13 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Народно-фінансова страхова компанія «Добробут» про стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 січня 2015 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що працював у Приватному акціонерному товаристві «Народно-фінансова страхова компанія «Добробут» (далі - ПрАТ «НФСК «Добробут») на посаді фахівця дирекції у м. Харкові з 01 червня 2011 року по 10 березня 2014 року та отримував щомісячно заробітну плату на пластикову картку у сумі 3 500 грн.
З вересня 2012 року ПрАТ «НФСК «Добробут» заробітну плату позивачу не виплачувало, посилаючись на скрутне матеріальне становище, однак позивач продовжував виконувати свої обов'язки.
07 березня 2014 року позивач подав до відповідача заяву про звільнення з посади з 10 березня 2014 року за ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням ПрАТ «НФСК «Добробут» законодавства про працю та порушення умов трудового договору.
З наказом про звільнення позивач не ознайомлений.
Після припинення трудового договору відповідач повинен був виплатити позивачу вихідну допомогу та заборгованість із заробітної плати за період з вересня 2012 року по березень 2014 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 січня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2014 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 21 січня 2015 року, оскільки вони законні та обґрунтовані.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Відповідно до п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого Наказом Міністерства праці, юстиції і фінансів України від 26 червня 1993 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за № 76 (далі - Положення) сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до ст. 102-1 КЗпП України, ст. 19 Закону України «Про оплату праці», п. 5 Положення працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
За змістом вказаних норм робота за сумісництвом можлива лише на умовах трудового договору. Ця робота повинна виконуватись у вільний від основної роботи час. Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органом про зарахування працівника на роботу.
Відповідно до п. п. 1.1, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці, юстиції, соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх підприємствах, в установах, організаціях. Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.
Судами попередніх інстанцій встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах з Харківським національним педагогічним університетом (далі - ХНПУ) імені Г.С.Сковороди.
Так, доказами роботи за сумісництвом є: укладення трудового договору, оформлене наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу за конкретною спеціальністю, кваліфікацією, посадою з включенням цієї посади до штатного розпису; встановлення норми робочого часу та розміру заробітної плати; за бажанням працівника запис про роботу за сумісництвом у трудовій книжці.
Таких доказів позивач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав. До того ж пояснив, що документи, які б підтверджували наявність між ним і ПрАТ «НФСК «Добробут» трудових правовідносин у ПрАТ «НФСК «Добробут» були вилучені правоохоронними органами. Де вони наразі знаходяться, йому не відомо.
Доводи позивача про перерахування ПрАТ «НФСК «Добробут» коштів за застраховану особу ОСОБА_4 за І, ІІ, ІІІ, ІV квартал 2011 року, І, ІІ, ІІІ квартал 2012 року не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки такі перерахування саме по собі не свідчать про наявність між сторонами саме трудових відносин. Крім того, представництво, яке позивач здійснював від імені ПрАТ «НФСК «Добробут» за довіреностями, носило цивільно-правовий характер.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко Є.П. Євграфова І.М. Завгородня