15.04.2015р. м. Київ К/9991/7291/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року
у справі № 2-а-6153/10/2070
за позовом Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області
до Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»
про стягнення заборгованості, -
Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з власників транспортних засобів, земельного податку з юридичних осіб, інших зборів за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього природного середовища у загальній сумі 1007009,05 грн. (в редакції уточнення позовних вимог від 13 вересня 2010 року за вих. №2705/10/10-016).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року позов був задоволений частково. Стягнуто з КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» на користь держави заборгованість по оплаті: податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 55795,47 грн., земельного податку з юридичних осіб у сумі 24050,20 грн., збору за забруднення навколишнього природного середовища та пені у сумі 53379,28 грн., а всього 133224,95 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок Державного бюджету України.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Зміївському районі Харківської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанцій частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: у КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» обліковувалась переплата з податку на прибуток підприємства; при поданні уточнюючого розрахунку відсутній об'єкт застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафних санкцій на підставі вищезазначеного пункту залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання; норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Задовольняючи позовні вимоги в іншій частині, суд виходив з того, що податковий борг КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, земельного податку та збору за забруднення навколишнього природного середовища у загальній сумі 133224,95 грн. не був сплачений підприємством у встановлений Законом строк.
Колегія суддів погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
Пунктом 11 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органам державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, надано право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року; г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном «базовий податковий період» слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.
Згідно з пунктом 16.1 статті 16 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 16.4 статті 16 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» обліковувалась переплата з податку на прибуток, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що податковий орган неправомірно не враховував суму переплати при визначенні суми податкового боргу підприємства з податку на прибуток.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1.2, 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно із пунктом 3 частини 1, частини 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Виходячи зі змісту підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такому платнику податку загрожує прогресуючий штраф (підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)), який залежить від кількості днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що при поданні уточнюючого розрахунку відсутній об'єкт застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафних санкцій на підставі вищезазначеного пункту залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Відповідно до положень підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.
Таким чином, положення підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулюють лише порядок та черговість, встановлену для платників податків щодо погашення ними податкового боргу та сплати податкового зобов'язання у добровільному порядку або у разі стягнення відповідних сум у примусовому порядку.
Разом з цим, вказана вище норма не встановлює порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлює відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нормами 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органам державної податкової служби надається право розподілу сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону включає суму пені) суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Зміївському районі Харківської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна