іменем україни
13 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мартинюка В.І.,
суддів: Кадєтової О.В., Мазур Л.М.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та зобов'язання до вчинення дій,
за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2014 року,
У квітні 2013 року прокурор Личаківського району м. Львова звернувся із указаним позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради, який уточнив у процесі розгляду справи, та остаточно просив:
- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1, здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») 21 листопада 2008 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 від 11 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3;
- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1, проведену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року;
- зобов'язати ОСОБА_3 здійснити демонтаж гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 21 листопада 2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було зареєстровано право власності на спірний гараж за ОСОБА_3 на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року, яке в подальшому було скасоване рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року.
Оскільки на даний час встановлено, що відповідач ОСОБА_3 незаконно набув право власності на зазначене нерухоме майно, вважав, що проведена державна реєстрація права власності є незаконною та підлягає скасуванню.
Виходячи з того, що право власності ОСОБА_3 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 набуто та зареєстровано незаконно, тому підлягає і визнанню недійсним договір купівлі-продажу гаража від 11 грудня 2008 року, укладений між відповідачами: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також скасуванню державна реєстрація права власності на цей гараж за новим власником ОСОБА_4
У зв'язку з тим, що спірний гараж площею 34,9 кв. м був самовільно збудований ОСОБА_3 на земельній ділянці, яка йому не надавалася для цих цілей, позивач вважав, що гараж має бути демонтований саме відповідачем ОСОБА_3
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на гараж літ. «Б-1», площею 34, 9 кв. м по АДРЕСА_1, проведеної ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 21 листопада 2008 року, відмовлено у зв'язку із спливом позовної давності.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 від 11 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на гараж літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1, проведеної ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року; зобов'язання ОСОБА_3 здійснити демонтаж гаража літ. «Б-1», площею 34,9 кв. м по АДРЕСА_1 -відмовлено за безпідставністю вимог.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2014 року апеляційну скаргу Львівської міської ради, до якої приєднався прокурор Личаківського району м. Львова, відхилено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний гараж, керувались ч. 1 ст. 261 ЦК України та виходили з того, що про обставини проведення державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_3 позивачу та прокурору було відомо ще в січні 2009 року, а тому не можна визнати поважними наведені прокурором причини пропуску строку на звернення до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині, суди попередніх інстанцій, врахувавши роз'яснення, викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року в справі № 6-107цс12, виходили з того, що Львівська міська рада учасником оспорюваного договору купівлі-продажу від 11 грудня 2008 року не була, а віндикаційний позов до суду не подавався, дійшли висновку про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушеного, на його думку, державного інтересу, у зв'язку із чим відсутні підстави як для визнання недійсним договору купівлі-продажу, так і похідної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині покладення обов'язку на ОСОБА_3 здійснити демонтаж спірного гаража, суди дійшли висновку, що на даний час він не є власником зазначеного нерухомого майна, і таке майно належить на праві власності іншій особі; також суди зазначили про недоведеність прокурором, що наявні відхилення при здійсненні будівництва гаража настільки суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, чи істотно порушують будівельні норми і правила, що в інший спосіб, крім демонтажу, їх неможливо усунути.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають із наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року задоволено позов ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на гараж загальною площею 34,9 кв. м, позначений в технічному паспорті під літ. Б-1, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 6-9).
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 листопада 2008 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на підставі вказаного рішення суду здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на гараж літ. «Б-1», загальною площею 34,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 грудня 2008 року ОСОБА_3 відчужив спірний гараж на користь ОСОБА_4; на підставі укладеного договору ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12 грудня 2008 року проведено державну реєстрацію права власності на вказаний гараж за відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 11-12, 13).
Разом з тим рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2012 року скасовано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2008 року в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на спірний гараж і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цієї вимоги.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор, зокрема, просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, посилаючись на те, що право на звернення у нього виникло лише після ухвалення рішення апеляційного суду Львівської області 06 серпня 2012 року, яким фактично було встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.
Визнаючи неповажними наведені прокурором причини пропуску строку на звернення до суду, суди попередніх інстанцій, керуючись вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України, виходили з того, що про обставини проведення державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_3 позивачу та прокурору було відомо ще в січні 2009 року, оскільки вони брали участь у розгляді апеляційної скарги на рішення місцевого суду про визнання права власності за ОСОБА_3 на спірний гараж, і до матеріалів справи вже тоді було долучено правовстановлюючі документи на гараж та договір купівлі-продажу гаража, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Колегія суддів касаційного суду не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Крім того, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.
Оскільки саме з 06 серпня 2012 року прокурору стало відомо, що право власності ОСОБА_3 на гараж набуто неправомірно, а отже, набуття та реєстрація права власності ОСОБА_3 на вказаний гараж порушує права Львівської міської ради, тому початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про обставини проведення державної реєстрації права власності на гараж за ОСОБА_3, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт неправомірного набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року в справі № 3-18гс13, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний гараж у зв'язку із спливом позовної давності.
Крім того, колегія суддів касаційного суду не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в іншій частині за їх безпідставністю виходячи з наступного.
Згідно із ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 330, 338).
Прокурор Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся із позовом, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного гаража від 11 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на гараж з підстав незаконного набуття права власності ОСОБА_3 на спірний гараж.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Однак статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Разом з тим на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Відповідно до абз. 3, 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, зважаючи на те що земельна ділянка при будівництві гаража не вибула з власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, остання є заінтересованою особою, оскільки вчиненням правочину порушено її права, а тому вона наділена правом вимагати визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного гаража від 11 грудня 2008 року, і до даних відносин не можуть бути застосовані ст. ст. 387, 388 ЦК України.
Крім того, прокурором обрано спосіб захисту порушеного права Львівської міської ради шляхом зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати самовільно збудований ним гараж.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, Львівська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщений спірний гараж, має право вимагати його демонтажу саме особою, яка його збудувала.
З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій на вказані вище обставини справи уваги не звернули, не сприяли всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Мартинюк
Судді: О.В. Кадєтова
Л.М. Мазур
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук