18.05.15р. Справа № 904/3216/15
За позовом Приватного підприємства "Євробуд" (м. Орджонікідзе, Дніпропетровської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)
про стягнення суми інфляційних збитків та 3% річних у загальному розмірі 123 885 грн. 12 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Аржанухін В.Л. - представник (довіреність б/н від 07.04.2014)
Білан Є. А. - представник (довіреність б/н від 01.09.2014)
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "Євробуд" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (далі - відповідач) суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 123 885 грн. 12 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 113 487 грн. 37 коп. - інфляційні втрати;
- 10 397 грн. 75 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Приватного підприємства "Євробуд" основну заборгованість у розмірі 2 262 645 грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 25 368 грн. 39 коп.. та інфляційні у розмірі 73 373 грн. 17 коп. та 47 227 грн. 74 коп. судового збору.
В подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2014 розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 згідно наступного графіку:
- до 15 серпня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 вересня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 жовтня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 листопада 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 грудня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 січня 2015 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 лютого 2015 року - 301 076 грн. 80 коп.
- до 15 березня 2015 року - 301 076 грн. 80 коп.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2014 по справі № 904/6626/14 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Приватного підприємства "Євробуд" 3% річних у розмірі 30 528 грн. 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 262 621 грн. 72 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 863 грн. 01 коп.
Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2015, зокрема, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2014 по справі № 904/6626/14 залишено в силі.
У вказаному рішенні суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних по 15.10.2014. Позивач посилається на те, що фактично рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 у повному обсязі було виконане 13.03.2015. Так, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по лютий 2015 року в сумі 113 487 грн. 37 коп. та 3% річних за період з 16.10.2014 по 13.03.2015 в сумі 10 397 грн. 75 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 29.04.2015.
Представники сторін у судове засідання 29.04.2015 не з'явилися.
Від відповідача 29.04.2015 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представник відповідача буде знаходитися у відрядженні в іншому судовому засіданні.
Від позивача 29.04.2015 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представник позивача буде знаходитися також у відрядженні.
Вказані клопотання були задоволені судом.
Так, ухвалою суду від 29.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі, а також задоволенням клопотань позивача та відповідача.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Так, у судовому засідання 18.05.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду від 28.04.2015 також були виконані позивачем у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 18.05.2015 вдруге не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника, у зв'язку з призначенням в цей день іншого судового засідання, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Заява відповідача про перенесення слухання справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки це вже друге клопотання про відкладення розгляду справи, а протягом цього часу жодного доказу на спростування позовних вимог позивача відповідачем до справи не долучено, відзиву на позов також не надано, а клопотання відповідача, у даному випадку, може вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 та від 29.04.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, а отже, зокрема, у відповідача було достатньо часу для долучення до справи своїх заперечень та доказів на підтвердження своєї правової позиції.
Крім того, судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.
Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Приватного підприємства "Євробуд" основну заборгованість у розмірі 2 262 645 грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 25 368 грн. 39 коп.. та інфляційні у розмірі 73 373 грн. 17 коп. та 47 227 грн. 74 коп. судового збору.
В подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2014 розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 згідно наступного графіку:
- до 15 серпня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 вересня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 жовтня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 листопада 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 грудня 2014 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 січня 2015 року - 301 076 грн. 81 коп.
- до 15 лютого 2015 року - 301 076 грн. 80 коп.
- до 15 березня 2015 року - 301 076 грн. 80 коп.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2014 по справі № 904/6626/14 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Приватного підприємства "Євробуд" 3% річних у розмірі 30 528 грн. 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 262 621 грн. 72 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 863 грн. 01 коп.
Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2015, зокрема, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2014 по справі № 904/6626/14 залишено в силі.
У вказаному рішенні суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних по 15.10.2014. Позивач посилається на те, що фактично рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2014 по справі № 904/1954/14 у повному обсязі було виконано лише 13.03.2015. Так, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по лютий 2015 року в сумі 113 487 грн. 37 коп. та 3% річних за період з 16.10.2014 по 13.03.2015 в сумі 10 397 грн. 75 коп.
