14.05.2015 Справа № 907/323/15
Розглянувши матеріали справи
За позовом Прокурора Іршавського району, м. Іршава в інтересах держави в особі Відділу освіти Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава
до відповідача 1 Відділу управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради, м. Іршава
до відповідача 2 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Приборжавське Іршавського району
про визнання недійсним договору оренди та звільнення займаного приміщення.
Головуючий суддя Якимчук Л.М.
За участю представників сторін:
Від прокуратури - Бокоч О.М., начальник відділу захисту прав і свобод дітей;
Шерстяних О.О., прокурор відділу захисту прав і свобод дітей;
від позивача - не з'явився;
від відповідача 1- не з'явився.
від відповідача 2 - ОСОБА_1, фізична особа-підприємець.
Прокурор Іршавського району, м. Іршава звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Відділу освіти Іршавської районної державної адміністрації до відповідача 1, Відділу управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради, м. Іршава, до відповідача 2, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Приборжавське Іршавського району, про визнання недійсним договору оренди та звільнення займаного приміщення.
Прокурор у процесі позовні вимоги підтримав повністю, з підстав наведених у позовній заяві.
Стверджує, що сьомого травня 2013 року між Відділом управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради (орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, с. Приборжавське Іршавського району (орендар за договором) укладено договір оренди приміщень, частини будівель та іншого окремого індивідуально визначеного майна об'єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, міста, району № 235, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно вбудоване нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 будівля Довжанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що знаходиться на балансі відділу освіти районної державної адміністрації, загальною площею 97,45 кв. м. з порушенням вимог законодавства України, зокрема, Закону України „Про освіту". Відповідно до умов договору орендовані приміщення передаються з метою реалізації непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Головною метою навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти, тобто для навчально-виховного процесу та освітньої діяльності.
У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зазначено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 займається роздрібною торгівлею з лотків і на ринках іншими товарами (код КВЕД 47.89), а тому використання вказаного приміщення не за цільовим призначення призводить до зменшення потужностей навчального закладу, позбавлення можливостей реалізації конституційного права дітей на отримання освіти, розвиток їх здібностей та обдарувань, забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання.
У зв'язку з зазначеним вважає, що договір оренди має бути визнаний недійсним та зобов'язано відповідача 2 звільнити (повернути) орендоване приміщення.
Поряд з цим, на виконання вимоги ухвали суду від 09.04.2015 прокуратура надала суду письмові пояснення від 20.04.2015 №76/912 вих. 15 (1140) щодо звільнення відповідачем 2 оспорюваного приміщення (об'єкта оренди), де зазначила, що відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто після визнання недійсним договору укладеного між відповідачем 1 (Відділом управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради,) та відповідачем 2 (ФОП ОСОБА_1.), останній зобов'язаний звільнити об'єкт оренди (орендоване приміщення).
Прокурор нормативно обґрунтовує поставлені позовні вимоги ст. 121 Конституції України, ст. ст. 4, 18, 38, 63 Закону України „Про освіту", ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207, 291 Господарського кодексу України.
У ході судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених прокурором у позовній заяві та письмових поясненнях від 22.04.2015.
Вважає, що зайняття торгівлею непродовольчими товарами не є освітньою діяльністю, а відтак договір оренди шкільного приміщення з цією метою не може бути укладений із суб'єктом господарювання, саме тому договір оренди від 07.05.2013 №235 укладений з порушенням норм чинного законодавства і повинен бути визнаний недійсним.
Відповідач 1 (Відділ управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради) відзив на позов суду не надіслав, разом з тим його уповноважений представник проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві від 20.04.2015 №01-.40/281, поданого ним у судовому засіданні, підписаного головою Іршавської районної ради, де зазначено, що орендоване приміщення цокольного поверху Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів є підвальним приміщенням, жодним чином не задіяним у навчальному та науковому процесі навчального закладу. Вказане приміщення має окремий вхід, яким не користуються учні школи та не використовується в навчально-виховному процесі, а пункт 5 статті 63 Закону України „Про освіту" не містить обмежень щодо використання тимчасово вільних площ, що не пов'язані з навчальним і науковим процесом.
Відповідно до пункту 2 розділу 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної чи комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796, навчальними закладами можуть надаватись послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна та обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються та працюють у навчальному закладі.
Таким чином, відповідач 1 та Іршавська районна рада вважає, що надання в оренду тимчасово вільної та не задіяної в роботі навчального закладу площі в підвалі будівлі школи у даному випадку є ефективним засобом використання нежитлових приміщень спільної власності територіальних громад сіл, міста Іршавського району.
Зазначає, що відповідачем 2 умови договору оренди комунального майна району №235 від 07.05.2013 виконуються в повному обсязі, орендна плата сплачується вчасно.
Шостого травня 2015 року відповідач 2 (Фізична особа -підприємець ОСОБА_1.) надіслав суду заперечення на позовну заяву від 24.04.2015 № б/н, в яких позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Вказує на те, що в даному випадку відсутнє реальне порушення прав позивачів, оскільки вони не є власниками спірного майна та жодної шкоди майну (приміщенню школи) відповідачем 2 не нанесено. Наголошує, що за його рахунок проведено ремонт напівзруйнованого приміщення, яке ніколи в навчальних цілях не використовувалося (приміщення колишньої котельні).
Приміщення знаходилися в жалюгідному стані, постійно підтоплювалися, звідси поширювалася вологість, плісінь та грибок, що створювало антисанітарні умови та небезпеку для здоров'я дітей. Протягом всього часу експлуатації, школа не використовувала дані приміщення в навчально-виховному процесі, так як це практично неможливо та і необхідності в цьому не було. За дане приміщення сплачується немала орендна плата, отже держава отримує немалий дохід.
Посилається на те, що абзацом 2 пунктом 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальним закладам, іншим установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796, навчальними закладами можуть надаватися послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Вважає, що посилання прокурора Іршавського району на той факт, що у відповідача 2 відсутня ліцензія на здійснення освітньої діяльності, як на підставу для визнання договору оренди недійсним є необґрунтованим, оскільки така ліцензія передбачена для освітніх заклаладів, тобто для юридичних осіб. Фізична особа-підприємець таку ліцензію отримати не може. Просить у позові відмовити повністю.
Прокурор Іршавського району 26.03.2015 надіслав суду заяву про відкликання позовної заяви, що можна розцінити як відмову від позову, однак уповноважений представник (працівник обласної прокуратури) наполягав на розгляді справи по суті, а також позивач підтримав позов у повному обсязі (клопотання вх.№02.5.1-14/4403/15 від 09.04.2015).
Заслухавши представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд
Сьомого травня 2013 року між Відділом управління майном спільної власності територіальних громад сіл, міста району виконавчого апарату Іршавської районної ради (орендодавець за договором, відповідач 1 у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, с. Приборжавське Іршавського району (орендар за договором, відповідач 2 у справі) на підставі рішення районної ради від 23.04.2013 № 342 укладено договір № 235, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування окреме індивідуально визначене майно вбудоване нежитлове приміщення, площею 97,45 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 будівлі Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, що знаходиться на балансі відділу освіти районної державної адміністрації, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 78 097 грн.
Відповідно до п.1.2. договору майно передається в оренду з метою реалізації непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Згідно п.2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта передачі майна.
Пунктом 2.2. встановлено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається районна рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Фактичне користування орендарем предметом договору підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2013.
Відповідно до п.10.1. договору термін дії договору встановлюється з 24.04.2013 до 24.03.2016 включно. Строк оренди складає 2 роки 11 місяців з дати приймання за актом приймання-передачі.
Пунктом 1.1 Статуту Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Іршавської районної ради Закарпатської області, Довжанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Іршавської районної ради Закарпатської області знаходиться у спільній (комунальній) власності територіальних громад сіл, міста, району.
Відповідно до п. 1.5. Статуту засновником навчального закладу і власником приміщень, будівель, споруд, які є в користуванні навчального закладу, є Іршавська районна рада, а органом управління - управління освіти, молоді та спорту Іршавської районної адміністрації.
Отже, приміщення, передані в оренду, є майном що відноситься до комунальної власності району.
Частиною 4 та 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Частиною 1 статті 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" врегульовані питання, зокрема, щодо організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.
Згідно ст. 61 Закону України „Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Статтею 63 Закону України „Про освіту" встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Частиною 4 ст. 63 Закону України „Про освіту" встановлено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України „Про освіту" встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
При цьому частиною 2 статті 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передбачені об'єкти, які не можуть бути об'єктами оренди. Приміщення, передані в оренду згідно оспорюваного договору, до таких об'єктів не відносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року N 796 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності.
Частиною 2 пункту 8 постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
У судовому засіданні оглянуто матеріали інвентаризаційної справи № 32 для встановлення приміщень, які фактично орендуються відповідачем 2. Встановлено, що це підвальні приміщення цокольного поверху Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, з окремим входом з вулиці, яким не користуються учні школи, не задіяні у навчальному та науковому процесі навчального закладу, безпосередньо не використовуються в навчально-виховному процесі, не підпадають під заборону, встановлену п.5 ст. 63 Закону України „Про освіту" щодо передачі таких приміщень в оренду.
Прокурор вважає, що укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 договір оренди від 07.05.2013 слід византи недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки його зміст суперечить Закону України „Про освіту", а також інтересам держави та суспільства.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст.215, 216 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частинами 2 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1- 3, 5-6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських догорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч вказаним приписам норм процесуального права, прокурор не надав суду доказів, які підтверджують наявність підстав для визнання спірного договору недійсним та зобов'язання відповідача 2 звільнити орендоване нежитлове приміщення.
Врахувавши фактичне розташування орендованих приміщень - підвальне приміщення цокольного поверху, не пов'язаність їх з навчальним та науковим процесом, відсутність законодавчих обмежень щодо використання тимчасово вільних площ, що не пов'язані із навчальним і науковим процесом суд прийшов до висновку про відповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним. Як наслідок, не підлягає задоволенню і вимога про звільнення займаного приміщення.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позову повністю .
Відповідно до п. 4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
Судовий збір у розмірі 2436 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Відділу освіти Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава (90100, м. Іршава, вул.Шкільна, 7 код ЄДРПОУ 36990540) в доход Державного бюджету України, а саме (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 19.05.2015
Головуючий суддя Л. М. Якимчук