада 2012 року по 14 березня 2014 року тобто майже півтора року.
Внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, останньому спричинено значної моральної шкоди, яка виразилась у фізичних та моральних стражданнях. Так, сам факт притягнення до кримінальної відповідальності викликав у Волинській області великий резонанс, що супроводжувалось численними повідомленнями та публікаціями в засобах масової інформації.
Зокрема, під час досудового слідства та розгляду даного кримінального провадження в суді здійснювався постійний розголос інформації про вчинення мною службового злочину в пресі, інтернет-виданнях, по радіо та телебаченню. Крім цього, статті, фото- та відео матеріали, висвітлювали його як особу, що скоїла злочин, які до цього часу продовжують знаходитись на сайтах місцевих інтернет-видань, що негативно впливає на відновлення його соціальних зв'язків, та продовжує спричиняти моральну шкоду у вигляді моральних страждань.
Особливі моральні страждання позивачу було спричинено діями працівників правоохоронних органів при його затриманні, які виразились в намаганні утримання в принизливих умовах, нелюдському ставленні та принижені моєї гідності, що вчинені з грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 11 КПК України та ст. З Європейської конвенції з прав людини. Під час його затримання, яке відбулося 10 лютого 2013 року в м. Володимир-Волинський під час наради, яку позивач проводив як керівник коледжу, незважаючи на те, що він не чинив жодного опору, в присутності працівників коледжу ОСОБА_4 працівники міліції наділи кайдани та на автомобілі транспортували в м. Луцьк. Внаслідок таких дій працівників правоохоронних органів у нього виникло сильне хвилювання та стрес, що спричинило різке погіршення стану здоров'я, у зв'язку із чим він був доставлений не в ITT Луцького MB УМВС, а в кардіологічне відділення КЗ "Луцька міська клінічна лікарня" із діагнозом ішемічна хвороба серця, гіпертонічний криз, що викликало значні фізичні та моральні страждання.
Незважаючи на вік та критичний стан здоров'я позивача, а також відсутність жодних ризиків його втечі, позивача в лікарні продовжували утримувати в кайданах, крім цього, було приставлено конвой в складі 3-х співробітників міліції, які чергували у три зміни. В кайданах позивач знаходився впродовж всього перебування в лікарні, в тому числі і перебуваючи на лікарняному ліжку, і навіть тоді, коли проводилась діагностика та надавалось лікування. Також його пристебували кайданами до ліжка як вночі так і в день, що викликало дискомфорт та негативно позначалось на його стані здоров'я. Таке нелюдське ставлення до позивача привертало увагу не тільки медичного персоналу, але й всіх хворих, які там знаходились та відвідувачів і розцінювалось ними як вчинення ним особливо небезпечного злочину, що знову ж таки викликало значні фізичні та моральні страждання.
Також, значні моральні страждання були викликані намаганням слідчого безпідставно обрати щодо нього крайній запобіжний захід - тримання під вартою, під час його перебування в лікарні чим було поставлено під загрозу його життя та здоров'я.
Незважаючи на вік і критичний стан здоров'я позивача та відсутність ризиків, які б давали підстави обрання щодо нього самого суворого запобіжного заходу, слідчий прокуратури, подав клопотання в суд, про обрання запобіжного заходу у вигляді гримання під вартою.
Про незадовільний стан здоров'я позивача, як під час перебування в лікарні так і на час виписки з неї, свідчить те, що 13.02.2013 року будучи звільненим з під варти, він спочатку лікувався вдома амбулаторно, а з 18 лютого по 20 лютого 2013 року продовжив лікування на денному стаціонарі в Липинській амбулаторії, а виписавшись з амбулаторії продовжував лікуватись амбулаторно вдома.
А обраний судом запобіжний захід, хоч і був самим лояльним із тих, які передбачені законодавством, проте він обмежував свободу, оскільки позивач не мав права без дозволу слідчого, з лютого 2013 року по квітень 2014 року, залишати місце свого перебування, і всі свої дії щодо пересування змушений був погоджувати із слідчим, а в подальшому із судом, що створювало дискомфорт, подавленість та негативно позначалось на стані здоров'я, що викликало додаткові моральні та фізичні страждання.
Розгляд даного кримінального провадження на досудовому слідстві та в суді здійснювався з 21 листопада 2012 року по 14 березня 2014 року, тобто впродовж більше 16 місяців, під час якого ОСОБА_4 перебував в напруженому та дискомфортному стані, що негативно позначалась на стані його здоров'я, в зв'язку з чим він змушений був періодично звертатися в лікувальні заклади та проходити курси лікування, що підтверджують наступні документи: виписка із історії хвороби № 2470 реабілітаційно-відновлювального центру "Орбіта-2", де ОСОБА_4 перебував з 10.12.2012 року по 29.12.2012 року на стаціонарному лікування з діагнозом "ИСС. Стенокардия напряжения. ФК-2. Артеросклеротический кардиосклероз. НК-1. Гипертоническая болезнь 2 ст. Артериальная гипертензия 3. Риск 3. Распространенный остеохондроз. Аденома предстательной железы 1 ст."; листок непрацездатності № 227457 поліклініки Деснянського району м. Києва, з якого вбачається, що ОСОБА_4 з 25.01.2013 року по 01.02.2013 року перебував на амбулаторному лікуванні; довідка Комунального закладу "Луцька міська клінічна лікарня" від 02.09.2014 року з якої вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні з 10.02.2013 року по 13.02.2013 року; довідка Липинської амбулаторії загальної практики від 20.02.2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на амбулаторному прийомі на обстеженні у сімейного лікаря з діагнозу "ІХС. Стабільна стенокардія ІІ-ІІІ ФК..." Лікування проводилось на денному стаціонарі з 18.02.2013 року по 20.02.2013 року; листок непрацездатності № 644044 поліклініки Луцької ЦРЛ с. Липини Луцького району, з якого вбачається, що ОСОБА_4 з 11.04.2013 року по 19.04.2014 року перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом: "ГРВЛ. Гострий ринофарингіт".; виписка з медичної карти поліклініки Луцької ЦРЛ с. Липини Луцького району від 07.09.2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 з 6 по 7 вересня 2013 року перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом: "ГРВЛ. Гострий ринофарингіт. Гіпертонічний стан".; виписка з медичної карти № 3591 стаціонарного хворого Луцької ЦРЛ, неврологічне відділення, з якої вбачається, що 25.10.2013 року ОСОБА_4 поступив на стаціонарне лікування з діагнозом: "Транзторне порушення мозкового кровообігу. Церебрально-гіпертонічна хвороба 1 ст. II ст.", де перебував на лікуванні по 29.10.2013 року; довідка № 86 від 08.11.2013 року Липинської АЗПСМ від 08.11.2013 року, з якої вбачається, що з 7 по 8 листопада 2013 року ОСОБА_4 знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом "Гіпертонічна хвороба.".
Таким чином, в результаті неправомірних дій правоохоронних органів, які виразились в незаконному притягненні ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, незаконному затриманні, нелюдському поводженні під час затримання, у намаганні, незважаючи на обставини справи, обрати щодо нього крайній захід запобіжного заходу - тримання під вартою, постійного розголосу в пресі інформації про вчинення ним тяжкого службового злочину, тривалому відриві від звичного способу життя, руйнації життєвих планів та соціальних зв'язків, приниженні його честі, гідності та ділової репутації, ОСОБА_4 спричинено моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 100 000 грн.
Ухвалою суду від 23 березня 2015 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Державну казначейську службу України.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вимоги позову підтримав в повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Волинській області позов не визнала. Суду пояснила, що право на відшкодування шкоди та порядок відшкодування встановлюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Згідно цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, а право на таке відшкодування виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду, а також встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою. Оскільки позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про зміст заподіяної йому моральної шкоди, характер, обсяг і тривалість душевних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, про причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною йому моральною шкодою, то позов ОСОБА_4 є безпідставним. Разом з тим, вважає, що моральна шкода в розмірі 100 000,00 грн. не обґрунтована. А тому, просила в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача прокуратури Волинської області позов не визнала. Суду пояснила, що право на відшкодування шкоди та порядок відшкодування встановлюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Згідно цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, а право на таке відшкодування виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду, а також встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою. Оскільки позивачем не долучено до позову належні і допустимі докази на підтвердження причинного зв'язку між незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури та встановленим фактом погіршення стану здоров'я за час перебування під слідством та судом. Позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. порушують вимоги стосовно розумності та справедливості, як того вимагає ч. 2 ст. 23 ЦК України, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди не обґрунтований та значно завищений. А тому, просила в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача головного управління Державного казначейства України у Волинській області та Державного казначейства України Ольхова А.В. позов не визнала. Суду пояснила, що органи прокуратури діяли в межах своїх повноважень. Позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не зазначив причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір завданої йому шкоди, не підтверджено обсягу страждань. А тому, просила в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, втілено в конституційні та цивільно-правові норми - ст. 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 1176 ЦК України установлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Стаття 1 даного закону містить вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди, в тому числі і такі підстави, як незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Як вбачається з матеріалів справи 21 листопада 2012 року за заявою ОСОБА_7 було порушено кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012020020000016. 24.01.2013 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 13.02.2013 року в клопотанні слідчого про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено та застосовано відносно нього запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
10 грудня 2013 року Луцьким міськрайонним судом ОСОБА_4 визнано не винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та винесено виправдувальний вирок. 13 березня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Волинської області вирок Луцького міськрайонного суду від 10.12.2013 року залишено без змін.