Отже, проаналізувавши обставини справи, судом визначено, що ухвалою суду від 17.07.2014 було розстрочено виконання рішення суду від 24.04.2015 на вісім платежів, при цьому суми, визначені в ухвалі до сплати до 15 числа кожного з місяців розстрочки, визначені з урахуванням як основного боргу, так і інфляційних втрат та інших сум.
При цьому, у позовній заяві позивач виокремив із вказаних платежів суму основного боргу, шляхом визначення із загальної суми стягнення з відповідача за рішенням суду від 24.04.2014 процентного відношення сум основного боргу та інших сум, що були стягнуті за рішенням суду. Так, позивачем було визначено, що частка основного боргу в загальній сумі, що була стягнута з відповідача на користь позивача у справі № 904/1954/14 складає 94%.
З вказаною думкою позивача суд не може погодитись, оскільки вказаний процент складає не рівно 94%, а за рахунок здійсненого заокруглення у підсумку виникають дуже суттєві викривлення сум, що є недопустимим.
Так, проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мали місце, надавши оцінку всім вказаним обставинам у їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що для об'єктивного та правильного визначення складової основного боргу у щомісячних платежах за ухвалою суду від 17.07.2014 слід виходити з того, що у рішенні суду від 24.04.2014 було встановлено, що сума основного боргу складає 2 262 645 грн. 16 коп., а внаслідок розстрочення виконання вказаного рішення суду, суму боргу було розбито на вісім платежів, а отже для чіткого визначення складової основного боргу в щомісячних оплатах відповідача за затвердженим судом графіком, слід суму основного боргу розділити на 8 платежів (2 262 645,16 / 8 = 282 830,645), а отже саме по 282 830,645 грн. позивачем здійснювалось погашення заборгованості перед позивачем протягом періоду з 14.10.2014 по 13.03.2015, що розглядається у даній справі.
При цьому, суд звертає увагу, що у рамках даної справи не досліджується обставини перших трьох платежів, що були предметом розгляду у справі № 904/6626/14, а досліджуються лише обставини невиконання рішення суду від 24.04.2014 в період з 16.10.2014 по 13.03.2015, що є спірним періодом у даному судовому провадженні.
З урахуванням того, що у попередніх судових справах було встановлено факт наявності основного боргу, визначено щомісячні суми, що підлягають до сплати, а також визначено період до якого були проведені нарахування інфляційних втрат та 3% річних за невиконання рішення суду від 24.04.2014, судом вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
При цьому, згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі № 904/1954/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 904/3216/15, не можуть йому суперечити.
Не доводять також обставини, що були встановлені у рішенні суду по справі №904/6626/14.
Рішенням суду у справі № 904/1954/14 встановлено факт настання терміну оплати за договорами підряду, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеними між сторонами договорами.
При цьому, позивач посилається на те, що фактично рішення суду було виконане у повному обсязі відповідачем лише 13.03.2015, що підтверджується банківськими виписками (а.с.21-27).
Так, в матеріалах справи наявні докази оплати виконаних робіт по договорам підряду після винесення рішення по справі № 904/1954/14, з урахуванням його розстрочення на 8 місяців наступним чином:
- 14.10.2014 в сумі 301 076 грн. 81 коп. (а.с.21);
- 13.11.2014 в сумі 301 076 грн. 81 коп. (а.с.22);
- 12.12.2014 в сумі 301 076 грн. 81 коп. (а.с.23);
- 16.01.2015 в сумі 301 076 грн. 81 коп. (а.с.24, 27);
- 12.02.2015 в сумі 301 076 грн. 81 коп. (а.с.25);
- 13.03.2015 в сумі 301 076 грн. 80 коп. (а.с.26).
Як було зазначено вище, суд виходить із того, що в кожному вказаному платежі частка основного боргу складала 282 830,645 грн. При цьому, у позовній заяві та розрахунку позивач зазначає, що станом на початок спірного періоду у даній справі основний борг за рішення суду від 24.04.2014 складав 1 415 061 грн. 00 коп., при цьому, як було зазначено вище, вказаний висновок суд сприймає критично, оскільки за рахунок заокруглення (94%) позивачем було суттєво викривлена фактична сума заборгованотсі.
Так, позивачем зазначено, що за графіком, затвердженим ухвалою суду від 17.07.2014 відповідачем було здійснено три платежі, а отже суд виходить із того, що станом на початок спірного періоду у даній справі сума основного боргу складала 1 414 153 грн. 225 коп. (2 262 645,16 - (282 830,645х3)).
