"12" травня 2015 р. м. Київ К/800/3534/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф., (суддя-доповідач),
Малиніна В.В.,
Швеця В.В.,
провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Південної митниці про визнання незаконним та скасування наказу, про поновлення на посаді за касаційною скаргою Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року, -
27.09.2010 року ОСОБА_4 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Південної митниці Державної Митної Служби України №704-к від 17.09.2010 року в частині його звільнення з роботи (посади) згідно з п.1 ст.36 КЗпП України ( за угодою сторін) та зобов'язати відповідача поновити його на посаді - головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса-вантажний» Південної митниці Державної Митної Служби України.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року.
Не погоджуючись з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року, Південна митниця звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про часткове задоволення касаційної скарги, на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.
В п'ятницю 17.09.2010р. після закінчення робочого дня приблизно о 21.00 годині позивачу зателефонував заступник начальника відділу митного оформлення ОСОБА_5 та повідомив, що його розшукує начальник митного поста «Одеса-вантажний» ОСОБА_6 Позивач відразу ж зателефонував ОСОБА_6, який повідомив, що його викликає до головного офісу митниці ТВО начальника Південної митниці ОСОБА_7
Приблизно о 22.20 годині позивач увійшов до сл.кабінету ОСОБА_7, де у присутності ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомив йому про те, що у зв'язку з порушенням усного розпорядження комісії ДМСУ, керівництвом митниці прийнято рішення про звільнення його з роботи та одночасно запропонував добровільно написати заяву про звільнення з роботи за згодою сторін. У разі ж не написання такої заяви, ОСОБА_7 погрожував ініціювати службове розслідування за даним фактом та передати матеріали до прокуратури, та пообіцяв позивачу, що останній однаково буде звільнений в понеділок 20.09.2010р. але вже за «статтею».
Враховуючи тиск з боку керівника митниці та неспроможність в такий пізній час тверезо оцінити ситуацію та отримати правову допомогу, позивач близько 22.30 годині власноручно написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. Однак, на наступний робочий день в понеділок, т.б. 20.09.2010р., позивач подав до Південної митниці свою письмову заяву про відкликання попередньо поданої ним заяви про звільнення, оскільки при її написанні він не мав дійсного наміру звільнятися з роботи.
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Південної митниці ОСОБА_7 від 17.09.2010р. №704-к відповідно до поданої письмової заяви звільнено позивача із займаної посади головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса-вантажний» Південної митниці, за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.
Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття вищевказаного наказу від 17.09.2010р. №704-к.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, виходячи з того, що у позивача, у даному конкретному випадку, не було реального наміру припинення трудових відносин, а його волевиявлення, викладене у заяві від 17.09.2010р., не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Проте, перевіривши матеріали справи щодо правомірності прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду попередніх інстанції, оскільки даючи правову оцінку обставинам у справі та співоцінуючи їх із матеріалами справи, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів не відповідають обставинам встановленим по справі.
Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суджу України від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
За правилами частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Виходячи з положень зазначеної норми, працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За наявності поважних причин, які не дають можливості продовжувати працювати, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний звільнити працівника в строки, про які він просить. За відсутністю таких причин, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання заяви працівником про це в межах двотижневого строку. Однак власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі заяві, якщо він про це не просить.
Також, Верховний Суд України в пункті 12 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевірити доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
На порушення вимог вищезгаданого закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суди попередніх інстанції належним чином не перевірили заяву позивача на предмет відповідності підстав припинення трудового договору, відповідно до ч.1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) та дійшли передчасного висновку, що у даному конкретному випадку, у позивача не було реального наміру припинення трудових відносин, оскільки тиск з боку керівництва до написання заяви про звільнення перевіряється при розгляді справ про звільнення за ст. 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника).
За приписами частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначених вимог закону суди не врахували, а тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.
За приписами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220-1, 227, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу Південної митниці задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
В.В. Малинін
В.В. Швець