Ухвала
13 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,
Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна, про визнання договору споживчого кредиту, договору іпотеки, договору поруки недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року,
У червні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки. Вимоги обґрунтовані тим, що 22 травня 2006 року між ОСОБА_3 та банком укладено кредитний договір № 014/0075/74/53826, який є недійсним у зв'язку з тим, що умовами договору встановлено обов'язок позичальника здійснювати розрахунки за отримані послуги в готівковій іноземній валюті, що є порушенням чинного в момент укладення договору законодавства України, та відсутністю у банку на момент укладення договору індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - НБУ), яка б дозволяла використовувати готівкову іноземну валюту на території України як засіб платежу при оплаті послуг, а саме сплати процентів за кредит. Також з метою забезпечення зазначеного кредитного договору 22 травня 2006 року між ОСОБА_3 та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на квартири АДРЕСА_1 м. Одесі. Крім того, 22 травня 2006 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 22 травня 2006 року. На думку позивачів, у зв'язку з недійсністю основного кредитного зобов'язання вказані договори забезпечення також є недійсними.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 22 травня 2006 року № 014/0075/74/53826, укладений між ОСОБА_3 та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Визнано недійсним договір іпотеки від 22 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». У порядку застосування недійсності виключено з Державного реєстру іпотек запис від 26 травня 2010 року за № 3238123 про державну реєстрацію договору іпотеки від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. Визнано недійсним договір поруки від 22 травня 2006 року, укладений між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4, ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2006 року № 014/0075/74/53826 у розмірі 11 381 доларів 70 центів США.
У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Судами встановлено, що 22 травня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено договір № 014/0075/74/53826, згідно з умовами якого останній отримав споживчий кредит у розмірі 213 230 доларів США, що еквівалентно 1 076 811 грн 50 коп., зі сплатою 13,25 % річних за користування кредитними коштами, строком до 22 травня 2026 року.
Отримання кредиту підтверджується заявою на видачу готівки від 23 травня 2006 року № 5.
З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на незавершені будівництвом квартири АДРЕСА_1 у м. Одеса.
Також у забезпечення вказаного кредитного договору 22 травня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, а отже, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня, і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, що дозволяла б використовувати позивачам готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань, яка була відсутня у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на момент укладення спірних договорів.
Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з п. 1 глави 3 розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ від 10 серпня 2005 року № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів та ін.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України наведених вимог закону не врахували, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не встановили, зокрема, належним чином не перевірили наявність в банку ліцензії та відповідних дозволів на здійснення операцій з валютними цінностями, й дійшли передчасного висновку про незаконність зобов'язання позивачів здійснювати валютно-обмінні операції шляхом обміну гривні на іноземну валюту - долари США, для сплати тіла кредиту та процентів за користування ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
І.К. Парінова
О.В. Ступак