Так, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Згідно з абзаців 3, 4 пункту 7.1. Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини 2 статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (пункт 7.2. Постанови № 14).
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині, з урахуванням також надання розстрочки виконання рішення суду та, як вбачається зі змісту пункту 7.2. Постанови № 17 незалежно від її наявності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.
Відповідно до пункту 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Враховуючи дане положення, дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначеними позивачем періодами, судом встановлено, що вказані розрахунки не відповідають вказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було включено до періоду нарахування дні оплати, крім того, як було зазначено вище, судом не прийнято до уваги виділення 94% із суми платежу у якості частки основного боргу, а отже вихідні дані у вказаних розрахунках також не відповідають обставинам справи, як наслідок розрахунки, здійснені позивачем, визнаються судом необґрунтованими.
Згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Так, враховуючи вказані положення та визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, судом проведено наступний розрахунок та визначені наступні суми інфляційних втрат по кожному періоду:
- в період з 16.10.2014 по 12.11.2014 сума боргу складала 1 414 153 грн. 23 коп., а отже інфляційні втрати за жовтень 2014 року складають 33 939 грн. 68 коп.;
- в період з 13.11.2014 по 11.12.2014 сума боргу складала 1 131 322 грн. 58 коп., а отже інфляційні втрати за листопад 2014 року складають 21 495 грн. 13 коп.;
- в період з 12.12.2014 по 15.01.2015 сума боргу складала 848 491 грн. 94 коп., а отже інфляційні втрати за грудень 2014 року складають 25 454 грн. 76 коп.;
- в період з 16.01.2015 по 11.02.2015 сума боргу складала 565 661 грн. 29 коп., а отже інфляційні втрати за січень 2015 року складають 17 535 грн. 50 коп.;
- в період з 12.02.2015 по 12.03.2015 сума боргу складала 282 830 грн. 65 коп., а отже інфляційні втрати за лютий 2015 року складають 14 990 грн. 02 коп.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом визначено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за загальний період з жовтня 2014 року по лютий 2015 року складає 113 415 грн. 09 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 113 415 грн. 09 коп.
Як було зазначено вище, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:
- в період з 16.10.2014 по 12.11.2014 сума боргу складала 1 414 153 грн. 23 коп., а отже 3% річних за цей період складають 3 254 грн. 49 коп.;
- в період з 13.11.2014 по 11.12.2014 сума боргу складала 1 131 322 грн. 58 коп., а отже 3% річних за цей період складають 2 696 грн. 58 коп.;
- в період з 12.12.2014 по 15.01.2015 сума боргу складала 848 491 грн. 94 коп., а отже 3% річних за цей період складають 2 440 грн. 87 коп.;
- в період з 16.01.2015 по 11.02.2015 сума боргу складала 565 661 грн. 29 коп., а отже 3% річних за цей період складають 1 255 грн. 30 коп.;
- в період з 12.02.2015 по 12.03.2015 сума боргу складала 282 830 грн. 65 коп., а отже 3% річних за цей період складають 674 грн. 14 коп.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом визначено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача за загальний період прострочення з 16.10.2014 по 12.03.2015 складає 10 321 грн. 38 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 10 321 грн. 38 коп.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн. 00 коп. При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 2 477 грн. 71 коп. згідно з платіжним дорученням № 38 від 08.04.2015 (а.с.10), в той час, як при ціні позову в 123 885 грн. 12 коп. підлягав до сплати судовий збір в сумі 2 477 грн. 70 коп.
Таким чином, при звернені з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 0 грн. 01 коп. (2 477,71 грн. - 2 477,70 грн.).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 0 грн. 01 коп.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 56; ідентифікаційний код 35537363) на користь Приватного підприємства "Євробуд" (53300, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вул. Тітова, 1-А; ідентифікаційний код 30093068) - 113 415 грн. 09 коп. - інфляційних втрат, 10 321 грн. 38 коп. - 3% річних, 2 474 грн. 73 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Євробуд" (53300, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вул. Тітова, 1-А; ідентифікаційний код 30093068) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 38 від 08.04.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко