ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.05.2015Справа №910/6523/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Мотор»
до Публічного акціонерного товариства «Златобанк»
про зобов'язання закінчити переказ 300000 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін не з'явились.
На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Мотор» (далі - Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача закінчити переказ грошової суми у розмірі 300000 грн., відповідно до платіжного доручення № 1350 від 10.12.2014 за наступними реквізитами: отримувач - Жалковський Денис Вікторович, ІПН 2964201516, п/р 26201500051763, банк отримувача - AT «Златобанк», МФО 380612. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку № 3851-ЮР від 11.09.2012, що виявилось у невиконанні поданих Позивачем платіжних доручень.
Відповідач письмових заперечень проти позову не подав, у судові засідання представників не направив, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Відповідача про призначення справи до розгляду в засіданнях суду, про час і місце їх проведення, оскільки ухвали суду надсилалися на адресу місцезнаходження Відповідача згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП, а відтак, будь-які несприятливі наслідки такої неявки покладаються на Відповідача.
Позивач, у зв'язку з його місцезнаходженням (адреса офіційної реєстрації юр. особи) у м. Донецьк, повідомлявся про призначення його позову до розгляду через оприлюднення інформації на офіційному сайті Судової влади України (http://court.gov.ua/), і також ухвалу про порушення провадження у справі було розміщено в ЄДРСР, проте Позивач рухом поданого ним позову не цікавився, будь-яких додаткових пояснень та/або доказів до суду не подавав, представників не направив.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд приймає до уваги, що явка представників сторін у судові засідання обов'язковою не визнавалась. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні. Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, суд
11.09.2012 між Відповідачем (Банк) та Позивачем (Клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 3851-ЮР, відповідно до якого Банк відкрив Клієнту поточні рахунки № 26004300003851 та № 26003301003851 та зобов'язувався надавати позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування цих рахунків відповідно до умов Договору, внутрішніх положень Банку, чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
За умовами Договору Банк зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції, виконувати доручення Клієнта, що містяться в розрахунковому документі, в строки, передбачені чинним законодавством України, і також Банк отримав право використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку(-ах), гарантуючи їх наявність та проведення операцій відповідно до внутрішніх положень Банку, чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Даний Договір банківського рахунку є чинним (пункти 7.1 - 7.2), у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зворотного матеріали справи не містять.
З матеріалів справи та пояснень Позивача вбачається, що ним у період з 03.11.2014 по 27.11.2014 було ініційовано 17 грошових переказів, для чого до Банку були подані відповідні платіжні доручення про перерахування коштів з вищеописаних рахунків Позивача на вказані в платіжних дорученнях реквізити (повний перелік доручень наведено в позові, копії залучені до матеріалів справи), однак перекази здійснені не були.
У зв'язку з цим Позивачем було подано до Банку ще одне платіжне доручення від 10.12.2014 № 1350 на суму 300000 грн., яке також виконано не було, що і стало підставою для звернення Позивача до суду з позовом про зобов'язання виконати це платіжне доручення в примусовому порядку.
Отримання всіх вищевказаних платіжних доручень та прийняття їх Банком до виконання останнім не спростовано перед судом належними засобами доказування, проте станом на момент подання позову до суду та розгляду спору по суті переказ за ними проведений Відповідачем не був, у тому числі і за спірним платіжним дорученням № 1350 від 10.12.2014 на суму 300000 грн., хоча для його виконання на рахунку Позивача обліковувалась достатня сума грошових коштів, що підтверджено залученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахункам.
Отже, спірне платіжне доручення № 1350 від 10.12.2014 на суму 300000 грн. у встановлений строк усупереч ч. 3 ст. 1068 ЦК України, п. 8.1 ст. 8, п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та умовам Договору виконане не були та грошовий переказ завершений не був.
Вказаним невиконанням було порушене майнове право Позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточному рахунку позивача № № 26004300003851, відкритому у Банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Судом встановлено, що станом на момент подання до Банку спірного платіжного доручення № 1350 від 10.12.2014 на суму 300000 грн., у Банку не було достатніх підстав для його невиконання. Зворотного Відповідачем не доведено.
Разом з тим, позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 13.02.2015 № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО (далі - Фонд) прийнято рішення від 13.02.2015 № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Златобанк», згідно з яким строком на три місяці з 14.02.2015 по 13.05.2015 включно було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99, «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua), тому у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.
Таким чином, на час звернення Позивача до суду з даним позовом у Банку було введено тимчасову адміністрацію, а на час розгляду справи та винесення рішення - відбувається ліквідація Банку.
За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Пунктом 7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
За приписами частин 1-3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI, від 14.10.2014 № 1702-VII) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку Позивача, відкритому у Відповідача, на його інший рахунок є майновим зобов'язанням.
Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, Позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до Відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Крім того, відповідно до положень пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку та нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
Пунктом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
Виходячи зі змісту статей 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Згідно з частиною 4 статті 49 цього Закону у судовому порядку підлягають вирішенню будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів.
Таким чином, після початку процедури ліквідації Банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.
Крім того, суд також зазначає, що статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що операції з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів належить до банківських послуг, які дозволяється надавати виключно банку. Даною нормою також встановлено, що надання банківських послуг має право здійснювати банк на підставі банківської ліцензії.
Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.
Враховуючи те, що станом на момент розгляду даного спору НБУ відкликало банківську ліцензію у Банку, виконання спірної операції з перерахування коштів на підставі спірного платіжного доручення на виконання умов Договору банківського рахунку Відповідачем стало не можливим.
Відповідно до статті 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Виходячи з вищевикладеного суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
При цьому, Позивач може захистити свої майнові права за Договором в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У випадку необґрунтованої відмови в акцептуванні вказаної вимоги та включені до реєстру вимог кредиторів, Позивач на підставі ч. 4 ст. 49 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вправі буде звернутися до суду з відповідним позовом.
Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-35, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.05.2015
Суддя Сташків Р.Б.