13 травня 2015 року м. Київ К/800/42461/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Киянь-Будмонтаж" (далі - Товариство)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013
у справі № 826/4370/13-а
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У березні 2013 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 № 0002102208 та № 0002092208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013, у позові відмовлено.
У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем не підтверджено право на податковий кредит та витрати за операціями з придбання підрядних робіт у рамках правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» (далі - ТОВ «РІП»), товариством з обмеженою відповідальністю «СП ЕТО» (далі - ТОВ «СП ЕТО») та з товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕЛІС КО» (далі - ТОВ «ФЕЛІС КО») з огляду на фіктивний характер цих операцій.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що зобов'язання з поставки позивачеві будівельних робіт названими контрагентами виконані та враховані у податковому обліку Товариства у відповідності до їх дійсного економічного змісту, тоді як згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями Інспекція відмовила платникові у визнанні податкового кредиту та витрат з формальних підстав та документально непідтверджених міркувань.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ФЕЛІС КО» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.
За результатами цієї перевірки податковим органом складено акт від 01.03.2013 № 722/22.8-17/34241881 та прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 15.03.2013 № 0002102208, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 138 042 грн. (у тому числі 123 031 грн. за основним платежем та 15011 грн. за штрафними санкціями);
від 15.03.2013 № 0002092208 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 168 452 грн. (у тому числі 149 689 грн. за основним платежем та 18763 грн. за штрафними санкціями).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010 включно) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України.
Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який визначав порядок формування валових витрат до 01.04.2011) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.
За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадку, коли для цілей оподаткування операції враховані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або відображені операції, не зумовлені розумними економічними або іншими причинами.
Таким чином, окрім формальних вимог щодо оформлення господарської операції, умовою визнання податкової вигоди платника є прояв платником належного ступеня обережності при виборі контрагента. Наведене передбачає встановлення обставин щодо укладення та виконання договору з контрагентом у світлі реальності господарської операції. Якщо суд встановлює, що основною метою платника було отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну економічну діяльність, у визнанні права на податкову вигоду має бути відмовлено. При цьому реальність господарської операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом активу, але й реальністю виконання операції саме конкретним контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з певним постачальником. Платник, який не забезпечив документальне підтвердження відомостей та обґрунтованість вимог, на підставі яких він претендує на податковий кредит та витрати, несе ризик несприятливих наслідків своєї бездіяльності у вигляді можливого позбавлення права на податкову вигоду.
У справі, що переглядається, суди встановили, що у перевіреному періоді ТОВ «РІП», ТОВ «ФЕЛІС КО» та ТОВ «СП ЕТО» зобов'язалися виконати комплекси будівельних робіт та об'єктах замовника (позивача у справі).
На підтвердження виконання операцій з поставки підрядних робіт цими контрагентами Товариством подано договори підряду, акти приймання-передачі будівельних матеріалів у роботу, акти виконаних будівельно-монтажних робіт, видаткові накладні, виписки з банківського рахунку Товариства, податкові накладні.
Подані Товариством документи не містять прізвища та ініціали осіб, які їх підписали від імені ТОВ «РІП», ТОВ «ФЕЛІС КО» та ТОВ «СП ЕТО».
Податковою перевіркою встановлено, що особи, які значаться керівниками цих товариств (ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3) ніколи не виступали їх фактичними засновниками та директорами, не вчиняли будь-яких дій з їх реєстрації, будь-яких документів не підписували та не здійснювали фінансово-економічної діяльності від імені названих суб'єктів господарювання.
На підставі цього суди дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що первинні документи від імені спірних постачальників підписані невстановленими особами.
Крім того, під час податкової перевірки були встановлені обставини, які свідчать про неможливість здійснення реальної господарської діяльності розглядуваними постачальниками.
Адже у цих суб'єктів господарювання відсутнє майно, основні та виробничі фонди, транспортні засоби, трудові ресурси; доказів наявності у вказаних постачальників витрат, супутніх звичайній господарській діяльності (як-от - на виплату заробітної плати, сплату податків, оплату орендованих транспортних засобів, складських та інших приміщень, комунальних платежів, сплату коштів за договорами найму працівників тощо) матеріали справи не містять.
Крім того, судами встановлено відсутність первинних документів на підтвердження поставки позивачеві будівельних матеріалів для виконання розглядуваних підрядних робіт (зокрема, товарно-транспортних накладних, шляхових листів, складенням яких опосередковується транспортування вантажу).
В силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця, позаяк саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію. У даному разі подані Товариством первинні документи не засвідчують реальності господарських операцій та не містять достовірних відомостей.
Платником не подано доказів про перевірку ділової репутації контрагентів, не наведено фактів про обставини укладення та виконання договорів будівельного підряду.
Підписуючи договори та одержуючи від названих постачальників податкові накладні та інші первинні документи, позивач знав, що на підставі цих документів ним будуть формуватися дані податкового обліку, а тому повинен був пересвідчитися у тому, що ці документи підписані уповноваженими особами та містять достовірні відомості.
Отже, податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованими контрагентами, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично суди визнали доведеним той факт, що позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з названими контрагентами шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом.
У зв'язку з цим суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що платникові має бути відмовлено в одержанні податкової вигоди, на яку він претендує, та погодилися із правомірністю оспорюваних нарахувань.
Наведене зумовлює правильність оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні даного позову.
Оскільки судами правильно застосовано норми матеріального права, порушень процесуальних норм допущено не було, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень зі спору відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Киянь-Будмонтаж" відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 у справі № 826/4370/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько