Номер провадження: 22-ц/785/4062/15
Головуючий у першій інстанції Ледньова Т. В.
Доповідач Артеменко І. А.
13.05.2015 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Черевка П.М.,
Сватаненка В.І.,
при секретарі Фабіжевській Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,-
встановила:
У серпні 2014 року позивач ОСОБА_3 (уточнюючи свої позовні вимоги) звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_5 суму боргу у розмірі 848854,25 грн..
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.03.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав у борг 517000 грн., що станом на 14.03.2014 року є еквівалентом 52000 доларів США, строком до 01.07.2014 року.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, борг не повернув, то позивач просив стягнути заборгованість у сумі 848854,25 грн., яка складається з: прямий борг у сумі 612840, грн., пеня, що передбачена договором, - у розмірі 80122,64 грн., сума процентів, передбачена договором, - у розмірі 115214,07 грн., сума інфляційних витрат у розмірі 40676,74 грн..
Не погоджуючись з зазначеним позовом, ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічними вимогами до ОСОБА_3 та просив визнати договір позики недійсним, посилаючись на те, що гроші він не отримував, а договір позики підписав під впливом обману та психологічного насильства, оскільки працював на посаді менеджера у ТОВ "Міжнародна група морепродуктів", де ОСОБА_3 є директором.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсним договір позики від 14 березня 2014 року.
Скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 та який був накладений ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04.09.2014 року.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів передачі ОСОБА_5 суми боргу у розмірі 517000 грн., в матеріалах справи відсутня розписка або інший документ, який посвідчував би передачу позикодавцем зазначеної грошової суми.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 та визнаючи недійсним договір позики від 14.03.2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений договір позики був безгрошовим, ОСОБА_5 кошти не отримував, а розписку написав під тиском з метою перекрити суму, неоплачену за отримані морепродукти.
Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 березня 2015 року зазначеним вимогам не відповідає.
Так, апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14 березня 2014 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав у позику грошові кошти у розмірі 517000 грн., що на момент отримання позики було еквівалентом 52000 доларів США (а.с.7).
Відповідно до п. 2 зазначеного договору, ОСОБА_5 зобов'язався повернути всю суму позики не пізніше 01 липня 2014 року.
Крім того, пунктом третім договору позики встановлено, що у випадку порушення позичальником строків повернення позики позикодавця, позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє на момент прострочення виконання зобов'язання за кожний день такого прострочення, а також проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,1 % за кожний календарний день прострочення повернення позики.
Відповідно до уточнених позовних вимог ОСОБА_3, розрахунку пені та суми відсотків, встановлено, що прямий борг ОСОБА_5 за договором позики складає - 612840,8 грн., сума пені - 80122,64 грн., сума відсотків - 115214,07 грн., сума інфляційних витрат - 40676,74 грн., а всього сума боргу складає - 848854,25 грн. (а.с.114-119).
Згідно ст. 1046 ЦК Україниза договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Стаття 1047 ЦК України визначає форму договору позики, а саме: договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 626 ЦК Українипередбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63 цс 13.
Заперечуючи проти вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 посилався на те, що договір позики був ним підписаний під тиском та погрозами, оскільки ОСОБА_3, який є директором ТОВ "Міжнародна група морепродуктів", де ОСОБА_5 працював, примусив його підписати під впливом обману та психологічного насильства.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Але колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази які би свідчили щодо примусу підписання договору позики та не отримання зазначених коштів відповідачем. ОСОБА_5 з зазначеного приводу нікуди не звертався, лише після подання позову ОСОБА_3 про повернення коштів по договору позики звернувся до суду з зустрічними вимогами про визнання договору позики недійсним. Договір позики був укладений 14 березня 2014 року, а з зустрічними позовними вимогами ОСОБА_5 звернувся лише 27 листопада 2014 року (а.с.58-63), тобто про те, що договір позики є безгрошовим та написаний під примусом ОСОБА_5 заявив через 8 місяців, що на думку суду є нелогічним.