В цілому ОСОБА_4 перебував під кримінальним переслідуванням з 24 січня 2013 року по 14 березня 2014 року, тобто 1 рік 1 місяць 22 дні.
Із виправдувального вироку від 10.12.2013 року встановлено, що на думку суду обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не доведено його винуватості поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонувалася стороною обвинувачення. Аналізуючи докази, на підставі яких стороною обвинувачення обґрунтовується обвинувачення ОСОБА_4 з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд вважає, що вони є суперечливими, здобутими із порушенням встановленого порядку та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Наявність грубих порушень вимог чинного законодавства під час проведення слідчих дій безсумнівно вказує на упередженість досудового розслідування і бажання у будь-який спосіб здобути докази винуватості ОСОБА_4 Крім того, із даним вироком погодився і апеляційний суд, залишивши вирок суду від 10.12.2013 року без змін.
В зв'язку з цим, твердження представників відповідачів про не встановлення факту незаконності дій органів досудового слідства щодо позивача є безпідставними.
Оскільки, щодо позивача винесено виправдувальний вирок, яким встановлено упередженість досудового розслідування, а тому, він має право на відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, передбаченої Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Згідно з п. 5 ст. 3 Закону, у наведених в статті 1 цього закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права.
Зазначене законодавство передбачає відшкодування такої шкоди (збитків) у повному обсязі, що відповідає положенню ст. 22 ЦК України.
Передбачене ч. 5 статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік" (ст. 8) з 1 січня 2015 року (на час вирішення справи) мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 1218 грн. З огляду на період перебування ОСОБА_4 під слідством і судом (майже 14 місяців) розмір відшкодування заподіяної йому моральної шкоди не повинен бути меншим, ніж (1218х14) 17 052,00 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що перебування ОСОБА_4 під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало страждань. А інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, юридичними особами, зашкодило його професійній діяльності.
Внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, останньому спричинено значної моральної шкоди, яка виразилась у фізичних та моральних стражданнях. Так, сам факт притягнення до кримінальної відповідальності викликав у Волинській області великий резонанс, що супроводжувалось численними повідомленнями та публікаціями в засобах масової інформації.
Зокрема, під час досудового слідства та розгляду даного кримінального провадження в суді здійснювався постійний розголос інформації про вчинення ОСОБА_4 службового злочину в пресі, інтернет-виданнях, по радіо та телебаченню. Крім цього, статті, фото- та відео матеріали, висвітлювали його як особу, що скоїла злочин, які до цього часу продовжують знаходитись на сайтах місцевих інтернет-видань, що негативно впливає на відновлення його соціальних зв'язків, та продовжує спричиняти моральну шкоду у вигляді моральних страждань.
В результаті неправомірних дій правоохоронних органів, які виразились в незаконному притягненні ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, незаконному затриманні, нелюдському поводженні під час затримання, у намаганні, незважаючи на обставини справи, обрати щодо нього крайній захід запобіжного заходу - тримання під вартою, постійного розголосу в пресі інформації про вчинення ним тяжкого службового злочину (а.с. 16-19), тривалому відриві від звичного способу життя, руйнації життєвих планів та соціальних зв'язків, приниженні його честі, гідності та ділової репутації, встановлено, що впродовж тривалого часу ОСОБА_4 був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватись до несприятливих обставин. Його нормальні життєві зв'язки були порушені, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, це вплинуло на загальний стан його здоров'я, що підтверджується медичною документацією (а.с. 20-27).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 9 Постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З врахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що моральна шкода підлягає частковому відшкодуванню в розмірі 20 000,00 грн.
Згідно з Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою КМУ від 21.12.2005 року № 1232 Державне казначейство України є юридичною особою. Відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.
Відповідно до п. 8 ст. 7, пунктів 1, 2 ст. 23 БК, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України "Про державний бюджет України".
Отже, відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету, тобто грошові суми відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що слід стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 20 000,00 грн. моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 58, 59, 60, 88, 107, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст. 56 Конституції України, ст.ст. 16, 1173-1176 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук