13 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,
Завгородньої І.М., Нагорняка В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року,
У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 21 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 1301/0408/88-051, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 30 тис. доларів США.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку банку квартиру НОМЕР_1, загальною площею 35,3 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, по АДРЕСА_1.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладений договір факторингу. У цей же день ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало договір факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи».
ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 01 квітня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 155 616 грн 27 коп., на погашення якої ТОВ «Кредитні ініціативи» просило звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року, у позові відмолено.
У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.
Відмовляючи у позові, суди керувалися Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Вказані вимоги судами не дотримано.
Із матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 1301/0408/88-051, відповідно до п. п. 1.1, 1.3 якого остання отримала кредит у розмірі 30 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 20 квітня 2018 року. Згідно з п. 3.1 позичальник зобов'язався погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення на позичковий рахунок НОМЕР_2 щомісяця грошових коштів у розмірі 250 доларів США відповідно до графіка погашення кредиту (а. с. 27−35).
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 21 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру НОМЕР_1, загальною площею 35,3 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 04 березня 1997 року згідно з розпорядженням від 04 березня 1997 року № 142 та зареєстрованого в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» у книзі 34 за НОМЕР_4, реєстраційний НОМЕР_5 (а. с. 42−49).
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу № 15, згідно з умовами якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «ФК «Вектор Плюс» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками (а. с. 11−17).
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками (а. с. 18−26).
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 01 квітня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 19 469,07 доларів США, що еквівалентно 155 616 грн 27 коп. (а. с. 57).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання − звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 33 Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з п. 11 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 40 Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами − резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підставою для прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти. У пояснювальній записці до проекту зазначеного закону вказувалося, що через знецінення національної валюти десятки тисяч людей не мають можливості обслуговувати кредитні зобов'язання за споживчими кредитами в іноземній валюті. Банки та інші фінансові установи масово звертають стягнення і примусово вилучають у таких боржників рухоме і нерухоме майно. Це викликає гостре незадоволення у людей і напруження у суспільстві.
Отже, зазначений закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України, шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та пропонувалося мінімалізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.
Основною метою прийняття вказаного закону, як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.
Проаналізувавши норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», можна зробити висновок, що вони містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття «мораторій» є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.
Тобто зазначена заборона на звернення стягнення на предмет іпотеки має тимчасовий характер і не є підставою для відмови у позові.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15.
Матеріали цивільної справи містять докази того, що ОСОБА_6 отримала кредит в іноземній валюті на споживчі цілі, квартира по АДРЕСА_1 не перевищує 140 кв. м і виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_6 за споживчим кредитом, зазначене житлове приміщення передане банку в іпотеку. Банком надано докази неналежного виконання відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором.
Разом з тим судами не встановлено, чи використовується ОСОБА_6 вказана квартира як місце постійного проживання, чи має вона інше нерухоме житлове майно у власності та чи не є вона суб'єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Ситнік
Судді: Є.П. Євграфова
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
В.А. Нагорняк