Крім того, у пунктах 11 та 12 договору зазначено, що сторони розуміють зміст ст.ст. 524-533, 536, 537, 545, 598-600, 604, 605, 610-625, 1046, 1049 ЦК України, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.
Надані до суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_5 копії договорів, в одному із яких зазначена сума боргу - 350000 грн., а в другому, який оспорюється, - 517000 грн., та які не містять дати та підпису позичальника, всупереч висновку суду першої інстанції щодо неодноразового примушення ОСОБА_5 підписувати договори позики на різні суми, не можуть бути належними та допустимими доказами по справі, оскільки це не оригінали, сам позивач ОСОБА_3 заперечує наявність договору позики на 350000 грн., та його представником надано до суду оригінал спірного договору, який було оглянуто судовою колегією та в якому зазначено дату складання та є підписи сторін.
Також, всупереч доводам суду першої інстанції про відсутність пояснень щодо причин надання позики, представником ОСОБА_3 було пояснено, що його довіритель знаходився у дружніх стосунках з ОСОБА_5, та на його прохання позичив останньому зазначені кошти у зв'язку з виниклими у відповідача матеріальними труднощами.
З наданих до суду першої інстанції ОСОБА_5 копій заяв про звернення до Територіальної державної інспекції з питань праці Одеської області від 24.10.2014 року, відповіді на цю заву від 17.10.2014 року та листа Територіальної державної інспекції з питань праці Київської області від 12.11.2014 року вбачається лише наявність претензій ОСОБА_5 до керівництва ТОВ "Міжнародна група морепродуктів" щодо порушення трудових прав, а не як щодо оспорюваного правочину.
Рукописні записи та комп'ютерна роздруківка, яка нібито вказує про наявність у ОСОБА_5 боргу перед підприємством у період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року у розмірі 517000 грн., також не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки рукописні записи є незрозумілого змісту з зазначенням прізвищ та цифр, одна із яких 517000, а комп'ютерна роздруківка не свідчить про наявність боргу.
Зазначеному суд першої інстанції не надав належної оцінки та прийняв до уваги лише доводи ОСОБА_5, які не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції також щодо недійсності договору позики, оскільки у договорі не визначено, що ОСОБА_3 є "позикодавцем", та "позичальником" визначено - АДРЕСА_1.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що в розділі реквізити сторін, та підписи сторін у договорі позики зазначено, що він укладений між: Позикодавець - ОСОБА_3 та Позичальник - ОСОБА_5, та є особисті підписи двох сторін.
Таким чином, враховуючи те, що укладений між сторонами договір позики від 14.03.2014 року не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, спрямований на реальне настання правових наслідків, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції відсутні були підстави для визнання зазначеного правочину недійсним.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підписуючи договір позики, ОСОБА_5 підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_3, що визначено пунктами 1 та 7 договору, тому письмовий договір позики від 14.03.2014 року є належним доказом договірних зобов'язань між сторонами та отримання позичальником грошових коштів, як позики.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами та розрахунками позивача ОСОБА_3, які містяться в матеріалах справи і не викликають сумнівів в їх правильності, що розмір пені та розмір відсотків за користування коштами останнього, визначені пунктом 3 договору, складають відповідно 80122,64 грн. та 115214,07 грн..
Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Станом на день уточнення позовних вимог ОСОБА_3, тобто на 05.01.2015 року, розмір інфляційного збільшення суми заборгованості за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання складає 40676,74 грн. (а.с.119).
Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_3 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Усі зазначені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, не надав належну оцінку доказам та не застосував той матеріальний закон, який необхідно було застосувати до спірних правовідносин, що призвело до незаконного ухвалення рішення.
При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовом та поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 5481грн. (3654 грн.+1827 грн.).
Керуючись ст.ст. 79, 88, 303, 307 ч. 1 п. 2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
вирішила:
Апеляційну представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 березня 2015 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНННОМЕР_2) суму боргу у розмірі 848854,25 грн..
Стягнути з ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНННОМЕР_2) судові витрати по справі у розмірі 5481 грн..
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовити.
Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
І.А. Артеменко
В.І. Сватаненко
П.М. Черевко